Юрій Калітвінцев: «Напевно, в Росію не поїду»

Динамо Київ 27 Березня, 11:42 965
Юрій Калітвінцев: «Напевно, в Росію не поїду» | 19-27
Екс-капітан київського «Динамо» Юрій Калітвінцев в гостях у програми «Моя гра» в ефірі каналу «Футбол 1» відповів на запитання ведучої Алли Бублій.

Про 2-річну перерву у тренерській кар'єрі

«Я розглядав ті пропозиції, які мені надходили. Але працювати, аби працювати, у мене немає бажання. Я вважаю, що тренер - це творча особистість, і не хотілося б перетворюватися на ремісника. Звідти, де можна створювати в творчому плані, я пропозицій не отримував.

До мене зверталися команди різного рівня. Не було таких команд, які ставлять дуже високі завдання.

Чесно скажу, хотілося б попрацювати в Україні, тому що мені ця країна дуже близька. Ті знання, які я за весь цей час напрацював, хотілося б залишити в українському футболі. Ця команда необов'язково повинна бути на сьогоднішній день лідером, але там повинна бути мета. Мета буває різна. Це не завжди тільки Ліга Європи або Ліга чемпіонів. Бувають і довгострокові плани, якщо вони серйозні, то це цікаво. Можна почати в команді, яка на сьогоднішній день не так високо, але є розвиток клубу. Через певний час домагатися вже високих цілей - це цікаво. Не прийняв би команду, яку влаштовує тільки боротьба за виживання».

Про сина Владислава

«У нього є всі дані для того, щоб стати гравцем основи як «Динамо», так і будь-якого іншого сучасного клубу.

Преференції нікому не потрібні, його щотижня бачать на футбольному полі - ось він і повинен доводити свою конкурентоспроможність. Крізь призму його роботи і будуть приймати рішення щодо нього. Ніколи в житті не буду просити ні за сина, ні за себе.

Чи хотів би я попрацювати з Владиславом? Так. Я думаю, що так і буде. Не знаю, де, але мені б дуже цього хотілося. І знаю, що йому теж».

Про роботу в Росії

«Напевно, в Росію не поїду. Я не такий категоричний - вважаю, що людина, яка говорить категорично - невіглас. Але якщо у мене буде альтернатива, то я її розгляну не на користь Росії. Не через те, що відбувається - не хотілося б тут усе змішувати. Мені не сподобалося інше. Народившись у Волгограді та багато років відігравши в союзному чемпіонаті, перший час я був українцем, який приїхав на чуже місце. Але потім, як мені здається, завдяки моїй роботі вони пом'якшилися та почали вважати мене своїм. Напевно, я вважаю себе більше українцем».