- Я 9-ть років грав за «Динамо», тільки Бадр Ель Каддурі - єдиний легіонер, який був тут довше за мене, 10-ть років. Прийшов сюди, коли мені було 19 років, було важко на початку грати у футбол – велике місто, красиві дівчата, нічне життя… Перші три роки я майже проспав. Тоді перед тренуваннями завжди вимірювали тиск, якщо був більше 150 – не можна було тренуватись. Одного разу три місяці відпочивав через нічне життя. Олександр Алієв та Артем Мілевський були мені як родина. У нас з Мілевським постійно був високий тиск, тому ми ходили, плавали в басейні.
Це було давно, тепер вже можна про це говорити. Якось були удвох на дискотеці до сьомої ранку, і він мені каже: «Гайда, на іншу дискотеку!». Я думав, що ми підемо кудись, де максимум до 8 працюють та кілька людей залишились, а ми до 12 там були. Потім пішли на клубну базу, щоб відіспатись до 5. Звісно, того дня ми не тренувались. Запам’ятав на все життя ці перші роки.
Коли в мене почалися постійні травми, підійшов до президента та попросив відпустити мене. А він буквально витягнув записник та каже: «Як не отримувати травми, якщо ви тут були до 4 ранку, тут до 6». Він описав все, ледь не те, що я пив… Я багато чим йому зобов’язаний, він вірив у мене. Потім з’явився Сьомін, і я потрапив до основного складу.
Після 6-и років в «Динамо» я хотів піти, але президент сказав мені: «Я в тебе вірив, думаю, що я заслужив продовження твого контракту». Я вчинив по-людськи та продовжив його, хоча вірив, що для моєї кар’єри це невірний крок.
Звісно, були й хороші моменти – народження доньки та багато хороших спогадів про Київ. Я грав в ЛЧ при Сьоміні, ми ставали чемпіонами, володарями Кубка та Суперкубка. Це були кращі роки, - розповів Нінкович виданню «b92.net».
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
