Два характери - одна мрія. Портрети Артема Кравця та Бориса Тащі очима прес-служби «Штутгарта»

Динамо Київ 30 Січня, 15:44 1119
Два характери - одна мрія. Портрети Артема Кравця та Бориса Тащі очима прес-служби «Штутгарта»
Відверта розповідь про Бориса Тащі та Артема Кравця

Прес-служба «швабів» випустила офіційну програмку поєдинку, на сторінках якої знайшлося місце для обширної характеристики двох українських легіонерів команди - Бориса Тащі та Артема Кравця. Далі – текст цієї характеристики.

Борис Тащі завжди охочий до сміху. Коли Артем Кравець зосереджено розповідає про своє походження та сім'ю, Борис перебиває його і починає наспівувати: »Я хочу відлетіти геть, так, так, так». Начебто він щойно опинився на сцені концертного залу і затягнув знамениту пісню «Відлітаю» Ленні Кравіца, натякаючи, що його український колега завдяки прізвищу пов'язаний з відомим співаком. Подібним чином Борис Тащі в ненав’язливій формі допомагає своєму скромному колезі відчути себе більш розкуто, викликає у нього щиру посмішку і показує, наскільки важливим для Кравця є наявність у команді його співвітчизника, - пише прес-служба «Штутгарта».

Два характери - одна мрія. Портрети Артема Кравця та Бориса Тащі очима прес-служби «Штутгарта» - изображение 1

Це відбулося у середу, - за три дні до того моменту, коли Артем Кравець матиме можливість вперше зіграти на «Мерседес-Бенц-Арені». За три дні до часу, коли нападник відчує дихання нового для себе домашнього стадіону. Зараз він просто гуляє ареною, як восени 2014-го гуляв тут Борис Тащі. Три тижні тому Кравець переїхав сюди з київського «Динамо». Він оглянув порожню чашу стадіону, пройшов тунелем і з поглядом на порожні трибуни почав розповідати про відмінності побуду в Україні та Німеччині. Розповів і про футбольні моменти: що в Україні класичне протистояння «Динамо» та «Шахтаря» збирає на стадіоні 50 тисяч глядачів, в той час як рядові матчі зазвичай відвідують 8 – 10 тисяч вболівальників. Розказав, що наразі не всі команди першості мають змогу грати на домашньому полі, тому «динамівцям» часто доводиться виїзні матчі проводити у Києві. І як тут не згадати слова Бориса Тащі: »В Німеччині зовсім інший світ. Тут наче в театрі: людина приходить, дивиться матч, а потім спокійно йде додому. Коли ж в Україні на стадіон приходять тисячі людей, то виникає загроза організаційних проблем».

Артем Кравець та Борис Тащі говорять про «Штутгарт» та Бундеслігу з вогником в очах. І цей вогник не дозволяє сприймати слова Тащі про «мрію» і слова Кравця про «найсильнішу лігу світу» в якості футбольного кліше.

Два характери - одна мрія. Портрети Артема Кравця та Бориса Тащі очима прес-служби «Штутгарта» - изображение 2

Вони різні за характерами: інтроверт Артем та екстраверт Борис; вони грають в різний футбол на полі, але в них такий схожий розвиток футбольної кар’єри. Вони виросли в українському футбольному середовищі - не в стані двох найбільших клубів країни. В юному віці вони вирішили залишити рідну домівку, аби шукати успішної футбольної долі. Артем Кравець в 15 років відправився за 400 кілометрів до столиці України, аби приєднатися до молодіжної команди 14-разового чемпіона країни київського «Динамо». Борис Тащі у 18 років залишив свою рідну Одесу і відправився за кордон – в московське «Динамо», вбачаючи в цьому кроці рух вперед.

Протягом довгого часу Артем Кравець боровся за визнання і доріс у київському «Динамо» до збірної України, в той час як спроби Бориса Тащі заявити про себе у Москві не увінчалася успіхом. Ще два сезони на правах оренди він провів удома, аж поки його контракт з московським «Динамо» не завершився і він не переїхав до «Штутгарта».

Молодик в розмові про невдалий московський період не хоче вдаватися до деталей, хоча дивиться на ситуацію об’єктивно, самокритично визнаючи свої помилки. Завжди, коли мова заходить про Росію, хлопці дуже обережні у своїх висловлюваннях і просять змінити тему. Зважаючи на напружені стосунки між двома країнами, таку поведінку українців легко зрозуміти. В цій ситуації мовчання – золото. Тим паче, що Артем Кравець претендує на місце в збірній України, яка влітку гратиме на чемпіонаті Європи, тому перебуває під пильною увагою української громади.

Між тим, розмова розбавлена пробіжками полем і співами Бориса Тащі. Борис, очевидно, співає все життя, адже почувається в цій справі дуже впевнено. Між ним та на чотири роки старшим Кравцем знову виникає різкий контраст характерів. Та в один момент Артем підводиться, ступає на газон і класним ударом вражає ціль – він поглядає на Бориса і щиро посміхається. Вони знають одне одного близько трьох тижнів, але в такі моменти здається, що вони дружать протягом довгого часу. Врешті, й крім батьківщини у них є багато спільного: вони обидва залишили рідну домівку, аби поринути до омріяної Бундесліги.

Вони конкуренти на полі, але за його межами вони допомагають одне одному, - пишуть автори. - «Присутність Бориса – важливий фактор для мене. Донедавна я нічого не знав про команду, про обставини, не володію німецькою, англійська моя теж далеко не ідеальна, - каже Кравець, хоча насправді його англійська значно краща, аніж він сам про неї розповідає, - Я радий, що він тут і багато в чому мені допомагає». Його жінка Анна раніше бувала в Німеччині і зізнавалася, що хотіла б тут проживати. Тож коли дізналася, що є варіант зі «Штутгратом», зраділа. »Я теж хотів цього», - говорить Артем.

»Коли я приїхав сюди, то тут не було нікого, хто спілкувався б російською, - згадує Борис Тащі, - Тут зовсім інший спосіб життя. Тому спочатку мені було важко. І саме через це зараз я намагаюся якнайбільше часу проводити з Артемом, допомагати йому, аби він якнайшвидше відчув себе так, наче вдома».

Борис повністю віддається процесові підтримки товариша, адже подруга Тащі Анастасія не живе з ним у Штутгарті. Раніше Борис не вмів готувати, а тепер він кухар не тільки у себе, але й в домівці Артема Кравця. Цьому не суперечить і дружина Артема, адже вона рада куштувати типові українські страви.