— Боря, ти в курсі, скільки до тебе одеситів грало в Бундеслізі?
— Якось не задавався цим питанням... Багато?
— Бєланов і Воронін. Ти — третій, виходить.
— Приємно опинитися в такій компанії знаменитостей.
— А знаєш, що донька ще одного знаменитого одесита Буряка, Оксана, теж живе в Штутгарті, працює в місцевому балеті?
— Нічого собі! Так, тісний світ... Адже Буряк для мене — це легенда. Я ще малим грав на турнірах, які він організовує в Одесі. Призи нам, пацанам, вручав... Так він і в Штуттгарті, виходить, буває...
— Кілька разів в році буває. Якщо зустрінеш Буряка випадково на вулиці, наберешся сміливості запросити на матч своєї команди?
— Та з задоволенням!
— Коли ти тільки перейшов в «Штутгарт», один український коментатор назвав твій трансфер «комедією». Затаїв образу?
— Ні. Але його слова стали додатковою мотивацією для мене в той момент. Я, хоча і мало матчів поки зіграв у Бундеслізі, але зіграв же! Життя розставляє все на свої місця.
— Кравець радився з тобою перед орендою в «Штутгарт»?
— Ми були знайомі і до цього, але так, поверхнево. Так, Артем знайшов мій номер, і я із задоволенням відповів на його запитання. Також розпитували мене про нього і в клубі, зокрема, наш наставник Юрген Крамні. Ми і на зборах у Туреччині жили з Артемом в одному номері. У нас зав'язалися приятельські стосунки, я йому допомагаю освоїтися в Німеччині. Знайомив зі співробітниками і гравцями клубу, показував, де що знаходиться. Кілька разів вибиралися разом поїсти.
— Дебют Кравця припав на виїзну гру з «Кельном», який був винесений «в одні ворота» — 3:1. Артем вийшов на 13 останніх хвилин, а от ти залишився в запасі...
— Головне, що команда виграла. Та й взагалі відчуваються зміни на краще. До нас прийшли хороші гравці — той же Кравець, Гросскройц. Я дію на позиції під нападниками, а на ній конкуренція — будь здоров. Тут і кращий бомбардир команди Дідави, і австрієць Харнік, та той же Кравець може зіграти в цьому амплуа. Так що ми з ним ще й конкуренти, виходить. Може, якби мені років 17-18, я б і ображався на тренерські рішення, але я вже по-іншому дивлюся на речі. Успіхи команди — це і мої успіхи. А за місце під сонцем треба боротися.
— Крамні знає тебе по роботі в дублі «Штутгарта», сезон відпрацювали разом. Він тебе і підвищив, виходить?
— Не зовсім так. Я був переведений в обойму першої команди ще влітку, а Крамні лише восени змінив відправленого у відставку Цорнігера. Хоча так, це він і рекомендував мене з «Штутгарта-2» в базову команду. Не приховую, був радий продовжити співпрацю з ним. Юрген відмінно знає свою справу і людина дуже хороша.
— Кравець прийшов у «Штутгарт» за ігровою практикою перед Євро-2016. Адже ти теж маєш мрію поїхати на ЧЄ?
— Поганий з мене був би футболіст, якщо б не ставив перед собою такої мети. Первинно мати стабільну ігрову практику в клубі, це і буде вирішальним фактором при відборі кандидатів. Я грав у юнацьких збірних України, в молодіжці Павла Яковенка, і для мене це велика честь. Мама в дитинстві мені казала: «Не повірю, що твій футбол — це серйозно, поки не викличуть у збірну! Не забувай про навчання». І я, до речі, досить добре вчився, незважаючи на ігри та тренування. А коли в юнацьку збірну викликали, мама повірила, що бути мені футболістом все-таки.
— Ажіотаж навколо приїзду Кравця в «Штутгарт» був?
— А як же! Під моїми вікнами зібралося близько 50 тисяч уболівальників, і всі скандували: «Де Кравець?» А якщо серйозно, то нічого такого я не помітив. У Німеччині ажіотаж потрібно створювати своєю грою — тут це люблять.
— Ти ось Кравцю допомагаєш освоїтися, а колись розповідав, що в період виступів за московське «Динамо» ваші відносини з земляком Вороніним були на рівні: «Привіт» — «Бувай»...
— Так вийшло. Може, я і не потребував сильно його опіки. До того ж, у нас велика різниця у віці. Я ні в якій мірі не засуджую Андрія, він справжній профі і зробив чудову кар'єру, за що я його дуже поважаю. Але люди по-різному ставляться один до одного. Якщо в мою команду прийде земляк, більш того, одесит, то я в усьому йому буду допомагати. Мені здається, так правильніше.
— Штутгарт часто називають Мерседес-сіті, а ще — колискою німецького автомобілебудування. Після пафосної Москви і веселої Одеси, як сприймається індустріальне місто?
— Та я б не назвав його індустріальним. Затишне місто. Недалеко Швейцарія та Австрія, можна їздити у вихідні.
— Кравцю по приїзді видали службовий «Мерс». Ти теж скористався цим правом?
— Ні, відмовився. Хоча і права є. На тренування ходжу пішки, мені недалеко. А так на громадському транспорті пересуваюся, цілком зручно. Тут цим нікого не здивуєш, не всі гравці Бундесліги на машинах їздять. Багато пересуваються на велосипедах, у нас теж такі в команді є.
— В команді є традиція «прописувати» новачків? Танцювати чи співати?
— Ні. Це в збірних частіше існують якісь правила прийому новачків, а в клубах зрідка зустрічається. Може, ввести і в «Штутгарті» таке? Ось з Кравця і почнемо! Коли він у нас новенький, запропоную якось на тренуванні йому заспівати або станцювати перед командою. Запишемо відео на телефон і викладемо в інтернеті! (Сміється.)
— Судячи з позитивного настрою, ти всім задоволений в Німеччині.
— Так, я щасливий тут. Хороша країна, сильна ліга, всі можливості для прогресу. Батьки і сестра провідують, кохана дівчина поруч. Що ще потрібно?
— Може, розкішний будинок під Одесою побудувати, як це зробив Воронін?
— Навряд чи це було життєвою метою Андрія. Швидше за потребою. Мої мрії — з іншої опери. Ну а забезпечувати себе і сім'ю я зобов'язаний, моя робота дає таку можливість. А на хороший будинок і машину ще зароблю, - цитує Тащі sport.segodnya.ua.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
