Артем Мілевський знайшов собі новий клуб, а в чемпіонаті країни, де запам'ятали не його, а його розтрощений «Феррарі», вперше з 1994-го року грають аж три українці. Сьогодні один з них, Денис Бойко, вперше побачить зблизька своїх вболівальників, що мають славу найскаженіших в країні. Поки з лави запасних, та все ж... І, до речі, у матчі проти колишньої команди Мілевського. Чим не привід згадати про виступи 11-ти попередників Бойка, Владислава Кулача та Кирила Ковальчука у чемпіонаті Туреччини?
Сергій Беженар, захисник, «Ерзурумспор» (1999/2000) - 32 матчі в лізі, 2 в Кубку, 5 жовтих карток
Один з кращих захисників країни, гравець стартового складу збірної та київського «Динамо» з поверненням до клубу Валерія Лобановського втратив місце у стартовому складі. Після двох оренд - до київського «ЦСКА» та полтавської «Ворскли» - завдяки керівництву «Динамо» гравець опинився у бельгійському «Мехелені», де головним тренером був славетний Давід Кіпіані. Проте відігравши лише кілька матчів, подався до Ерзурума, уклавши дворічний контракт. Це місто більш відоме зимовими видами спорту та базою НАТО, ніж футболом. Місцева команда вийшла до Вищого дивізіону лише за сезон до того і не мріяла про більше, аніж протриматися там якомога довше.
Попри статус основного Беженар не відчував себе впевнено, тому на початку сезону не завжди грав. Втім, прихід нового тренера після шостого туру - азербайджанця Руслана Абдуллаєва - вивела Сергія в лідери. До закінчення сезону він пропустив лише один матч через перебір жовтих карток, а його команда відзначилася нульовою нічиєю з майбутнім чемпіоном «Галатасараєм» і втрималася у Суперлізі. Однак одна з найгірших захисних ланок в лізі (61 пропущених, з них 52 - з Сергієм на полі), швидкий виліт з Кубку в серії пенальті від команди нижчого дивізіону, а головне - фінансові труднощі - змусили клуб прохати гравця про розірвання угоди. Беженар подався до новоросійського «Чорноморця», з яким вилетів з Вищого дивізіону. «Ерзурумспор» теж залишив Вищий дивізіон в сезоні 2000/01, а ще за десять років припинив існування.
Сергій Гусєв, нападник, «Трабзонспор» (1993/94) - один матч ліги, один матч Кубку УЄФА, одна жовта картка; «Алтай» (1993/94) - 19 матчів ліги, 2 матчі Кубку, 6 голів, три жовті картки
Бронзовий призер чемпіонату України, кращий бомбардир першості та переможець Кубку в складі одеського «Чорноморця» подався до команди, де вже грали двоє українців. Алі Аґаоґлу, тоді функціонер клубу, а нині один з найбагатших людей Туреччини, якого три роки тому пов'язували з великим урядовим корупційним скандалом, був головним «адвокатом» Гусєва, назвавши його форвардом, що зникає з поля зору захисників. Втім, Гусєв не міг набрати форму, до того ж, зустрів вкрай неприязне ставлення з боку лідера та капітана команди Унала Карамана. А новий головний тренер Шенол Гюнеш (тренер Дениса Бойка замінив бельгійця Леекенса, нині тренера Сергія Болбата у «Локерені») зробив ставку на місцевих форвардів, до того ж, отримав підсилення у вигляді грузинських братів Арвеладзе, яких йому порадив...турецький арбітр, що судив матч тбіліського «Динамо» в Кваліфікації Ліги чемпіонів. Тож Гусєв разом з Юрієм Шелепницьким був змушений залишити команду і податися до аутсайдера ліги «Алтаю», який в жовтні змінив вже двох тренерів, а в листопаді - третього.
В листопаді дебютував й Гусєв і одразу став гравцем стартового складу. До закінчення сезону він пропустив лише один матч, а інші починав з перших хвилин, хоча здебільшого залишав поле передчасно. Українці вивели команду на високе десяте місце. Однак Гусєв не домовився з клубом про подовження угоди (гравець стверджував, що йому не виплатили останні зарплатні і таким чином намагалися змусити підписати трирічний контракт) і повернувся до Одеси, а вже того ж літа подався до Ізраїлю.
Юрій Шелепницький, півзахисник, «Трабзонспор» (1992/93, 1993/94), «Алтай» (1993-96), «Денізліспор» (1996-98). 138 матчів у Вищому дивізіоні та Кубках, 12 голів, 32 жовті картки
Перший капітан збірної України отримав пропозицію від «Трабзонспору» невдовзі після того самого матчу проти угорців. Бажаючи здійснити перехід, відмовився від поїздки зі збірною в американське турне, що призвело до конфлікту з Федерацією та фактичне закінчення кар'єри у збірній. Вже з перших матчів став гравцем стартового складу трабзонців. З жовтня до кінця року був відсутнім через травму, що завадило йому взяти участь в матчах Кубку Кубків проти мадридського «Атлетіко» (виліт). Втім, в січні повернувся і, крім останніх матчів сезону, вже не втрачав місце у «старті». Забив двічі у півфіналі Кубку проти «Галатасараю» (3-1, виліт після 0-3 у матчі-відповіді) і новий сезон теж почав в основі. Однак і він не порозумівся з Гюнешом і опинився в «Алтаї». І, на відміну від Гусєва, затримався там майже на три сезони.
Власне, саме Шелепницький є найуспішнішим українцем в турецькій лізі. І не лише бо відіграв там аж шість сезонів. Він став своїм, був у захваті від місцевих вболівальників, їжі, менталітету, завжди вважав гру в Туреччині шляхом вперед у кар'єрі. В «Алтаї» він протягом двох років майже не пропускав матчі, був одним з лідерів і, якби не був легіонером, міг стати капітаном. Вболівальники «Трабзонспору» згадують його працьовитість, характер та вперті спроби розмовляти турецькою. Отримав поважне для гравця центру поля прізвисько «танк», хоча йому щоразу доводилося пояснювати, що він не російський «танк», а український. «Трабзонспор» з ним двічі посів треті місця, «Алтай» щоразу закінчував на комфортній відстані від зони вильоту, а «Денізліспор», до якого перейшов транзитом через рідну «Буковину», був надто слабким і просто не мав шансів, до того ж, українцю дошкуляли травми. Відігравши ще один сезон з цією командою в Першому дивізіоні, Юрій повернувся до Чернівців.
Володимир Лютий, півзахисник/нападник, «Бурсаспор» (1992/93), 2 матчі
Від найтривалішої кар'єри Шелепницького до найкоротшої - Лютого. Дніпропетровець опинився в Туреччині в результаті конфлікту і залишив її з тих же причин. Він не бажав залишатися в «Шальке» і шукав місце у іншій німецькій команді. З іншого боку, німці намагалися «відбити» сплачені за нього «Дніпру» гроші. Тож Лютий змушений був податися до Туреччини. Втім, вже в другому матчі він отримав серйозну травму під час зіткнення і вибув на два місяці, лікуючись в Німеччині. Повернувшись, вже не мав місця у складі. В січні угода була остаточно розірвана, і Лютий повернувся до Німеччини. Пізніше він розповідав, що не отримав обіцяні зарплатню та «підйомні», лікувався за власні кошти, а на підписання йому підклали фальшиву угоду, що значно зменшило компенсацію клубу гравцеві.
Іван Вишневський, 1957-1996, захисник, «Фенербахче» (1989/90, 24 матчі, 3 жовті картки), «Сариєр» (1990/91, 1991/92, 41 матч, 7 жовтих та одна червона картка)
Ще один кандидат на звання кращого українського легіонера в Туреччині. Перший легіонер-вихідець з «Дніпра» теж отримав прізвисько від турецьких вболівальників та журналістів, і теж не надто оригінальне - «комуніст». Після лави запасних у фіналі Євро-88, виграного чемпіонату СРСР-88 та Кубку-89 він вже планував завершити кар'єру чи повернутися до вінницької «Ниви», однак несподівано навіть для себе опинився у лавах чемпіону Туреччини. На початку сезону ще не набрав належної форми, тому почав грати лише у жовтні, пропустивши матчі Кваліфікації Ліги чемпіонів (програні празькій «Спарті»). Протягом двох місяців був безперечним гравцем основи та одним з лідерів команди, взимку втратив форму, тому був змушений боротися за місце у складі, а навесні повернувся до «старту». Наприкінці сезону на «Фенер» очікували три вирішальні матчі проти «Бешикташу». Матч ліги був програний (1-3, Вишневський - повний матч та жовта картка), а з ним й чемпіонат, фінал Кубку - теж (0-3, не грав), а ось в Суперкубку «Фенер» з тимчасовим тренером та Іваном у основному складі переміг з рахунком 3-2.
Вишневський був визнаний одним з кращих легіонерів ліги, заслужив пошану футбольної спільноти і почувався чудово в Туреччині. Проте новий головний тренер Гуус Хіддінк бачив у складі свого співвітчизника-новачка, і українець подався до лав «Сариєрспора», що тоді боровся за високі місця. В сезоні 1990/91 він практично не пропускав матчі, ставши лідером і нової команди, і «Сариєр» посів найвище місце в історії клубу - четверте, випередивши й «Фенербахче». В такому ж статусі він почав і наступний сезон, подовживши контракт ще на два роки, проте в листопаді травмувався, переніс дві операції на коліні, тимчасово повернувся, але зрозумів, що вже не здатний грати. Тому завершив кар'єру та повернувся до України. Помер від раку в 1996-ому році, на той час працюючи в тренерському штабі «Дніпра».
Олександр Гайдаш, нападник, «Сариєр» (1991/92), 10 матчів, 4 голи та дві жовті картки в лізі та Кубку
Вишневський мав такий авторитет у «Сариєрі», що періодично виконував роль неофіційного скаута. Саме він порадив «Сариєру» на заміну собі іншого гравця «Дніпра» Євгена Яровенка, а в атаку - бомбардира з «Таврії». Таким чином Гайдаш став першим трансфером «Таврії» за кордон. Перехід відбувся саме в тому жахливому для Вишневського листопаді, і Гайдаш практично одразу почав забивати. Втім, травмувався, зимове одужання було надто повільним, він повертався, забивав і знову зникав. Забажавши повернутися до лав тепер вже першого чемпіона України, спричинив конфлікт з новим керівництвом «Сариєру», і в підсумку домовився про скасування контракту, відмовившись від будь-яких коштів.
Артем Мілевський, форвард, «Газіантепспор», 2013/2014, 9 матчів в лізі та кубку, гол та дві жовті картки
Артема Мілевського в «Газіантепспорі» чекали з великим нетерпінням і сподівалися, що він допоможе вивести команду на новий рівень. Спортдир турецького клубу трансфер Артема називав одним з найбільш важливих за останні роки. Але справи у команди йшли неважливо, а Мілевський все не міг дебютувати через погану форму. Поступово тренер почав його випускати на заміну. Як то кажуть: «техніку не проп'єш». Її Артем демонстрував регулярно, хоча його фізичні кондиції залишали бажати кращого. Ось пропив Мілевський зовсім інше - свою кар'єру в Туреччині і свій Ferrari (машина була розбита в ДТП).
Єдиний поєдинок, в якому форвард проявив себе у всій красі, був проти «Карабюкспора». За 15 хвилин Мілевський встиг забити сам і допоміг забити екс-гравцю «Карпат» Семіру Штілічу. Після тієї зустрічі ЗМІ заговорили, що Фоменко треба подумати про повернення Мілі до лав збірної. Всі матчі в Суперлізі нападник починав з лавки запасних і тільки в Кубку виходив в старті - всього 3 поєдинки проти команд з нижчих дивізіонів.
На початку 2014 року Мілевський залишив «Газіантепспор». Чутки і ЗМІ все зводили до того ДТП, але офіційно було оголошено, що форвард пішов через борги клубу по зарплаті. Так, проблеми були і ще до підписання Мілевським контракту, але раз гравець переходив туди, то напевно, сподівався на воскресіння кар'єри, а не на поступове її згасання.
Юрій Калітвінцев, півзахисник, «Трабзонспор», 1998/1999, 15 матчів ліги та кубку з голом, жовтою та червоною картками
Юрій Калитвинцев також зіткнувся з фінансовими проблемами в Туреччині. Напевно, він і не думав про те, що клуб, який витратив на нього 2 млн доларів, буде затримувати зарплату. Переходив плеймейкер київського «Динамо» в «Трабзонспор» на тлі чуток про конфлікт з Валерієм Лобановським, але вболівальники вірили в успішну кар'єру Калитвинцева в більш сильному чемпіонаті. Дебютував Калитвинцев за свою нову команду в кінці листопада 1998 і до травня 1999 року, коли покинув клуб. У чемпіонаті 98/99 «Трабзонспор» зайняв 4 місце, пропустивши вперед «стамбульську трійцю», а Калитвинцев залишав Туреччину з повним комплектом - один гол (Дарданелспору), одна червона і один «гірчичник».
Як неодноразово заявляв сам Юрій Миколайович, він не став терпіти непрофесійний підхід керівників клубу до виконання своїх обов'язків перед футболістами. Турецькі гравці терпіли, а гравець збірної України не став, подав до суду, який і виграв.
Сергій Ребров, форвард, «Фенербахче», 2002/2003 - 2003/2004, 42 матчі ліги, кубку та Кубку УЄФА (1), 5 голів, одна жовта картка
Англійський етап кар'єри Сергія Реброва не назвеш вдалим. На самому початку 2003 року українець вирішив почати новий етап у своїй кар'єрі - переїзд до Туреччини. Форварда запросив до свого складу «Фенербахче», який тоді переживав не найкращі свої часи і потребував посилення. «Тоттенхем» віддав українця в оренду на 1,5 року. У Стамбулі Сергій отримав досить багато ігрового часу. До закінчення сезону форвард взяв участь в 13 поєдинках, 10 з яких починав в основному складі, але результативністю не балував - два забиті м'ячі в чемпіонаті, а «Фенер» посів шосте місце. Кращою для Сергія стала гра проти «Малатьяспору». Українець відрив рахунок вже на першій хвилині матчу, а його команда відразу взяла ініціативу в свої ноги, чим змусила нервувати суперників. Як наслідок - 3 вилучення в складі «Малатьяспору», і перемога з рахунком 2:0.
Однак, в сезоні 03/04 все змінилося не в кращий бік для Реброва. Він також досить часто виходив на поле, але вже в основному на заміну. З 25 матчів - тільки 6 в основі. Навіть отримуючи мало ігрової практики, форвард приносив користь своїй команді. Не можна не розповісти про матч проти «Коньяспору», в якому Сергій відзначився дублем. Він вийшов на заміну на 74 хвилині гри за рахунку 2:2, а вже на 80-ій на табло було - 2:4 на користь «Фенербахче». Ще три поєдинки Ребров провів в Кубку Туреччини. Саме Сергій допоміг «канаркам» пробитися в півфінал. У матчі ¼ проти «Різеспору» Сергій вийшов на поле в середині другого тайму. Основний час зустрічі закінчився з рахунком 2:2. Але вже в першому екстра-таймі команда українця довела свою перевагу, закінчивши матч з рахунком 4:2 на свою користь, а третій м'яч «канарок» забив Ребров.
Незважаючи на всю корисність українця, турки не стали ні підписувати, ні продовжувати оренду гравця. Після закінчення сезону 03/04 Ребров повернувся в Лондон, але вже в статусі володаря «золота» чемпіонату Туреччини.
Віктор Гришко, воротар, «Трабзонспор», 1992/1993 -1994/1995, 80 матчів - 58 в лізі, 14 - в Єврокубках та 8 - у національних кубках, 4 жовті картки
Віктор Гришко в 1992 році змінив північний берег Чорного моря на південний. Володар Кубка України у складі одеського «Чорноморця» став гравцем «Трабзонспора». Українець став першим номером відразу і не дав засумніватися у своїх здібностях. З 30-ти поєдинків в чемпіонаті в 29-ти ворота захищав Гришко, при цьому 12 відстояв «на нуль». Той сезон став «бронзовим» для «Трабзонспора».
Сезон 93/94 (теж «бронзовий») для Віктора Васильовича не був настільки успішним, але приніс перший трофей - Кубок Прем'єр-міністра Туреччини. В активі голкіпера тільки 13 матчів в чемпіонаті (5 «сухих»), а також 4 зустрічі в Кубку УЄФА.
Сезон 94/95 став заключним в турецькій кар'єрі Гришко. Він приніс «срібло» (16 матчів у чемпіонаті, з них 9 «сухих»), Кубок Туреччини, а також «Трабзонспор» дійшов до 1/8 фіналу у Кубку УЄФА, де за сумою двох зустрічей поступився римському «Лаціо». Але якщо італійцям турки поступилися по ділу, то в 1/16 фіналу вони зробили практично неможливе на той час. Команда Гришка пройшла «Астон Віллу» в 1/16 фіналу, причому українець здорово посприяв успіху своєї команди. У першому матчі, в Трабзоні, турки перемогли з рахунком 1:0, і до 77 хвилини утримували свої ворота сухими і в Бірмінгемі. На 75-й хвилині арбітр вилучив гравця турецької команди за гру рукою у власному штрафному майданчику і призначив пенальті. Гришко пенальті парирував, поки його партнери десь курили, українець ще зробив сейв на добивання, і тільки з третього удару англійці вразили його ворота. Поки все це відбувалося, гравців «Трабзонспора» в штрафному, крім Гришка, відеокамери не зафіксували.
Також в 1995 «Трабзонспор» завоював Кубок Президента Туреччини, але Гришко участі в тому матчі не брав.
Всього за три сезони в Туреччині Гришко провів за «Трабзонспор» 82 поєдинки: 58 - в чемпіонаті, 16 - в єврокубках, 8 - у внутрішніх кубкових турінірах.
Володимир Мацигура, захисник, «Коджаеліспор», 2000/2001, 15 матчів ліги та Кубку, гол та дві жовті картки
Володимир Мацигура поповнив «Коджаеліспор» влітку 2000 року, куди перейшов з «Ростсільмашу». За час, проведений в турецькій команді, був основним гравцем, але справи йшли дуже погано. У грудні 2000 українець останній раз виходив на поле, після чого був видворений з клубу. У чому причина, турецьке керівництво не вважало за потрібне пояснювати. Додамо, що за час перебування українця в команді, «Коджаеліспор» тільки одного разу святкував перемогу, але саме цю гру Мацигура пропустив. Єдиною перемогою в його турецькому етапі кар'єри стала зустріч з «Денізліспор» 2:1. Загалом за весь час українець взяв участь в 14 матчах чемпіонату і забив один гол, зате самому «Галатасараю», а також один, вже вищезгаданий, у матчі Кубка.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
