Чесно, я довго перебирав варіанти назви рецензії ВФ, хотів підкреслити, що нормальні вболівальники в країні скучили за двома недільними підсумковими футбольними телепередачами. І найкращий варіант підказав мені з екрану ведучий «ВФ» Олександр Денисов. Його першою фразою після привітання глядачів була:
Ми повернулися
Вона позитивно налаштувала на те краще, що було в цьому випуску, що взагалі краще в нинішній футбольній тележурналістиці України. Це робота кореспондентів «з полів». З полів, як у прямому футбольному сенсі цього слова, так і в переносному значенні.
Дійсно, приємно було слухати професійно збудований репортаж Віктора Соколова з матчу «Шахтар» - «Шальке», Олега Ящука - зі зборів українських команд в Туреччині. Якісний репортаж характеризує, зокрема, ударна кінцева фраза репортера, яка повинна запам'ятатися глядачеві. Соколов знайшов таку фразу: «Шахтар став більше українським!».
На один рівень з репортажами згаданих кореспондентів можна поставити добротні аналітичні розбори Вадима Караманця про найближчого суперника київського «Динамо» - «Манчестер Сіті» і Ігоря Бурбаса - про трансфер Алекса Тейшейри в китайський клуб «Цзянсу Сунін», взагалі про сам китайський трансферний ринок і його перспективи. Дуже цікавий матеріал. Та на мою думку, він вимагає якогось продовження, важливого для більш глибокого осмислення перспектив не тільки китайського, а й українського футболу. У чому зв'язок? У тому, що сама держава в «Піднебесній» дуже серйозно ставиться до розвитку професійного спорту, конкретно, футболу. І комерційні структури, розвиваючі спортивні клуби, платять податки в розмірі не 25% від своїх доходів, а 15% і навіть 3%, якщо дуже серйозно вкладають в спорт. У нас же два десятки років чутні лише розмови про податкові канікули для подібних структур.
Коротше, кореспондентські завдання цієї програми виконані сповна, хоч я згадав не всі матеріали. А студійні? На жаль, назва «Ми повернулися» не підходить ...
Чи не шоу, а саме балаган
Весь вечір на арені (вибачте, в студії) феєрів одіозний Віктор Леоненко. Складалося враження, що самому «експерту» терміново була потрібна психіатрична експертиза. Він не давав до кінця висловитися не тільки Віктору Вацку, що стало звичним, але і ведучому Олександру Денисову. А що глядач отримав в сухому залишку від подібного «сольника»? Ніякої користі, одне здивування ...
Щоб не бути голослівним, ось приклади деяких словесних «шедеврів правдоруба» в недільний вечір: «більш сміливіше», «грати не у відкритий футбол, а в більш атакуючий», «не підсів, а не витримав темпу». Зрозуміло, що подібний «потік свідомості» не витримує ніякої критики і з точки зору розуміння футбольної тактики, і логіки, а часом - і елементарних правил російської мови. На подібні абракадабри змушений був зреагувати не тільки Віктор Вацко, а й модератор. Денисов щиросердно зізнався: «Всі ці «більш» незрозумілі». І саме слово «незрозумілі» Олександр повторив кілька разів.
Кожен має право на власну думку...
Ще один поворот теми. Лев Толстой колись зауважив: «Кожен має право на власну думку. Однак слід заслужити ще одне право - висловити власну думку вголос».
Стосовно нашого випадку. Приватна особа Віктор Леоненко вільний мати будь-яку думку про футболістів збірної України, про тренерські здібності Андрія Шевченка, про заслуги перед національним футболом Михайла Фоменка. Інша справа - «обличчя» каналу, який є офіційним транслятором всіх матчів національної та інших збірних держави.
Я не закликаю до заборони на критику, тим більше, якщо вона конструктивна. Однак якщо телеканал під керівництвом Денисова - партнер ФФУ, то, очевидно, футболісти і тренери «головної команди» країни мають право розраховувати на солідарну підтримку напередодні Євро-2016. І, в першу чергу, морально-психологічну з боку глядачів і ЗМІ. У всякому разі, на серйозний і професійний аналіз наявних помилок ніхто б не образився. Але хто побачив конструктивну критику в спічах «експерта» ВФ?
Тоді виникає запитання: в чому проявляється партнерська, навіть, якщо хочете, корпоративна етика каналу і його «обличчя»?
Якщо в даному випадку переслідується лише комерційна складова через чергового викиду словес, які явно за межею такої партнерської етики, то це справа самого каналу. Але тоді, на мій погляд, і керівництву Федерації є над чим замислитися. Вважайте цей посил сигналом для серйозної і принципової розмови, яка має розставити крапки над «і» в питанні, хто кому товариш...
До речі, виплескуючи свої «добрі почуття» на адресу Фоменка і Шевченка, чи змішав «чесний хлопець» власні досягнення як футболіста з цими людьми, а тим більше - тренерськими досягненнями теж в якості наставника збірної... Прокуратури.
Про тактовність...
Найбільше, що Леоненко може згадати, так це власну гру з московським «Динамо» в 1991-92 роках під керівництвом Валерія Газзаєва. Це до начебто нейтрального і далекого від місцевих «конфліктів інтересів» моменту розіграшу пенальті Мессі і Суареса в недавньому матчі «Барселони» з «Сельтою». «Експертові» і в голову не прийшло, що даний фрагмент, можливо, включений авторами в сценарій програми, щоб не тільки згадати рідкісний випадок розіграшу м'яча «з точки», а й показати солідарність футболістів нинішньої «Барси» до її легенди - Йохана Кройффа.
Голландець зараз бореться з раком, а цей розіграш пенальті став відомий саме завдяки йому, коли Йохан в 1982 році виконав подібну комбінацію разом з партнером по «Аяксу» Йеспера Ольсеном, що також показав ВФ. Навіть якщо автори передачі і не навмисно задумали такий сценарний хід, він сам в очах глядачів зіграв на користь програми. Так ні, «чесному хлопцю» (самоназва Леона в цей вечір) в цей момент треба було згадати якраз себе коханого. Мабуть, від великого розуму...
Головне питання
Природним чином виникає питання до самого керівника програми, він же керівник каналу: «У чому ж цінність такого «експерта», як Леоненко?». Питання актуальне вже кілька років. Він що, як той же Вацко, намагається дивитися максимальну кількість матчів, шукати сильні і слабкі сторони окремих футболістів і команд в цілому? І близько такого немає.
Так у чому все ж його цінність? «Чесний хлопець» так само грамотно і ясно для глядачів розбирає моменти, як Олександр Головко, Олександр Собко, Євген Гресь? Ні. Для чого ж він потрібен? Ті, хто вміє читати між рядків, запевняють, що знають відповідь. Я ж спробую розібрати ситуацію з суто телевізійними критеріями. Денисов іноді дає зрозуміти, що його турбує зростання елементів шоу в передачі. Ось і минулої неділі він не випадково знову вимовив: «Шоу-бізнес». Зрозуміло, що подібне потрібно для підняття рейтингу. І дійсно, є частина глядачів, яких приваблює більше «срач» в студії. Такі нині телечаси. Але як грамотний продюсер, а Денисову в цьому несправедливо відмовити, він повинен розуміти, що, залучаючи подібну аудиторію, він відштовхує іншу - ту, яка серйозно ставиться до футболу і футбольного ТВ. І ще не факт, що «запасти» на такий продукт може більше глядачів, ніж відвернутися від нього. Навіть без урахування непорівнянності «якісного рівня» цих різних аудиторій. Хоча інтелектуальну «якість» глядачів просто рейтингом не виміряти, але канал і про це повинен піклуватися.
Друга ймовірна причина - нібито позамежна сміливість експерта, незважаючи на чини і прізвища. Ой, не треба! Цим примітивним блазенством біля трону короля нікому, вибачте, локшини на вуха не повісиш. Вчергове Віктор Євгенович задобрив одного футбольного керівника, буцнув іншого. Імена адресатів, я впевнений, нагадувати немає сенсу. Так і це все очікувано, тому що було, було, було... Тому і сумніваюся, що «наїзд» засмутив того, на кого він був зроблений, а черговий прогин і визнання в повазі до «найкращого друга» зігріло серце його. Тоді в чому ж ККД подібного «троллінгу»?
Я згоден з Денисовим, що елементи шоу потрібні будь телепрограмі, в т.ч. і футбольній. Але тут важливо знати міру. Щоб шоу не перетворилося на балаган. Але ж так і сталося за свідченням одного з дійсно авторитетних його учасників.
Матеріал підготував Семен Случевський, «Футбольний клуб»
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
