- На що, на вашу думку, здатна ця команда київського «Динамо»? Як далеко вона може зайти у турнірі? Що би ви порадили гравцям перед зустріччю з фаворитом пари в 1/8 фіналу?
- Треба виходити на поле і грати у свій футбол, не звертати уваги на рейтинг і статус суперника. Передусім, потрібно показувати свій рівень гри. Важливо, щоб кожен гравець виконував те, що від нього вимагається на полі. Приміром, якщо ти правий півзахисник, ти повинен переграти свого опонента на фланзі. Незалежно від його імені і знаменитості.
Коли я зовсім молодим прийшов у «Динамо» з другої ліги, мені довелося грати проти таких грандів світового футболу, як «Барселона», мадридський «Реал», «Ліверпуль». Досі пам'ятаю, у складі англійців мені протистояв знаменитий Джон Барнс. Але я тоді не дивився на імена. Валерій Лобановський мені говорив: «Не ти повинен за ним бігати, а він за тобою». Мої завдання не змінювалися – обігрувати свого опонента на фланзі, робити гострі простріли або вриватися у вільні зони, замикати дальню штангу, коли пас йшов з протилежного флангу. Також обов'язково імпровізувати в атаці, брати на себе гру біля штрафного майданчика суперника, не боятися йти в обіграш, заробляти небезпечні стандартні положення.
Зараз мені кидається в очі, що в нашому футболі нападники і півзахисники часто не можуть обіграти суперника один в один або просто бояться. Подивіться, як грають у всьому світі, як розкуто діють Мессі, Роналду. Наші футболісти повинні брати приклад з гравців топ-клубів. У київському «Динамо» кожен рік вливається молода кров, і молоді хлопці повинні весь час навчатися, прогресувати, брати приклади з кращих гравців.
Звичайно, хочеться, щоб «Динамо» грало більше на атаку, щоб всі півзахисники активніше брали участь в нападі, а форварди не боялися брати на себе гру, а коли треба – імпровізували біля штрафного майданчика суперника. Часом створюється враження, що кожен боїться брати ініціативу на себе, боїться піти в обіграш. У будь-якій сучасній топ-команді кожен футболіст групи атаки зобов'язаний вміти обвести одного-двох суперників. Було би непогано частіше віддавати паси вперед, а не тільки поперек поля і назад, загострювати гру на швидкості. Потрібно більше атакувати, створювати моменти біля воріт суперника. Без цього у футболі не можна.
- Зараз команда на середині шляху в Лізі чемпіонів, позаду – успішне протистояння з «Челсі» і «Порту». У складі «Динамо» зразка 1986 року ви пройшли шлях до вершини, до перемоги в єврокубку. У який момент та команда відчула, що їй під силу це зробити?
- Валерій Васильович Лобановський заклав у нас дух переможців від самого початку шляху. У нас був колектив однодумців. Щоправда, можливо, тоді згуртувати гравців було простіше, адже у команді були всі свої, а зараз команда інтернаціональна. Але я бачу, що з приходом Сергія Реброва змінилася психологія команди, покращилася ігрова дисципліна. Звичайно, потрібно ще покращувати якість гри. Дуже радує, що набагато більше шансів проявити себе стали давати молодим хлопцям, за якими – майбутнє.
- Як вам свого часу?
- Мені в якійсь мірі пощастило, адже я прийшов одразу до першої команди, оминувши дубль. Я поїхав на збори і з тих пір закріпився на позиції правого півзахисника. З першої гри я знав, що від мене вимагається. Перед матчами Лобановський в індивідуальному порядку викликав кожного до себе в номер і питав, як гравець почуває себе. Він добре бачив по тренувальному процесу, хто в якій формі, хто викладається на сто відсотків на тренуваннях, а хто трохи недопрацьовує. Адже все це важливо, все відбивається в матчах. Як ти працюєш на тренуваннях, так і будеш проявляти себе у грі.
- Видно, що ви переживаєте за «Динамо» всією душею. Що скажете про наболілу нині тему поведінки вболівальників?
- Так, я ходжу на всі матчі київського «Динамо», щиро переживаю за команду. Хочеться, щоб на кожному матчі збиралося більше народу, щоб люди ходили не тільки на топ-матчі, а й на ігри «Динамо» в чемпіонаті України. Адже футбол без вболівальників неможливий!
- У ваш час за порожніх трибун «Динамо» не грало...
- Так, на наших матчах, як правило, було щонайменше 50 тисяч глядачів. А на найцікавіших, зі «Спартаком», московським «Динамо» збирався стотисячник. По дві-три тисячі фанатів завжди залишалися біля стадіону після гри, зустрічали футболістів, брали автографи.
Звичайно, і культура вболівальників у той час відрізнялася. Боляче дивитися, коли глядачів і так не завжди на трибунах багато, так ще й деякі матчі «Динамо» змушене проводити за порожніх трибун. Не розумію, як можна так «чудити» під час матчів, знаючи, що за це можуть покарати і клуб, і команду, і всіх інших уболівальників.
На жаль, позначається менталітет людей. Візьміть Англію – там глядачі сидять практично біля кромки поля. Але ніхто не поводиться нечемно, не вибігає на поле, нічого не викидає на газон. Усі підтримують свою команду дуже активно, але культурно. Немає жодних бійок на стадіонах. Ось до чого потрібно прагнути, — наводить слова Яремчука офіційний сайт ФК «Динамо» (Київ).
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
