- Для багатьох ваш трансфер став несподіванкою, адже у ЗМІ не було жодної інформації до підписання контракту. Скільки часу тривали переговори?
- Чесно кажучи, я сам не знаю, всіма питаннями займався мій агент Андрій Головаш. Я дізнався про зацікавленість з боку «Динамо» буквально в останні дні трансферного вікна. Незважаючи на обмеженість у часі, я вчасно приїхав до Києва, успішно пройшов медобстеження та в підсумку підписав контракт.
- Наскільки легко далося рішення? Все ж таки, не кожен наважиться на переїзд із Європи до України…
- Для мене «Динамо» (Київ) – це клуб, за який я вболівав із самого дитинства. Я завжди мріяв грати саме тут. Так склалася доля, що останні десять років я виступав за різні європейські клуби, але якби була можливість перейти до «Динамо» раніше, я би з радістю ухопився за неї.
- Якщо припустити, що пропозиція надійшла би від якогось іншого українського клубу, так само погодилися би без вагань?
- Ні, тоді би я добряче подумав, і скоріше за все залишився би в Європі. Повторюся, «Динамо» для мене – це не просто клуб, а частинка душі. Докладу максимум зусиль, аби виправдати довіру президента та тренерського штабу, що вони не дарма мене запросили.
- Родина переїжджає до Києва разом із вами?
- Так, звичайно, дружина разом із дитиною будуть зі мною.
- На який термін розрахований ваш контракт?
- До кінця сезону з правом пролонгації ще на три роки. Усе залежить від мене, від того, як мені вдасться проявити себе.
- Напевно, ви вже спілкувалися з батьком після підписання контракту. Що він сказав?
- Він дуже радий. Привітав мене. Приємно, що тепер ми будемо жити в одному місті. Для нього «Динамо» (Київ) - рідна команда, і він радий, що тепер я буду виступати за неї.
- Чи є у вас практика розбирати ігри?
- Якщо я щось роблю неправильно, він обов’язково скаже про це. Але так, щоб спеціально сідати та розбирати гру, – такого в нас ніколи не було.
- Ви обрали сьомий номер. Чи значить він щось для вас?
- Так, мені завжди подобалася ця цифра. До того ж, мій батько грав під сьомим номером, тому сімка завжди була особливою для мене. Я мав різні номери в інших клубах, але на бутсах у мене завжди красувалася цифра «7». Прийшовши до «Динамо» та дізнавшись, що вона вільна, я не міг не скористатися такою можливістю.
- Чи знаєте, хто виступав до вас із сімкою на спині?
- Ні, не знаю. А хто?
- Андрій Шевченко.
- І після нього нікого не було? Тоді це велика відповідальність. (Насправді після Андрія Шевченка 7-й номер в «Динамо» мав Джермейн Ленс. - Прим. 1927.kiev.ua).
- Останнім часом у вас було не так багато ігрової практики. Наскільки важко було тримати себе у формі – як фізичній, так і психологічній?
- Було дійсно важко, тому що для мене як для футболіста були створені некомфортні умови. Кожен футболіст хоче грати, і немає таких, які ладні просто сидіти та отримувати зарплатню. Дуже важко тренуватися й не грати, особливо якщо ти це робиш один. Так, було важко, в першу чергу психологічно, але все вже в минулому, і я радий, що вдалося подолати це.
- Як оціните свої нинішні фізичні кондиції? Наскільки важко далося перше тренування на зборі?
- Зараз я у хорошій фізичній формі, тому що весь цей час не сидів без діла. Останній місяць навіть, отримавши дозвіл від тренера «Фіорентини», тренувався разом із дублюючим складом та зіграв кілька матчів за них.
- Напевно, проблем із адаптацією в «Динамо» у тебе не виникне, тому що багатьох хлопців ти знаєш. Із ким спілкуєшся найбільше?
- Мабуть, із Сашею Рибкою, адже ми 1987 року народження і свого часу виступали разом за різноманітні юнацькі збірні. Можна сказати, виросли разом.
- Зрозуміло, що головний тренер визначить твоє місце на полі, але де ти себе почуваєш найбільш комфортно?
- Моя рідна позиція – зліва в півзахисті, але, загалом, за свою кар’єру я пограв на різних позиціях у середині поля та в нападі. Приміром, коли я прийшов до «Фіорентини», мене зробили центральним нападником, і перші півроку я грав саме на вістрі атаки. Адаптувався, справи йшли непогано, поки не отримав травму.
- Згадуючи десять років виступів у Європі, що ти вважаєш піком своєї кар’єри?
- У всіх командах у мене були як хороші, так і погані моменти. Але, думаю, пік моєї кар’єри ще не наступив, у мене ще все попереду. Хочу сподіватися, що він настане в «Динамо».
- Філософія Сергія Реброва – «ніхто не має стабільного місця в основному складі, грає той, хто краще готовий на даний момент». Чи близька вона тобі?
- Дуже добре, що є конкуренція, і у тренера таке ставлення до неї. Адже є команди, де грають 11 основних футболістів, а інші байдики б’ють та не мають шансу проявити себе. Якщо тренер звертає увагу на всіх гравців – це дуже добре.
- Напевно, за першим тренуванням ви помітили, що у Сергія Реброва тренувальний процес побудований на роботі з м’ячем. Як було у ваших попередніх клубах?
- В Італії, приміром, більше уваги приділяється тактиці, коли футболісти просто ходять по полю та іноді чекають по п’ять хвилин, поки до них прилетить м’яч. Загалом, у футбольному світі останнім часом усе більше тренувальних вправ виконуються із м’ячами – напевно, такі вимоги сучасного футболу.
- На другому зборі заплановано проведення шести контрольних матчів, і саме через матчі футболісти набирають ігрові кондиції. Наскільки тобі близька подібна практика?
- Особисто для мене це дуже добре, адже останнім часом я майже не грав. Зараз у мене буде можливість через спаринги відчути ритм гри – тренувався я багато, а от у матчах брати участь не вдавалося. Майбутні контрольні матчі дуже важливі для мене, і я буду робити все можливе, аби проявити себе з найкращого боку.
- Яким ти бачиш свій дебют у київському «Динамо» та коли він відбудеться?
- Я б дуже хотів зіграти проти «Манчестер Сіті», забити гол та тим самим допомогти своїй команді пройти далі.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
