«Догодити всім нереально» – даний постулат чітко простежується на прикладі тренерської кар'єри Мирона Маркевича. Здавалося б, зразкова репутація: найсильніший спеціаліст-українець останнього десятиліття, хороший сім'янин, патріот своєї країни. Та, виявляється, навіть такий спектр чеснот не вберігає Мирона Богдановича від критики окремих представників масштабної вболівальницької маси.
Критики (або критикани) Мирона Богдановича чіпляються за факти, так сказати, не джентльменського розставання спеціаліста з об'єктами, на яких той працював. Спочатку – збірна України, потім – «Металіст», зараз все йде до того, що даний список поповниться й «Дніпром». І мало хто вникає в мотиваційні деталі тих вчинків Маркевича.
У збірній України Мирон Богданович працювати апріорі не міг. Чому? Тому що «невидима рука», яка нині безцеремонно керує сьогоднішнім тренерським штабом збірної, намагалася диктувати правила й тоді, затискуючи самобутність і самодостатність Маркевича як тренера в глухому куті. Хтось, у кого почуття власної гідності сховані десь в глибинних фібрах душі, мириться з роллю ляльки, а комусь хотілося волі й довіри…
«Металіст» був приречений і з Маркевичем, і без нього. Якби Мирон Богданович продовжив свою роботу в Харкові, можливо, 1:8 від «Шахтаря» наступили б трохи пізніше, але обов'язково наступили б. І що б тоді говорили про Маркевича? Авторитет напрацьовується роками, а втрачається за один день… Мирон Богданович збудував «Металіст», який претендував на чемпіонство, участь в груповому етапі Ліги чемпіонів і доходив до високих стадій Ліги Європи, не сам, а з Ярославським. Коли Олександр Владиленович відійшов вбік від справ футбольних, вся відповідальність за добробут команди впала на плечі Мирона Маркевича (не з вискочки Курченка ж питати). Точніше навіть, відповідальність не за добробут команди, а за футбольні надії мільйонної армії вболівальників «Металіста». І що б говорили про Маркевича, якби ці 1:8 трапилися б при ньому (а вони обов'язково б трапилися, незважаючи на весь тренерський талант Богдановича)?
Відхід Мирона Маркевича з «Металіста» - це не втеча за потопаючого корабля. Це винагорода за колишні старання, компенсація за вкладену в команду душу.
Закінчується каденція й у Дніпропетровську. »Який сенс тут сидіти? Що я буду робити? Було б мені 50 років, то я б рік потерпів і зробив би нову команду. Мені важко говорити, адже зараз багато проблем. Нам не платять гроші, не знаю, як це все далі буде… Чесно кажучи, я ні в якому разі не чекав такої ситуації. А раз вона вже є, нема ніякого сенсу починати наступний сезон в команді», - та навіть й без цієї дискваліфікації з Ліги Європи Маркевичу важко було б знайти в собі мотивацію й далі працювати в «Дніпрі». Команда досягла небувалої висоти, стрибнула вище стелі і не очікувано для всіх заробила шалено зручні преференції подальшого розвитку. А що ми бачимо натомість? За безцінь йде головна зірка команди, за копійки продають й інших лідерів, президент клубу заявляє, що «Дніпра» в фіналі єврокубку не повинно було бути, - і ніяким розвитком й не пахне. Черговий удар по самолюбству Маркевича. І відсторонення від турнірів УЄФА – то остання крапля.
Що далі робити Маркевичу, куди податися? Якщо не надійдуть гідні пропозиції (тобто, від «Шахтаря», - якщо Мірча Луческу таки піде, - або ж від представників європейських топ-чемпіонатів) – хоча б на телебачення в ролі експерта. Гроші виплачуватимуть стабільно, улюблена справа залишиться професією, а нервових клітин зруйнується значно менше.
Ігор Семйон
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
