Піднімаємо недавню колонку Миколи Несенюка у «Газеті по-українськи».
Чи знаєте ви, хто входить до тренерського штабу Йоахіма Льова, наставника збірної Німеччини — чемпіона світу? А може, вам відомі імена помічників Вісенте дель Боске, тренера чемпіонів Європи, команди Іспанії? Навіть якщо ви про цих людей дізнаєтесь, це не матиме жодного значення. Тому що тренер у футбольної команди завжди один. Саме він приймає рішення, відповідає за результат і добирає собі помічників. Якщо це не так, то тоді це вже не тренер. А хто? Головний тренер.
Мало хто пам'ятає, що термін «головний тренер» винайшли в Радянському Союзі навесні 1982 року. Тоді на допомогу Костянтину Бєскову, старшому тренеру — це в нас тоді так називалося — збірної СРСР і московського «Спартака» відрядили Валерія Лобановського й Нодара Ахалкаці, які очолювали київське й тбіліське «Динамо». Звісно, що просто «тренерами» цих шановних фахівців назвати не можна було. Тож їх тоді нарекли «старшими тренерами», а Бєсков став «головним».
Експеримент закінчився невдачею. Гравці тієї збірної досі з жахом розповідають про безлад, що панував у збірній за наявності трьох амбітних тренерів із власними поглядами на футбол. Це не дозволило збірній СРСР вийти до півфіналу Кубка світу. Зате після цього всі наші «старші тренери» враз стали «головними», що нічого в принципі не змінило. Тому що насправді тренер — завжди один, саме тому за кордоном його називають просто «коуч» без усіляких приставок.
Про це варто згадати перед тим, як обговорювати майбутнє представлення тренерського штабу збірної України. Досі тренером збірної був Михайло Фоменко і підтвердження його повноважень мало би автоматично означати право на власний розсуд добирати собі асистентів. Без усіляких «представлень», тому що це — суто робочий момент і внутрішня справа команди.
Мені невідомі мотиви окремого «представлення» помічників Михайла Фоменка в збірній України. Він є першою особою, яка приймає рішення. Можна називати його «головним», «генеральним» або ще як-небудь. Суть від цього не зміниться. Коли ж щось буде не так, то варто згадати досвід 1982 року. Тоді збірна СРСР, потенційно одна з найсильніших команд світу, стала тим, про що так не люблять згадувати учасники того невдалого експерименту.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
