Звісно, на даний момент «Бешикташ» котирується вище, аніж «Дніпро». Команда переїхала на новий стадіон, команда укомплектована сильними футболістами, в команди потужна армія вболівальників, яка й допомагає «орлам» йти до своєї мети – чемпіонства та успішного виступу в Лізі чемпіонів. Бути частиною такої команди, значить – мати чималі перспективи світлого футбольного майбутнього.
Очевидно, такі думки зародилися й в голові Дениса Бойка, коли він приймав рішення посеред сезону змінити «Дніпро» на «Бешикташ». На той момент втримати Бойка від переїзду було вже неможливо. Шенол Гюнеш особисто був зацікавлений в послугах українського голкіпера, вболівальники «орлів» зустрічали Дениса наче Спасителя, а керівництво «Дніпра» поспіхом розрахувалося з Бойком, аби не втратити можливості отримати від покупця гідну грошову компенсацію за трансфер. Перехід відбувся.
І відразу же розпочалися проблеми… Шенол Гюнеш, підтримуючи українця на словах, вперто ігнорував Дениса на ділі, довіряючи місце в основному складі «Бешикташа» Толга Зенгіну. Не змінював своїх пріоритетів тренер навіть під шаленим тиском вболівальників, які вимагали саме Дениса зробити основним голкіпером «орлів». Ситуація для Дениса Бойка з самого початку розвивалася несприятливо, але проблеми були не явними і «списувалися» на період адаптації.
Втім, турецька преса, яка дуже детально висвітлювала і висвітлює стамбульську каденцію Дениса Бойка, досить швидко «докопалася» до істинної причини застою в кар’єрі українця. Для Гюнеша, як виявилося, цей трансфер був важливим не в плані отримання прямої реальної допомоги від нового воротаря, а в плані психологічного потрясіння для Толги Зенгіна. Капітан явно вибився з колії, демонструючи в першій частині сезону 2015/16 відверто слабеньку гру. Прихід сильного конкурента, на думку Гюнеша, мав би мати для Зенгіна ефект шокової терапії. Й дійсно… Тренер продовжував довіряти Зенгіну, а той, відчуваючи дихання в спину, зумів взяти себе в руки і підвищити якість гри.
Денис Бойко банально опинився заручником ситуації. Проти українця обернулася й любов вболівальників, яка, здавалося, була чи не найсильнішим аргументом Бойка в боротьбі з впертістю та принципами Шенола Гюнеша. Українець отримував поодинокі шанси в Кубку Туреччини, а потім навіть на час став першим воротарем через проблеми зі здоров'ям у Зенгіна. Від Бойка вимагалося зіграти надійно і переконливо. Іншими словами, не мав Денис права на помилку.
Пікантність ситуації українець розумів повністю і, очевидно, перегорів. Інакшого пояснення тим ляпам, допущеним в поєдинках проти «Коньяспора» (в Кубку) та «Касімпаша» (в чемпіонаті) знайти важко. Напевно, це не був повноцінний шанс для Дениса заявити про свої претензії на місце в основі. Але це була соломинка, за яку українець мусив вхопитися. І це максимум, на що, - з урахуванням специфіки амплуа, характеру тренер, - міг сподіватися Денис Бойко.
Тепер вже про адаптацію чи якісь інші об'єктивні причини застою в грі Бойка не йдеться. Варто подивитися правді у вічі – українець просто не тягне. Шенол Гюнеш після одного з невдалих матчів Дениса прямо висловив тому свої претензії, підсиливши свої слова санкціями у вигляді не включення до заявки на два наступні поєдинки. А далі – більше. Тепер мова ведеться про те, щоб відправити Бойка в оренду.
Не можна звинувачувати Дениса в тому, що він хотів кращого майбутнього. Але не варто й шкодувати українця. Зриваючись з хай не дуже комфортного, зате насидженого місця посеред сезону, Бойко мусив розуміти, що ризики вибитися з колії і втратити можливість зіграти на чемпіонаті Європи, значні. Кожен сам творець свого щастя і кожен сам пожинає те, що сіє…
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
