Роман Сиволап. 1927.kiev.ua
Не думаю, що варто намагатися шукати відповідь на питання, як перемогти сучасну збірну Франції, в подіях 27-річної давнини. Цей матч увійшов до класики тренерської творчості Валерія Васильовича Лобановського. Ту гру варто згадати без прив’язки до сучасності, як витвір чистого мистецтва. Навіть відверті критики творчості ВВЛ погоджуються, що матч зі збірною Франції 1986-го і півфінал Євро-88 зі збірною Італії є квінтесенцією філософії футболу від Лобановського, ідеальним утіленням футболістами на полі принципів системи колективної гри.
Підтвердження правильності шляху. Лобановському ці матчі були необхідні для підтвердження того, що створена з колегами система здатна приносити позитивний результат у боротьбі з лідерами світового футболу. Те, що діючі на той момент чемпіони Європи і бронзові призери Чемпіонату світу в Мексиці нічого не змогли протиставити команді Лобановського, було підтвердженням правильності вибраного тренером напряму, життєздатності тренерської концепції. Лобановського тішила не сама перемога 2:0, а те, як вона була досягнута. Наведу уривок з інтерв’ю Валерія Васильовича «Спортивній газеті» після гри: «Скажу відверто: нас не вибила з колії навіть поразка. Ми зустрічались з офіційно найтитулованішою командою Європи, та ще й на її полі. А боротьба у відбірній групі лише починається. Та загалом не результат володів нашими умами, а прагненням довести, що рівень гри, продемонстрований командою в Мексиці, не був наслідком якогось душевного сплеску, спорадичним явищем. Футболісти мали самі переконатися й довести всім, що така гра – норма для них. І ще ми казали гравцям: хіба ви гірше підготовлені за французів? Хіба вони знають у футболі щось таке, що було б таємницею для вас? А коли перед матчем ми дізналися, що на стадіоні присутні тренери багатьох національних збірних, чимало оглядачів з різних країн, рішучість команди довести свій справжній рівень лише зміцніла. Так, ми могли програти – у спорті від цього ніхто не застрахований. Але на добротний рівень класності, якщо він справді є, поразка не кинула б тіні. І ми, тренери, дивимося на результат матчу саме через цю призму. Нас цей підсумок цілком задовольнив».
Ідеальний футбол. У ті часи футбольний світ не був розбещений великою кількістю матчів високого рівня: Ліги чемпіонів не було, всюди діяв ліміт на легіонерів, тому не було такої концентрації високоякісних гравців у суперклубах. Тому найбільш якісний футбол можна було побачити в зустрічах кращих національних збірних. Такі матчі ставали подією світового масштабу. Не стала винятком гра в Парижі. У репортажі «Спортивної газети» писали: «Вистачає цілком об’єктивних показників, за якими цей матч залишатиметься серед найзахоплюючих, що були зіграні на рівні національних збірних у 80-і роки нашого століття. Досить навести таку деталь: суперники провели 90 глибоко проникаючих атак (це коли гравці команди входять з м’ячем у зону, умовно накреслену на 30-метровій відстані від воріт суперника). Мало того, що атакуючі вали щохвилини накривали обидва штрафні майданчики, так це ще на 10 атак більше, ніж у феєричному поєдинку Бразилія – Італія на іспанській світовій першості 1982 року. Причому, забігаючи наперед, «роль» бразильців досить достовірно (за структурою гри) вели господарі поля французи, а радянська команда цілком упоралась з «амплуа» італійців, навіть перевершивши останніх в істотних розділах тактики».
Погляди преси на футбол. Від себе зауважу, що наведення статистичних даних у спортивній пресі СРСР тих часів не практикувалося. Про футбол писали в основному «гуманітарії», які оцінювали красу гри, непередбачуваність, її «щирість» (термін «щирий футбол» (рос. – «искренний футбол») народився після перемоги мінського «Динамо» на чолі з Едуардом Малофєєвим у чемпіонаті СРСР 1982 року). При цьому журналісти частенько оперували лише власними уявленнями про красу гри, не особливо вникаючи в суть змін, що відбувалися у футболі. Практично ніхто не намагався розібратися, чому наші клуби та збірні поступаються кращим командам світу. Тотальний футбол, тактичні схеми вважалися ледь не злом, що псує красу гри. Звісно, що при такому підході Лобановський, який намагався звести до мінімуму непередбачуваність у грі своїх команд, не був кумиром преси. Також відігравали свою роль ревнощі Москви до успіхів українців на футбольних полях.
Найбільш точно ставлення преси до футболу і Лобановського описує відомий журналіст тих часів Лев Філатов: «З Лобановським ми ніколи не сварилися, хоча, бувало, розмови наші заходили в глухий кут. Нас виручало те, що, говорячи про одне, ми говорили по-різному. І нам обом доводилося миритися з особливостями співрозмовника. Йому – з тим, що репортер навпроти має гуманітарну освіту, вихований з ідеалістичним ухилом, переконаний, що футбольне життя – просто життя, і нема чого виставляти його незбагненним, усе в ньому перевіряється моральністю, поняттями про погану і хорошу роботу, про чесність і відповідальність; і тому все, що відбувається, він тлумачить не «від ноги», а з глядацької трибуни, з телевізійного застілля, не боїться закидів у технічному дилетантстві. Мені – з тим, що співрозмовник – процвітаючий, який заробив собі ім’я, тренер, одержимий технологічною ідеєю вирощування архісучасного футболу, впевнений, що він уловив поклик епохи, готовий влазити в найменші подробиці, розгадати кросворд до останньої літери; який задався метою змінити старі уявлення про красу гри; що один знаходить у ньому схожість із чесним алхіміком, інший – з пушкінським Сальєрі, а то і з містифікатором, уподібнюючи його «злому генію», який понівечив радянський футбол своїми теоріями, і марно намагатися його хоч у чомусь переконати». Сам Філатов, який був уболівальником «Спартака», і його протеже відомий коментатор Володимир Перетурін явно не вважали Лобановського «чесним алхіміком». При цьому журналісти не намагалися зрозуміти систему Лобановського, співставити його працю і працю кращих тренерів світу. Критика мала в основному емоційний характер.
Внаслідок цього преса виховала в уболівальників поверховий погляд на футбол. Це підтверджують зарубіжні тренери, які працюють в Україні: Луческу, Рамос у своїх інтерв’ю кілька разів говорили про поверхове ставлення української преси до розбору футбольних матчів. Лише в останні роки почала з’являтися якісна аналітика, що дає змогу вболівальникам глибше розбиратися в тонкощах гри.
Повернемося знову в 1986 рік.
Склади команд. На поле «Парк де Пренс» вишли сім динамівців Києва (Безсонов, Кузнецов, Дем’яненко, Рац, Яковенко, Заваров, Бєланов), два спартаківця (Дасаєв, Родіонов), по одному представнику від мінського (Алейніков) і тбіліського (Чівадзе) «Динамо». Збірна СРСР грала за схемою 4-2-3-1. Чівадзе – ліберо. Кузнецов – стопер. Лівий захисник – Дем’яненко, правий – Безсонов. Опорні півзахисники – Яковенко і Алейніков. Атакуючий центральний півзахисник – Заваров. Флангові півзахисники: правий – Родіонов, лівий – Рац. Єдиний форвард – Ігор Бєланов.
Збірна Франції, яку тренував Анрі Мішель, мала в складі як перевірену «стару гвардію» часів тріумфу на домашньому Євро-84 на чолі з геніальним Мішелем Платіні, так і молодих зірок Папена і Болі.
ФРАНЦІЯ - СРСР - 0:2 (0:0)
11.10.1986. ПАРИЖ. Стадіон "Парк де Пренс". 40496 глядачів.
Суддя: Казарін (Італія)
Голи: Бєланов, 66 (0:1), Рац, 77 (0:2)
Франція: Батс; Аморос; Аяш; Болі (Веркрюіс, 86); Жанноль; Папен (Беллон, 68); Платіні; Стопіра; Тігана; Фернандес; Феррері
СРСР: Дасаєв; Безсонов (Хідіятуллін, 30); Чівадзе; Кузнецов; Дем’яненко; Алейніков; Яковенко; Рац; Заваров; Родіонов (Блохін, 78); Бєланов
Події матчу. У першому таймі французи набагато частіше володіли м’ячем та гостювали в зоні захисту збірної СРСР. Щоправда, небезпечних моментів біля воріт Ріната Дасаєва було створено мало. Навпаки, найреальнішу нагоду відкрити рахунок у першому таймі мав Олександр Чівадзе: після удару грузинського футболіста м’яч влучив у стійку воріт Батса.
У другому таймі характер гри змінився. Знову наведу уривок з інтерв’ю Лобановського «Спортивній газеті»: «Не лише ми, тренери, але й самі гравці помітили, що наприкінці першої половини зустрічі суперники почали поступово знижувати рухову активність. У перерві гравцям було сказано, що вони не використовують усіх своїх можливостей і що коли кожен вийде на свій сьогоднішній рівень – французька збірна не витримає. До речі, потім, після матчу, нам стало відомо, про що говорилось на установці перед грою в стані суперників. Ставка робилась на те, аби вирішити долю зустрічі в першому таймі. Мабуть, тренери французької команди добре знали стан своїх гравців. Ми також звернули увагу гравців на недоречні перетримки м’яча, до яких вдавались Рац, Заваров, Алейніков та інші. Одразу пішла гра за принципом «активність на активність». Адже до наших планів зовсім не входило лише вимотувати суперників маневреною щільною обороною, і ви пам’ятаєте, як уже в дебюті матчу Безсонов і Кузнецов користувались найменшою нагодою протаранити оборону господарів поля, як тільки перед ними відкривався вільний простір. Таке завдання мав виконувати кожен гравець, коли він опинявся на зручній позиції. Успіх подібних атакуючих акцій залежав від синхронності дій груп гравців, від оперативної тактичної допомоги партнерів, які перебували поруч. А перетримки м’яча зривали колективні дії у фазі переходу від оборони до атаки і створювали суперникам можливість для гострих контратак, коли м’яч втрачався».
Блискучу гру показав у той вечір нинішній тренер збірної України Олександр Заваров. Він повністю перевершив ідола європейського футболу тих часів, а нині президента УЄФА Мішеля Платіні. Ані за діапазоном дій, ані за показниками корисності своїй команді їх не можна було порівнювати в тій грі.
Відео-огляд зустрічі.
Відгуки про матч. Жан-П’єр Папен: «Не вважаю, що наша команда зіграла погано. Нам протистояла велика збірна. Власне, я знав, що радянська команда дуже, дуже, дуже сильна команда. М’яч у нас практично не затримувався. Радянська збірна зіграла так само чудово, як на чемпіонаті світу проти угорців».
Авторитетний оглядач Жан-Філіпп Ретакер написав у найбільшій спортивній газеті Франції «Екіп»: «Саме радянській збірній ми зобов’язані найкрасивішими моментами цього матч, завдяки їй був настільки високий технічний рівень гри. Радянські футболісти піднесли нам чудовий урок ефективності, технічної віртуозності, тактичної майстерності».
«Екіп» про Олексадра Заварова: «За технічним обдаруванням, баченням поля, точністю й своєчасністю пасу на сьогоднішній день це один з най бездоганніших, найяскравіших футболістів Європи».
Замість висновку. Цей матч залишив слід у історії футболу. Збірна СРСР продемонструвала футбол майбутнього. Приємно згадати часи коли українці були законодавцями футбольної моди. Ті часи минули.
Завтра збірній Україні доведеться боротися з французами за путівку на мундіаль-2014. Сподіватися на такий же феєричний футбол як у команди-86 року не доводиться. Хоча суперник дуже грізний, будемо вірити в перемогу наших хлопців. Український вболівальник буде радіти навіть вистражданій перемозі. Сподіваюсь, що тренерський штаб і футболісти докладуть максимальних зусиль для її досягнення.
До вашої уваги запис матчу.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
