По-перше, восени Валерій грав у Лізі Європи за «Дніпро», а за правилами УЄФА упродовж одного сезону грати за два клуби в єврокубках гравець не може. А по-друге, наразі він проходить реабілітацію після операції і в загальній групі розпочне повноцінно тренуватися десь зі середини березня. Саме із запитання про стан здоров’я Валерія і розпочав з ним розмову кореспондент «СПОРТИВКИ».
До конкуренції не звикати
– Найгірше вже позаду, і зараз я не лише працюю за індивідуальною програмою, а й уже тренуюся з командою. Щоправда, не з першою, яка проходить збори в Іспанії, а з другою на клубній базі в Конча-Заспі. Можна сказати, що в мене повний робочий день з подвійним навантаженням. Адже я беру участь у тренуваннях команди, але виконую не усі вправи. Ті завдання, в яких є або може виникнути жорсткий контакт, я пропускаю – в той час, коли хлопці їх виконують, мотаю кола. А весь вільний час у мене реабілітація: фізіотерапевтичні процедури, басейн, тренажерний зал, фітнес, кроси тощо. Причому, на відміну від здорових гравців, у мене вихідних немає – щодня зранку і до вечора працюю на базі. На теперішній момент для мене головне завдання – повністю відновитися, щоби в подальшому не було жодних проблем зі здоров’ям і щоби належно підготуватися і принести максимальну користь «Динамо».
– Лікарі завжди кажуть, що медицина – наука не точна. І все ж, коли вболівальники «Динамо» зможуть тебе побачити у грі? Адже є ж якісь орієнтовні терміни.
– У «Динамо» дуже хороша медична служба і кваліфіковані лікарі. Вони – справжні професіонали своєї справи і роблять усе, щоб я якомога швидше не просто повернувся до загальної групи, а став повноцінною бойовою одиницею та міг повноцінно тренуватися. Орієнтовно, як вони кажуть, літати полем я зможу, розпочинаючи десь зі середини березня. Ну, а далі вже все залежатиме від мене. Розумію, що я потрапив у клуб, де надзвичайно жорстка конкуренція. Але мені до неї не звикати. У «Дніпрі» також було чимало дуже хороших гравців середини поля, але нічого, Мирон Богданович (Маркевич – прим. авт.) місце у складі мені знаходив.
– Вибач, що перебиваю. Мирон Маркевич в одному з інтерв’ю сказав, що йому дуже шкода, що Федорчук більше не гратиме за «Дніпро». А тобі як працювалося з Мироном Богдановичем?
– Він чудовий тренер – це, напевно, не треба нікому доводити, результати його команд свідчать самі за себе. Звичайно, працювати з таким спеціалістом, як Мирон Богданович, – одне задоволення. Ти з кожним тренуванням відчуваєш, що прогресуєш, як футболіст. Я був не проти продовжити співпрацю з «Дніпром», але по завершенні контракту жодних пропозицій ні мені, ні моїм агентам із дніпропетровського клубу так і не надійшло. Чому? Зараз не хочу про це говорити, бо не бачу в цьому жодного сенсу. Моя подальша доля уже визначилися – я тепер гравець «Динамо», і всі мої плани пов’язані нині з київським клубом.
І з «Кривбасом» міг у єврокубки
– Відчувається, що неприємний осад від розлучення з «Дніпром» у такий спосіб у тебе залишився.
– Ні, я до подібних речей, як і до всього в житті, ставлюся по-філософськи і виходжу з того, що є, а не що було і що могло би статися. Щодо «Дніпра», то я належав дніпропетровському клубу не один сезон. Правда, довелося пограти багато в орендах. Але я про це не шкодую. Один фінал Ліги Європи вартував того, щоби грати за «Дніпро».
– А які спогади у тебе залишилися від тих команд, в яких ти грав на правах оренди, про яку згадав.
– Вважаю, що оренда – це не так вже й погано, як в Україні багато хто каже. Все залежить від того, як до неї ставитися. Коли стати в «позу» і не працювати належним чином, а імітувати, що ти працюєш, та упродовж матчів відбувати на полі номер, то це шлях в нікуди і можна завершувати кар’єру. А якщо зціпити зуби і поставити собі за мету довести усім, а насамперед самому собі, що ти чогось вартий, як футболіст, то результат обов’язково прийде. Не хочу себе хвалити, але я обрав другий варіант. І провівши не один рік в оренді, зрештою таки саме з «Дніпром» дійшов до фіналу Ліги Європи, як гравець основного складу. Єдине, про що шкодую, то це про те, що не вдалося пробитися в Лігу Європи, коли грав у «Кривбасі». Унікальна вийшла би ситуація – команда, в якій півроку не платять зарплату, добирається на ігри автобусом, який бензином заправляють фанати, виборює путівку в єврокубки. Ось цікаво, що би робила влада та ФФУ, якщо би «Кривбас» таки отримав право грати в Лізі Європи?.. А за грою ми тоді цілком відповідали рівню єврокубків. Шкода, що в футболі хоча й не все, але багато що залежить від фінансування. А ж в Кривому Розі дійшло до того, що його взагалі не було.
У «Динамо» ніхто не підганяє
– А з «Карпатами» ти міг пробитися в єврокубки? І взагалі, які спогади у тебе залишилися від перебування у Львові?
– Львів для мене – майже рідне місто. Не думаю, що в Україні знайдеться хоча б один футболіст, який би не хотів пограти за команду цього прекрасного міста. У мене ж ставлення до Львова особливе. Я грав у Львові двічі – спершу за «Львів», в якому у мене повірили і де я й став фактично професійним футболістом, а потім – і за «Карпати». У першому випадку я саме у Львові познайомився з дівчиною, яка стала моєю дружиною і народила мені двох синів. А коли грав за «Карпати», то отримав перший виклик до національної збірної України. Так що я вважаю для себе якраз дуже вдалими обидва львівські періоди моєї кар’єри. Що ж до першої частини запитання, то навіть в тому єдиному сезоні, коли «Карпати» тренував Олександр Севідов, ми могли пробитися в Лігу Європи. Перед початком чемпіонату нас усі записали в безнадійні аутсайдери, і ми справді розпочали дуже погано – чотири нічиї в перших шести іграх без жодної перемоги. Але навіть з таким стартом все могло закінчитися єврокубками. Однак поразки вдома від «Волині» та «Іллічівця» і на виїзді від «Говерли» усе перекреслили. Але я переконаний, що якби та команда збереглася ще на рік і залишився у Львові Олександр Севідов, то ми би обов’язково завоювали для Львова путівку в Лігу Європи.
– Вистачить спогадів з минулого, повернімося до реалій сьогодення. Чи мав ти розмову з головним тренером «Динамо»?
– Так, і з головним тренером, і з президентом. Обидва сказали, що на мене розраховують і чого вони від мене очікують. Як я вже казав, наразі від мене вимагають якомога швидше повністю одужати, аби в майбутньому міг думати про футбол, а не про здоров’я. Мене ніхто не підганяє, бо зрозуміло, що фізіологію не обдуриш, але я повинен працювати, щоби допомогти організму швидше відновитися. Саме на це зараз і спрямована вся моя робота. Вірю, що вона принесе позитивний результат вже цієї весни, і маю надію, що допоможу «Динамо» ще цього чемпіонату.
– Ти згадував про збірну України. Як гадаєш, у тебе є шанс потрапити до Франції на Євро-2016?
– Життя покаже. Я аналізував календар і думаю, що, розпочавши працювати в загальній групі зі середини березня, можу ще зіграти в чемпіонаті у 5-6-ти іграх. І якщо добре себе покажу, то цілком реально, що отримаю виклик до збірної для підготовки до Євро. Але зараз про це ще рано казати
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
