Він – жива легенда клубу, що сьогодні може створити головну сенсацію українського футболу в сезоні-2015/2016. Запорожан – лідер, душа, хребет «Олександрії». Вперше до чвертьфіналу національного Кубка Андрій разом із «чорно-жовто-зеленими» вийшов ще у 2009-му, коли команда виступала в Першій лізі. Тоді очолювані Юрієм Ковалем олександрійці дали бій «Шахтареві», але все ж поступилися 1:2, пропустивши в компенсований арбітром час гол від Олександра Гладкого.
Власне, Запорожан єдиний з учасників того матчу залишився грати в «Олександрії» понині. До початку березня поточного року Андрій був єдиним представником свого клубу, кому вдавалося забити у ворота теперішнього суперника за чвертьфіналом – київського «Динамо». То за умови, що забиває капітан не дуже часто.
В цьому інтерв’ю UA-Футболу Запорожан поділився своїми найпам’ятнішими кубковими спогадами, пояснив, чому «Олександрія» програла киянам у суботу і розповів, чому не закріпився в команді, яка зараз є головним конкурентом його нинішнього клубу за місце в Лізі Європи.
- Андрію, праві ті, хто каже, що командам «другої хвилі» української еліти на відновлення після матчів з лідерами іноді бракує й тижня?
- Натякаєте на те, що не встигнемо відновитися після суботи? Ні, думаю, все буде гаразд. Сили є. Мусимо дати «Динамо» бій і спробувати перемогти. Інакше нічого на поле виходити.
- Під час суботнього матчу чемпіонату намагалися приховати щось таке, що знадобиться в кубковому двобої?
- Налаштовувалися тоді на максимальний результат і про кубок не думали взагалі. Зробили все, що могли. Ось лишень допустили помилки, які вплинули на результат. Сьогодні (розмова відбулася в понеділок в обідню пору – авт.) працювали над розбором гри. Спробуємо не допустити таких похибок уже в середу.
- То помилки індивідуального чи тактичного характеру?
- Уникну відповіді на це запитання. Ми намагалися створювати агресію на кожній ділянці поля, не давали динамівцям простору. Але, мабуть, клас суперника виявився вирішальним. Сподіваюся, в середу зіграємо ще сильніше.
- На початку зустрічі активністю відзначався Міґел Велозу, в другому таймі помітним був Сергій Сидорчук. То гравці, яким згідно з амплуа ви протистояли безпосередньо.
- Щоб стримати цих футболістів, треба грати максимально щільно, не програвати в швидкості. Зрештою, то основне завдання не лише в боротьбі з Міґелом чи Сергієм, але і з рештою динамівців.
- Справедливо говорити, що Кубок для таких команд як «Олександрія» - турнір навіть важливіший, ніж чемпіонат?
- Кубок то Кубок, а чемпіонат то чемпіонат. За перемогу в кожному окремо взятому матчі треба боротися як там, так там.
- У Кубку ви двічі грали в Овідіополі проти команди рідного міста. Відчували щось особливе?
- Вважаю овідіопольський «Дністер» рідною командою. Звичайно, було приємно повернутися, зіграти перед дорогими для мене людьми, яких на трибунах що в 2007-му, коли виступав за бурштинський «Енергетик», що в 2010-му, коли приїздив до Овідіополя вже в формі «Олександрії», збиралося чимало. Грати було комфортно, бо відчував підтримку. Ось лишень пройти далі вдалося лише з олександрійцями.
- Донині найуспішнішим кубковим розіграшем для «Олександрії» вважається сезон-2008/2009, коли команда виступала у Першій лізі.
- Не виключаю, що тоді вищолігові «Карпати» та «Дніпро» нас трохи недооцінили. Проте ми їх оцінили сповна і здобули дві перемоги. З «Шахтарем» у чвертьфіналі теж шанси були, проте своїх нагод не використали, натомість пропустивши за лічені секунди до фінального свистка.
- «Дніпро» ви перемогли в серії післяматчевих пенальті. Але тоді ви до м’яча під час серії не підходили…
- Відпрацьовували одинадцятиметрові до матчу і тренер вирішив, що мені ліпше не бити. Зате в 2010-му, коли перемогли в серії донецький «Металург», я вже пенальті пробив успішно. Зрештою, переконаний, що такі серії – то виключно лотерея. Кому більше пощастить.
- Воротар «Динамо» Олександр Шовковський виграв чимало таких серій…
- Так, він у цьому аспекті спеціаліст. Про це кожен знає. Але ситуації бувають різними. Повторюю: серія – то лотерея. Не лише для тих, хто б’є, а й для тих, хто грає у воротах.
- Перед «Динамо» пенальті вже відпрацьовували?
- У понеділок ще ні. Подивимося, можливо, поб’ємо пенальті у вівторок. Але то тренерам вирішувати. Наразі можу бути впевненим лише в тому, що до матчу навантажень під час тренувань вже не буде.
- Думаю, свій перший матч проти «Динамо» вам забути важко…
- Так. Ми тоді щойно вийшли до вищої ліги, була страшенна спека, через яку важко дихалося. Це вплинуло на наш стан. Хоча теж налаштовувалися, старалися відібрати у киян очки. Перший тайм відіграли практично на рівних. Але після перерви вийшов Браун Ідейє і вирішив долю гри. Для ніґерійця той матч був першим в українському чемпіонаті. Можна сказати, що ми ще не встигли розібратися, що то за гравець і на що він здатен.
- «Олександрія» програла 1:3, а забитий вами м’яч став першим голом команди у динамівські ворота в історії.
- Голи цінні, коли досягаєш результату.
- Найближчої неділі на вашу команду очікує матч за єврокубки.
- Зізнаюся, поки про виїзд до Львова не думав взагалі. Звик налаштовуватися на кожного окремого суперника з настанням матчу і не заглядати через голову.
- Влітку 2007-го ви були в «Карпатах» на перегляді.
- Пройшов збори, але тренер Олександр Іщенко вирішив узяти білоруса Олександра Юревича. Мені довелося повертатися в Бурштин.
- Поєдинок відбудеться на «Арені Львів», яку карпатівці вважають нефартовою.
- То їхні проблеми. Стадіон як стадіон. Ми там з «Карпатами» зіграли внічию. Суперники тоді більше володіли м’ячем, вели 1:0, могли збільшити перевагу. Але ми вдало відоборонялися, а наприкінці зустрічі ще й зрівняли рахунок.
- Ця нічия коштувала вашому нинішньому тренерові посади наставника «Карпат».
- Нас тоді тренував Леонід Буряк. Не думаю, що Володимир Богданович на нас ображався.
- Зараз уже ваш тренер Шаран каже, що команда наразі не готова до єврокубків. Але ситуація складається так, що участь в Лізі Європи виглядає цілком реальною…
- Тренерові видніше. Ми виходимо і боремося за очки в кожному матчі. Якщо за підсумками сезону зайняте місце дозволить зіграти в єврокубках, то будемо лише раді. Але чітко такого завдання не ставив ніхто.
- Ви – один з небагатьох футболістів «Олександрії», у кого міжнародний досвід уже є.
- Двічі вигравав Всесвітню універсіаду в складі студентської збірної. Звичайно, матчі проти іноземних команд мають свою специфіку. Суперники грають у різний футбол, до якого треба призвичаюватися. Крім того, важлива психологічна стійкість.
- Андрію, що означає бути капітаном команди з невеличкого міста, де кожен знає кожного?
- Справді, впізнають. Вітаються, запитують, як справи і про перепетії останнього матчу навіть люди, яких не знаю взагалі. Але то додаткова відповідальність. Бо розумієш, що фальшивити, грати в півсили не можна. На полі треба виглядати так, щоб наступного дня не було соромно подивитися людям у вічі.
- Вам 33 і в Олександрії ви вже виступаєте дев’ять років. Думали про те, щоб залишитися у цьому місті жити після завершення кар’єри?
- Ще ні. Наразі живемо на орендованій квартирі, а у вільний час їду до Борисполя, де житло своє і де разом з дружиною і дітьми мешкаємо постійно. Подивлюся, як буде далі. Завершувати кар’єру ще не збираюся.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
