До тих пір, поки Андрій Миколайович не працюватиме головним наставником, об'єктивно його хист до тренерської роботи оцінити не вдасться. Все одно за цю збірну України питали, питають і будуть питати з Михайла Фоменка.
Хоча, звісно ж, деякі висновки про новоспеченого спеціаліста зробити можна вже зараз. Перш за все, зі слів Михайла Івановича зрозуміло, що Андрій Шевченко відповідає у тренерському штабі національної збірної за перегляд «легіонерів» з європейських чемпіонатів. Хай їх не так багато, але вони є - і до них, напевно таки, потрібен окремий підхід. Також ці два матчі висвітлили одну рису Шевченка, якої бракує його колегам по тренерському містку збірної України – емоційність, бажання постійно бути, так би мовити, в гущі подій. Згадаймо, скільки разів за матч в середньому Михайло Фоменко виходить до бровки поля, пояснює щось підопічним, сперечається з арбітром, або ж сварить своїх футболістів? Зазвичай тренер флегматично сидить на лаві, переживаючи, очевидно, в середині справжнісіньку бурю, але ззовні не видаючи свого хвилювання.
Звісно, всі вище перераховані вербальні методи - малоефективні і апріорі не здатні скорегувати гру. Але вони важливі з точки зору емоційної зарядженості, злості футболістів. Фігура емоційно збудженого тренера в технічній зоні здатна стати для когось з гравців не меншим подразником, ніж, до прикладу, переповнені трибуни стадіону. Шевченко зі своєю активністю, непосидючістю, емоційністю в цьому плані – просто знахідка.
Але за цей навчально-тренувальний збір проявилася ще одна риса Андрія Миколайовича, яка вже не може характеризуватися як перевага, а лише як недолік. Ця риса – то відірваність від реальності. Збірна провела два вкрай невиразні, непримітні, бездарні з точки зору якості футболу матчі, а Андрій Миколайович публічно оцінює футбол українців високим балом та висловлює задоволення від побаченого. Виникає запитання: насправді Шевченка задовольняє такий футбол, чи слова «зіграли добре», «тверда четвірка» – це дипломатичність, бажання розрядити напругу? Якщо перше, - тоді стає вкрай сумно, якщо ж друге, тоді правий Віктор Леоненко: » Я буду підтримувати Андрія, але не впевнений, що довго. Ось зараз йому сподобалася гра проти Кіпру. Але я не розумію, що там взагалі могло сподобатися? Дипломатичність тут зайва. Можна було сказати, що десь щось не вийшло, а він: «хлопці молодці, класно зіграли». Вся країна незадоволена, а він каже - «класно»».
А можливо, звісно, всі ми дуже багато вимагаємо… Можливо, гра продемонстрована в матчах проти Кіпру та Уельсу – це і є наш рівень. І не потрібно тоді будувати ілюзій щодо феєричного футболу, а цінувати те, що маємо. В даному випадку – позитивний результат. Цінувати так, як цінує Андрій Миколайович Шевченко.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
