Як відомо, Українська РСР проголосила свою незалежність (під назвою «Україна») 24 серпня 1991-го року. Але міжнародне визнання вона почала отримувати аж після референдуму 1-го грудня. (Першими країнами, які визнали нову державу, стали, звісно ж, Канада і Польща – на наступний по референдуму день.) Відповідно і національна федерація була створена, як вже говорилося в «Українському квотері», у грудні того року. А це значить, що перші офіційні футбольні змагання в історії незалежної України розпочалися на початку 1992-го (про що ми поговоримо в одному із наступних випусків рубрики).
Та справа в тому, що в цей період interregnum, коли один «цар», радянський, вже не мав влади на території другої за значенням республіки Союза, а інший, український, ще не мав її з точки зору міжнародних інституцій (всі чекали волевиявлення громадян УРСР) – футбол в Україні не завершувався. В тому числі й турніри, які в другій половині 1991-го називалися – і футбольними чиновниками також – «чемпіонатом та Кубком України».
Власне кажучи, чемпіонат УРСР як такий не проводився з 1960-го року. До того був турнір «серед команд спорттовариств і відомств», а з 1960-го в класі «Б» (на початку 70-х – в другій лізі, з 1990-го – в другій нижчій лізі) виділили окрему групу – спочатку дві – для українських команд. І переможець цього турніру вважався одночасно і чемпіоном республіки.
Отже, і 1991-го в 1-й зоні другої нижчої ліги точилися змагання, які фактично називалися чемпіонатом УРСР (зрозуміло, що це всю дорогу був чемпіонат без найсильніших команд, які грали у вишці, першій та з 1990-го другій лігах). І от…
24-го серпня, в день проголошення Акту про незалежність України, а по факту уже після нього, бо ж матчі зазвичай граються у другій половині дня – пройшло 13 поєдинків 33-го туру 1-ї зони другої союзної ліги, які по суті можна вважати першими офіційними футбольними матчами в історії незалежної України. Ось ці матчі:
Поділля (Хмельницький) – Дніпро (Черкаси) 1:0
Полісся (Житомир) – Зірка (Кіровоград) 0:1
Верес (Рівне) – Океан (Керч) 3:0
Темп (Шепетівка) – Чайка (Севастополь) 5:1
Вагонобудівник (Стаханов) – Кривбас (Кривий Ріг) 3:2
Нафтовик (Охтирка) – Маяк (Очаків) 4:0
Прикарпаття (Івано-Франківськ) – Закарпаття (Ужгород) 2:0
Приладист (Мукачеве) – Карпати (Кам’янка-Бузька) 3:1
Кристал (Херсон) – Шахтар (Павлоград) 4:3
Колос (Нікополь) – Сталь (Комунарськ) 1:1
Маяк (Харків) – Хімік (Сіверодонецьк) 1:3
Десна (Чернігів) – СКА (Київ) 1:1
Автомобіліст (Суми) – Динамо (Біла Церква) 1:1
Лише два клуби із 26-ти учасників цього змагання – он вони, виділені у списку матчів – дожили до сьогоднішнього дня без зникнення, розформування, відродження чи створення нових з такою ж назвою. «Нафтовик» навіть і назву не міняв, хіба що профільну прикладку «Укрнафта» додав у липні 2004-го.
До речі, саме команда з Охтирки виграла той чемпіонат – 9 листопада, за тур до фінішу забезпечивши собі золоті медалі перемогою над «Приладистом» (2:0) та нічиєю головного переслідувача, «Прикарпаття», в Стаханові (2:2).
Де чемпіонат – там і Кубок, правильно? Кубок УРСР з 1976-го року не проводився для професійних команд (тоді це поняття сором’язливо маскували вивіскою «команди майстрів», бо ж професіоналізму в радянському футболі формально не було, а футболісти числилися при якихось підприємствах чи військових частинах) – тільки для аматорських (вони ж «колективи фізкультури»). Тільки 1990-го було знов створено цей турнір. Тож Кубок УРСР 1991-го став лише другим після відновлення.
Фактично це був турнір серед команд «чемпіонату УРСР». 22 та 24 липня команди зіграли перші чвертьфінали Кубку УРСР – а коли прийшла пора грати матчі-відповіді, 17-го вересня, УРСР вже не існувало. Тому фактично команди догравали вже турнір під назвою «Кубок України».
До півфіналу, який проводився відразу по завершенню «чемпіонату України», вийшли «Нафтовик», «Верес», «Темп» і «Кривбас». (Команди вказані в порядку зайнятих місць у чемпіонаті – 1, 4, 9 і 11).
«Нафтовик» - «Темп» - 2:1, 1:3
«Кривбас» - «Верес» 3:0, 0:5
Отже, у фіналі, який складався із двох матчів, зійшлися команди із Шепетівки та Рівного. 24-го листопада «Верес» на своєму полі при 4 277 глядачах програв «Темпу» 1:2 (Сарнавський, 22 – Довгалець, 31, Бондаренко, 81). Через чотири дні команди зустрілися… на жаль, не в Шепетівці, де стадіон якраз ремонтували, а в обласному центрі, Хмельницькому.
28 листопада 1991. Хмельницький. «Поділля». 4500 глядачів
Темп – Верес 1:1 (0:1)
Голи: Бондаренко, 57 - Манькута, 29
«Темп»: Морозов, Соловйов, Романов, Бондаренко, Пархомчук, Сечин, Тимощук, Козлов (Балюк), Бабин, Довгалець, Заруцький
Тренер: Іштван Секеч
«Верес»: Сироквашко, Вільчинський, Лень (Дем'янчук), Павлючук, Ушмаєв, Грицаюк, Лобас, Новак, Кабанець (Петрик), Резник, Манькута (Бондар)
Тренер: Віктор Носов
Таким чином, «Темп», що був створений лише за 1,5 роки до того, став володарем Кубку України – і разом із цим путівки до вищої ліги новоствореного чемпіонату України. Уже повноцінного, з усіма найсильнішими. А герой фіналу, уродженець Запоріжжя Олександр Бондаренко, наступного року, повернувшись до рідного міста, ще й дебютує у збірній України.
До речі, якщо вам усі ці вивіски – «чемпіон України», «володар Кубку України» - здаються притягнутими за вуха, я вас чудово розумію. Все-таки чемпіонат і Кубок під егідою ФФУ стартували 1992-го, першим чемпіоном стала «Таврія», Кубок виграв «Чорноморець» - тож ваше обурення цілком зрозуміле.
Але! Спробуйте зрозуміти й тих людей, для яких друга половина 1991-го – це уже була українська історія. І турніри ці – уже були не частиною союзного футболу, а нашим, своїм, українським. В процесі підготовки матеріалу я знайшов на Ютубі ось таке цікаве відео – святкування перемоги шепетівського «Темпу» в тому кубковому змаганні. Подивіться, послухайте. Гарантую – не пожалкуєте. По-перше, згадаєте – а хтось і просто уперше побачить – антураж епохи. Правда ж, нинішні часи і ті уже дуже серйозно відрізняються?
По-друге, побачите живого Джумбера Нішніанідзе – одного із найзагадковіших персонажів в історії українського футболу. Та і гравців того «Темпа», з медалями і власне кубком. Ну і по-третє – послухайте виступ очільника тоді ще просто республіканської федерації футболу Віктора Баннікова. Там він прямо називає «Нафтовик» чемпіоном України. Ну, а «Темп», відповідно, переможцем Кубку України.
Тоді, у буремному 1991-му, для них це було само собою зрозумілим. Чи варто їх за це засуджувати, дискутувати з ними – яких уже й немає серед нас? Можливо, й справді було б логічно визначити тих двох переможців – тріумфаторами чемпіонату і Кубку вже УКРАЇНИ, а не ще УРСР?
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
