Вчора в Баку відбулося жеребкування фінальної стадії чемпіонату Європи-2016 серед юнаків до 17 років, де збірна України зіграє з Німеччиною, Австрією та Боснією. Як відомо, підопічні Олександра Петракова (футболісти 1999 року народження) за підсумками березневого еліт-раунду пробилися туди з першого місця у своїй другій групі, випередивши Англію, Туреччину та Фінляндію.
«Англійцям дали жару»
— Сергію, розкажи-но для початку про свої емоції: тодішні, відразу після закінчення матчу з англійцями, і сьогоднішні, коли пристрасті вже вляглися. Адже це перший подібний успіх у твоїй кар'єрі?
— Так, такого раніше не було. Відразу після матчу були конкретні емоції, всі були безмежно щасливі, раділи один за одного, побігли тренера вітати. Від виступу в Англії тільки позитивні емоції залишилися. Настільки пам'ятні, що, навіть повернувшись у Київ, не хотіли розлучатися з хлопцями, коли довелося роз'їжджатися по своїх клубах, - цитує Булецу goldtalant.com.ua.
— В Британії ви жодного разу не програли. Були настільки впевнені в собі, в своїй силі?
— Так, всі були налаштовані, впевнені і об'єднані однією метою: вийти на Євро. У нас дуже дружна команда, ми добре попрацювали і видали позитивний результат.
— А тепер про це ж, але по порядку. На початку березня ваша команда провела збір і два спаринги з Азербайджаном: обидва виграла, причому позаду зіграла на нуль. Це додало настрою перед еліт-раундом?
— Так, впевненості конкретно додалося.
— Тому і в Англії стартували так жваво — 3:0 з фінами? Зовсім не хвилювалися напередодні першого матчу?
— Навпаки, і хвилювалися, і коліна тремтіли. Але вийшли і показали свою гру. Нам її треба було відчути, а потім вже звикли і зробили результат.
Там ще поле, на якому проводили перший матч, не дуже хороше було. А потім вже на нормальному грали.
Для довідки. Свій перший матч в еліт-раунді проти Фінляндії збірна України проводила на стадіоні «Харрісон Парк» у 20-тисячному містечку Лік. На цій же арені грає домашні поєдинки напівпрофесійна команда «Лік Таун», яка виступає у восьмому англійському дивізіоні.
Матч проти Туреччини українці зіграли на «Сент-Джордж Парк», з англійцями зустрічалися на «Бертон Албіон Стедіум». Обидва знаходяться у місті Бартон-апон-Трент (графство Стаффордшир). Між іншим, будівництво спортивного комплексу «Сент-Джордж Парк» обійшлося в 105 мільйонів фунтів, він є тренувальною базою для всіх англійських збірних з футболу (включає в себе 11 полів).
— Фінам ти поклав третій м'яч зі штрафного. У «Динамо» спеціально відпрацьовуєш чи ще в Ужгороді бавився?
— Коли в столичному РВУФК грав, постійно залишався на півгодини після тренувань і відпрацьовував штрафні. Згодилося.
— З таким же рахунком ви обіграли Туреччину, але ти вже забив двічі, причому з гри. Відкрий секрет: це ви такі сильні були чи суперники слабенькі попалися?
— Напевно, ми сильні. Просто ми турків на контратаках постійно ловили. Добре, компактно оборонялися і ловили — ось і весь секрет.
— Погодься, в останньому матчі з англійцями можна було і не напружуватися: обидві команди і так вже потрапляли на Євро. Але британцям не можна було розслаблятися перед своїми вболівальниками, а що примушувало битися вас за цю нічию — 1:1?
— Правда, билися до кінця, ноги ніхто не прибирав. Хоч і програвали, але знали, що вирівняємо гру, були в цьому впевнені. І таки дали їм жару. Вийшло, не дарма старалися: ця нічия і дозволила нам зайняти в групі перше місце.
— Одразу після матчу ти видав кілька компліментів Райссу Нельсону, мовляв, сподобався своєю грою. Але він тільки на 67-ій хвилині вийшов у матчі проти вас. Чи ти в інших зустрічах за ним спостерігав?
— Дуже хороший гравець, індивідуально дуже сильний. Не дарма — в структурі лондонського «Арсеналу». В англійській збірній загалом половина команди є вихованцями та гравцями юнацьких команд клубів Прем'єр-ліги — «Челсі», «Манчестер Сіті», «Ньюкасла», «Тоттенхема», «Ліверпуля».
— Які висновки з матчів еліт-раунду зробив для себе особисто?
— Були помилки, дуже багато, і їх треба виправляти. Звичайно, головне, що вийшли на чемпіонат Європи. Але ще працювати і працювати (посміхається)!
«Українцям з діаспори дарували футболки»
— А тепер поділися навколоігровими враженнями. Напевно, деяких хлопців з вашої збірної взяли на олівець скаути, яких на подібних турнірах повним-повно. До тебе особисто хтось не підходив?
— Я краєм вуха чув, що начебто були такі: чи то з «Челсі», чи то з «Манчестер Юнайтед», не пам'ятаю точно. Ні, особисто мене ще нікуди не кликали.
— Знаю, на трибунах були вболівальники з української діаспори. Спілкувалися?
— Ми підходили до них, дякували за підтримку, футболки їм подарували. Їх було не дуже багато, але це все одно підтримка, нам дуже приємно було.
— Твій земляк із Закарпаття Олексій Сич, захисник «УФК-Карпати» і збірної обмовився, що сталися в Англії і негативні моменти. Що він мав на увазі: вам поганий шведський стіл накрили в готелі або з трибун освистували?
— Негативні? Я, чесно кажучи, не пригадаю таких. Організація турніру була на дуже хорошому рівні, все красиво, все ідеально, можна сказати. Підготувалися англійці педантично, як вони вміють.
— Сам в Англії до цього бував? Зрозуміло, що розглядати пам'ятки не було коли, але що особливо сподобалося на Альбіоні, що здивувало?
— Ні, до цього в Англії не був. Містечко, де ми жили, дуже затишне, причому красиво взагалі все: маленькі будиночки, всюди прибрано, чистенько. У них там все по-іншому. Але машини з правим кермом - це, звичайно, незручно і незвично для нас.
— Одноклубникам та тренеру Віталію Косовському ти з іншими динамівськими збірниками хоча б тортом і «Колою» проставився?
— Звичайно, він дуже був радий за нас, подякував всім, сказав: «Молодці!».
— Магнітиків з Англії привіз? А собі якийсь сувенір?
— Не собі, але привіз...
— Взагалі, щось колекціонуєш?
— Після ігор команди дарують прапорці, я їх збираю. У мене є Англія, Ізраїль, Азербайджан.
— Сергію, в фінальній частині чемпіонату Європи кого б хотів у суперники?
— Якщо чесно, хотілося б зіграти з Португалією. Дуже сильна команда, я дивився на відео, вони навіть сильніше за Англію виглядають. Загалом, хочу Португалію, а ще зовсім не проти зустрітися з Боснією і Азербайджаном. Теж пристойні команди. Але грати потрібно з усіма, хто випав.
— Ваш тренер напередодні еліт-раунду забобонним був, навіть інтерв'ю не захотів давати: мовляв, чотири роки тому перед кваліфікацією поспілкувався з журналістами - і команда не вийшла на Євро. Ти з журналістами не боїшся спілкуватися? Бачу, сміливо даєш інтерв'ю.
— Я спілкувався пару разів, коли ще в Ужгороді грав, давав невеликі інтерв'ю — все нормально було, я не переживав. Чого боятися? Навпаки, мені це навіть цікаво.
— А в забобони віриш? У чорних кішок, «число 13»?
— У «тринадцять» ще можна повірити. А чорні кішки це вже зовсім дитинство якесь.
— Є прикмети, які спрацьовують? Може, спочатку тільки ліву бутсу взуваєш, на поле тільки з правої ноги ступаєш, в день матчу не чистиш зуби?
— Є хлопці, які так роблять. Деякі помоляться перед грою.
«Два точних паси — і в Київ»
— Сергію, а як ти потрапив з рідного села Заріччя в Ужгород? Та ще до самого Олександра Філіпа — відомого всьому Закарпаттю дитячого тренера?
— Я грав за свою команду, маленький ще був, і ми якраз зустрічалися з командою СДЮСШОР (Ужгород), яку тренував Філіп. Забив їм, ми 1:0 вигравали. А потім нам забили чотири, і ми програли — 1:4. Але він мене помітив і забрав до себе.
— Виходить, що продуктивно попрацювали, саме зараз ти є одним з лідерів збірної.
— Олександр Іванович сказав просто: «Тепер будеш тут грати, працюй над собою, і все буде добре». Він дуже досвідчений і сильний тренер, завжди знає, що, як і де.
— Чому вихованці називають його Шоні-бачі?
— Він — мадяр, розмовляє на мадярській мові. Швидше за все, його предки з Угорщини, він туди часто їздить.
— В 15 років ти перебрався з ужгородської СДЮСШОР в Київ. Спочатку в РВУФК. Де тебе помітили: у матчах чемпіонату ДЮФЛУ?
— В Ужгороді помітили. Ми тоді грали проти «Волині», після першого тайму поступалися — 0:1. Пам'ятаю, тренер сказав: «У вас є тридцять хвилин». І ми все виправили, я віддав дві гольові, ми виграли — 2:1. І мене запросили в Київ, РВУФК.
— З кимось відразу подружився?
— Вова Зубашівський — хороший хлопець, як тільки зустрілися, так і здружилися. Розуміли один одного і на полі, і в побуті реально з півпогляду.
— Хлопці прийняли? Російською умів говорити чи вже тут вчився?
— Спочатку не дуже добре розмовляв, а потім звик. А прийняли одразу дуже добре, всі один з одним спілкувалися.
— Хто запросив в «Динамо»?
— Іспанець запросив (Від редакції: очевидно, йдеться про Альберто Босхе, який курирує ДЮСШ «Динамо»).
— В плані навантажень тут важче, ніж в Ужгороді?
— Тут тренування більше на техніку, а там був акцент на «фізику». Ще тут все набагато краще організовано.
— Твій теперішній наставник Віталій Косовський — суворий тренер?
— Він дуже хороший наставник.
— «Динамо» — серед лідерів чемпіонату U-17. Поборетесь за чемпіонство чи далі буде складніше?
— Ми йдемо на першому місці, випереджаючи «Шахтар» на три очки. До того ж, ми їх обіграли 3:0 (Сергій зі скромності не уточнив, що на його рахунку дубль у матчі. — Прим. авт.). Так що, звичайно, будемо боротися.
— Що в столиці найбільше вразило, крім, звісно, заторів на дорогах?
— Мені дуже сподобалося місто, тільки воно не прибране (посміхається). Є де погуляти, багато красивих місць, вже звик, знаю, куди ходити.
— Як проводиш вільний час, Хрещатиком останній раз коли гуляв?
— Люблю просто гуляти. Заходжу в магазини, речі купую, можу в кіно сходити, десь посидіти, поїсти, чайку випити.
— На ігровій приставці яким клубом граєш?
— «Барселоною». Мессі — найкращий гравець у світі. Не знаю, чому, але він найкращий. Без коментарів.
— А в Україні є кумир?
— Коноплянка.
— Твої фанати - це в першу чергу родичі?
— Так. У мене в Києві тітка, брат і сестра, рідні. Тато в Черкасах живе, а мама в Ужгороді.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
