З динамівцем журналісти «Сегодня» зустрілися в ресторані неподалік від його будинку на Печерську.
— Жуніор, ви непогано говорите англійською. Де вчили мову?
— Ніколи не вчив її. Мені просто цікаво спілкуватися з людьми, дізнаватися нову мову. Якщо чесно, в Бразилії я ходив всього чотири рази на англійську і кинув. Коли я приїхав грати в Румунію, то взагалі не знав нічого, крім португальської. А вже через три місяці я роздавав інтерв'ю румунською.
— Зараз ще зможете розмовляти румунською?
— Звичайно. Деякі Слова призабув, але якщо хтось зі мною почне говорити, то я все зрозумію.
— А російська?
— О-О-О, це найскладніша мова у світі. У «Динамо» є викладачка російської. Всі бажаючі можуть відвідувати її уроки. Я з нею зустрічався, але в Києві в мене є інший вчитель. Мені він подобається, бо займаюся з ним. У минулому році у мене народився син Лука, і тепер практично немає часу на російську — тільки раз у тиждень.
— Пам'ятаєте своє перше слово російською в Україні?
— (Думає.) Як справи? (Сміється.)
— І що такого складного в російській?
— У вас такі довгі слова «вітаю», «привіт», «приємно познайомитися». У румунській та англійській все набагато простіше — короткі слова, які легко запам'ятати.
— А хто з українців знає португальську?
— Ярмоленко, Хачеріді... Так всі знають, але в основному погані слова. Це ж вчать люди в першу чергу.
— У «Динамо» велика португало-бразильська діаспора. Повністю один одного розумієте?
— Та я і в Бразилії не всі слова знаю. Я завжди кажу, що Бразилія — це маленький всесвіт. У неї немає однієї особи. Всі люди виглядають дуже по-різному — від кольору шкіри до зачісок. У нас різний клімат і рослинність. Наприклад, якщо я поїду в іншу частину країни і побачу там якісь фрукти, яких немає в моєму регіоні, я навіть не буду знати, як вони називаються. А з Португалією взагалі цікаво виходить. Коли бразилець туди приїжджає вперше, він майже не розуміє їхньої мови. З смішного — слово «черга». У нас кажуть fila, а у них — bicha. Тільки в Бразилії це означає «гей» (сміється).
— Чому здивувалися в Україні, коли тільки приїхали?
— Я завжди посміхаюся, при зустрічі простягаю руку, а тут люди лякаються і іноді навіть відходять трохи.
— А їжа?
— Всій родині сподобався борщ. Мені теж. Дружина його не навчилася готувати, для цього ми ходимо в ресторан.
— Яке у неї коронна страва?
— Лазанья.
— У вересні в Донецьку обікрали вашу квартиру. Про що найбільше шкодуєте з вкраденого?
— Нічого. Це всього лише речі, яким завжди знайдеться заміна. Я прийшов у цей світ голим, так і піду з нього. Шкода тільки людей. Розумієте, в цій країні я гість. Можу зібратися і швидко виїхати, ні про що не шкодуючи. З людьми інакше. Вони тяжко працювали, щоб купити собі будинок, машину, облаштувати життя, а тут таке трапляється. Зі мною ніколи такого не відбувалося. Мені було дуже шкода людей.
— Ви три роки грали за донецький «Металург». У той час активно Вас кликали в «Шахтар». Чому так і не стали «гірником»?
— Кожне трансферне вікно я отримував пропозиції від різних клубів, у тому числі і від «Шахтаря». І постійно просив президента «Металурга» дозволити мені піти в клуб побільше. Я розвиваюся, хочеться прогресу, а вони могли б добре на цьому заробити. І всі щасливі. Поняття не маю, чому президент відхиляв будь-яку пропозицію, але мені це дуже не подобалося.
— Зараз Ви граєте за головного суперника «Шахтаря» — «Динамо». Останні дві гри кияни поступилися «гірникам» з загальним рахунком 0:5. Вас це не зачіпає?
— Ні. Коли я прийшов в «Динамо», то сказав, що готовий поміняти всі свої голи і персональні трофеї на чемпіонство з «Динамо» в Україні і Лігу чемпіонів. Так, шкода програвати «Шахтарю», але це стане взагалі неважливим, якщо ми візьмемо чемпіонство.
— В кінці квітня ви зіграєте з «Шахтарем» в ЧУ. Кого з донеччан ви б взяли в «Динамо» на один матч?
— Ні-ні, я люблю свою команду. У нас достатньо хороших футболістів.
— Які у вас стосунки з бразильцями «Шахтаря»?
— Це на полі у нас «біла війна», а в житті з усіма дружу — Марлос, Бернард... Зараз більше спілкуємося з Тайсоном і Фредом. Майже кожен день листуємося з Тейшейрою. У Китаї Алексу все подобається.
— Якщо у вас так багато друзів у «Шахтарі», чому все-таки вибрали «Динамо»?
— Це великий клуб, який грає в ЛЧ. Тим більше мені подобається Київ, а «Шахтар» на той момент, коли у мене з'явився вибір, вже не був в Донецьку.
— У багатьох бразильців «Динамо» і «Шахтаря» є діти. Хто з них краще за всіх грає у футбол?
— Ой, таких подробиць я не знаю, але мій син вже любить грати в м'яч. Дуже мене здивував, тому що я його цьому не вчив. У Марлоса є дитина, але я їх бачив тільки в басейні. Так, у Фернандіньо син любить грати у футбол. Йому зараз років п'ять, але вже добре виходить.
— Де Ви більше популярні — тут чи в Бразилії?
— У Бразилії люди шалено люблять футбол, але там і гравців мільйони, напевно. Люди емоційні, якщо тебе впізнають, то підбігають, обіймають, сміються, вимагають фотографію. Але особисто я в Бразилії грав лише рік. Люди мене там знають тільки, вважай, по одній грі в «Сантосі». Мені тоді було 19 років, я забив важливий гол, і ми стали чемпіонами. Ось цей гол у 2007-му і зробив мене відомим для бразильців, бо там я популярніший. Тут я граю за великий клуб, але українці стримані. Якщо вони хочуть фото, то тихо і спокійно просять. Правда, найбільше мене впізнавали в Болгарії. Я грав за софійський ЦСКА, на якому всі схиблені. У мене до цих пір багато фанатів звідти.
— На чому залишили свій самий пам'ятний автограф?
— В основному це м'ячі та футболки. На якихось незвичайних предметах? Ні... Коли було років 15-16, дуже пишався, що просили мій автограф. Думав, що я суперзірка (сміється).
— Ваш агент — жінка, Дейзі Брандіно, що незвично для футболу. Як так вийшло?
— Я так багато років працював з людьми, які хотіли на мені просто нажитися. Вони не боролися за мене. На той момент я був у Донецьку, агента не було. Прийшов на барбекю з Фернандіньо і познайомився з нею та її сином. Ми просто почали дружити, ні про яку роботу не йшлося. Я подивився, як вона відстоювала інтереси Фернандіньо, коли ним зацікавився «Манчестер Сіті». «Шахтар» тоді вів переговори дев'ять місяців! Найбільше мене вразила її порядність після тієї трагічної історії з Майконом (гравець «Шахтаря» розбився на машині в лютому 2014 року. — Авт.). Скільки тоді допомоги вона зробила його сім'ї. Я порадився з дружиною, і ми вирішили співпрацювати з Дейзі. Так, люди часто говорять, що це — чоловіче заняття. Не погоджуся. Коли ви побачите, як вона веде переговори, передумаєте. Вона дуже розумна і переконлива, тому що багато років працювала в швейцарському банку і знає все про ведення бізнесу. Це — найкращий вибір для моєї кар'єри.
— Наскільки вона розбирається у футболі?
— Вона знає футбол. І на неї працює багато скаутів. А вболіває тільки за своїх гравців.
— Вам нещодавно довелося грати проти «Мансіті» і свого близького друга Фернандіньо. Футболками з ним обмінялися?
— Звичайно. Перед матчем ми переписувалися і жартували, мовляв, я тебе вдарю, а я у тебе м'яч відберу. Я так засмутився, що через травму не зміг грати два поєдинки з манчестерцями на 100% (Жуніор провів лише один тайм в Києві. — Авт.).
— «Динамо» звинувачують у нерішучості у повторному поєдинку проти «Мансіті». Чому все-таки команда не йшла вперед?
— Ми не були готові. Може, потрібен був якийсь спаринг з англійською командою. Розумієте, у «Мансіті» є можливість грати з сильними командами щотижня, у нас — ні. У всіх нас був такий величезний стрес перед цією грою. Тим більше першу зустріч вдома ми програли.
— Ви б хотіли переїхати в Англію?
— Звичайно, я хочу розвиватися. Зараз в «Динамо» я отримав шанс вийти на більш високий рівень. Якщо буду успішним тут, мною можуть зацікавитися в тій же Англії. Але ви ж знаєте про умови — щоб отримати право на роботу в Англії, потрібно грати за збірну.
— А який би клуб вибрали?
— Будь-який топ-клуб.
— Зараз ось і «Лестер» ним став...
— Творити історію — відмінно!
— У збірну Бразилії вас не викликали, тому є можливість змінити громадянство і пограти за Україну...
— Слухайте, мені тут подобається. Ми вже адаптувалися, звикли до культури. Коли всі їхали з України, ми з родиною залишилися, хоч у мене були пропозиції з інших країн. Зараз мені важко відповісти на це питання. По-перше, тому, що в Україні заборонене подвійне громадянство. Якщо ж у збірній України захочуть мене бачити, то я можу зважитися на цей крок. Це ж не тільки моє рішення, а ще й тренера, федерації футболу, гравців збірної. Кричати скрізь, я зміню громадянство, я не хочу. І міняти паспорт щоб лише б змінити — теж.
— А як щодо свіжих чуток про бажання Болгарії вас натуралізувати?
— Я про це нічого не чув.
— Знаємо, що серед динамівців часто проходить внутрішньокомандний тоталізатор. На що ставите зазвичай і скільки виграєте?
— На гроші я не люблю грати. Постійно робимо ставки з моїм братом, але тільки заради інтересу. У «Динамо» граємо з Ярмо. Ось ставили в листопаді на класіко. Я — на «Барсу», він — «Реал». Я переміг! Але в ЛЧ виграв він. В 1/8 фіналу Андрій поставив на перемогу «Барси» у грі з «Арсеналом», а я — на «Баварію» в поєдинку з «Юве». Але каталонці виграли, а в моєму матчі була нічия. Так що поки у нас з Ярмо — 1:1. А ставили на вечерю.
— І що замовив Андрій?
— Та все немає часу повечеряти...
— Коли приїжджають друзі, що показуєте в Києві?
— Центр — старі церкви, йдемо гуляти вздовж Дніпра. Там дуже красиво. Потім заходимо в якийсь ресторан. Правда, я не знаю занадто багато місць в Києві. От два тижні тому приїхав мій фізіотерапевт Жілван Олівейра. Так ми сходити нікуди й не можемо. Він працює з лікарями «Динамо», я на тренуваннях. Бачив за два тижні тільки кілька ресторанів поруч з моїм будинком (сміється).
— Адже це Ви порадили Жілвана Рибалці?
— Спасибі медперсоналу «Динамо», що співпрацюють з ним. Наприклад, інші лікарі кажуть, що відновлюся після травми за шість тижнів, а він лікує мене за три-чотири. Ми працюємо разом дев'ять років, напевно. Знаєте, дуже важливо, щоб ви могли довіряти лікарю, а він знає про мене все. Спочатку ми були друзями. Потім він став лікарем, а я — футболістом. Першим ділом він налагоджує стосунки з гравцем. Цікавиться своїм емоційним станом, усіма переживаннями, харчуванням.
— Вже встигли випробувати київське метро?
— Ні! Мені дуже цікаво, але ніхто не хоче мене туди зводити. Хлопцям ніколи, а сам я не наважуюся. Не знаю, як користуватися.
— Але машину ви-то точно водите. Поліція штрафувала?
— Один раз. Їхав на урок російської, навігатор показав, що треба повертати вліво. Ну, я повернув, а виявилося, що заборонено. Поліцейський підійшов, а я йому кажу: «дивись, це ж мені навігатор підказав». Не допомогло — виписали штраф.
— Великий?
— Я не знаю. Є людина, яка допомагає мені оплачувати всі рахунки.
— Ганятися на машині любите?
— На машині — ні. Люблю картинг. У Бразилії завжди ходжу, тут ще не пробував. В Києві ходять Дерліс Гонсалес, Мігель Велозу, але я от ніяк не можу з ними вибратися.
— Можна вас назвати фанатом машин?
— Я люблю машини! Зараз їжджу на білому «Рейндж Ровер», хотілося б купити і «Ламборджині», «Феррарі». Але у мене дуже коротка кар'єра, щоб так бездумно витрачати гроші.
— Куди їх вкладаєте?
— У мене в Бразилії є офіси, нерухомість, рахунок в банку, роблю інвестиції і ще я співпрацюю з місцевою маркетинговою компанією.
— Про Бразилію часто чути в новинах через вірус Зіку. Як бореться з ним ваша сім'я?
— Постраждала більше Західна Бразилія. В моєму регіоні Сан-Паулу був зафіксований тільки один випадок. Використовують крем від комарів, а держава намагається допомогти з ліками.
— У серпні в Ріо пройде Олімпіада. Вам взагалі цікаво на таке подивитися?
— Я був на чемпіонаті світу на грі Бразилія — Хорватія. Бачив відкриття. Дуже красиво. Хотілося б подивитися і на Ігри, але я буду тут працювати. Хтось з родини сходить і розповість мені.
— За яким олімпійським спортом слідкуйте?
— Обожнюю серфінг, але він не входить в програму. Баскетбол, волейбол, теніс... Одного разу я був на грі «Майамі Хіт». Кому ж не сподобається гра Леброна Джеймса? У тенісі вболіваю за Надаля і Джоковіча. З неолімпійських видів стежу за Формулою-1. Друзі постійно запрошують на Гран-прі в Монако, але все ніяк не доїду. Ось коли закінчу кар'єру, буду їздити на різні змагання.
— Алуізіо Шавес Рібейро Жуніор Мораєс — Ваше повне ім'я. Чому в Південній Америці такі довгі імена?
— У Бразилії у багатьох людей однакові імена. Щоб уникнути плутанини з документами, нам дають такі довгі. Мій батько хотів, щоб у мене було його ім'я — Алуізіо Шавес Рібейро Мораєс. Мені потрібно було додати Жуніор, тобто молодший. Але кожен раз в аеропорту не можуть знайти мене відразу. Все одно доводиться забивати ім'я повністю.
— У Бразилії на вулицях можуть обікрасти, серед білого дня викрасти машину. Якось екс-динамівця Рінкона викинули з його ж машини в одних трусах...
— Та ну?!
— З вами такого не траплялося?
— У Бразилії люди часто крадуть на вулиці при всіх. Потрібно завжди бути уважним. В моєму Сантосі таке рідко буває, а ось в Ріо і Сан-Паулу — це звичайна справа. Злодії беруть щось, що легко і швидко можна продати, а потім купують наркотики, наприклад. В Європі все по-іншому — тут мафія. Вона прикриває кримінал.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
