У віці 27 років блискучий форвард через рецидив травми коліна був змушений повісити бутси на гвіздок, а до цього у складі «біло-синіх» чотири рази ставав чемпіоном СРСР (1966, 1967, 1968 і 1971) і двічі завойовував Кубок Радянського Союзу (1964, 1966), пише офіційний сайт ФК «Динамо» Київ.
Саме у фіналі 1966-го, що пройшов 50 років тому, Бишовець забив у ворота московського «Торпедо» переможний гол (див. відео)! Динамівські вболівальники зі стажем досі згадують вибухову манеру гри технічного нападаючого, про якого Володимир Висоцький написав:
Комментатор из своей кабины
Кроет нас для красного словца,
Но недаром клуб «Фиорентина»
Предлагал мильон за Бышовца.
Від усієї душі вітаємо Анатолія Федоровича з ювілеєм! Бажаємо здоров'я та здійснення творчих планів. А зараз саме час надати слово самому героєві дня:
– Я прийшов записуватися у футбольну секцію з хлопцями, які були старші за мене на два роки. Брали 1944-й рік, а мене сусід привів в школу київського «Динамо» незважаючи на те, що я був 1946 року народження. Після перегляду потрапив в групу відсіяних. І по зросту всім поступався, і по «фізиці». Усіх попросили показати метрики і сказали, що ті, хто не 1944 року народження, будуть відраховані. Мали на увазі тих, хто старший, а я мало не заплакав. Пішов на вихід. Чую: «Ти куди? Ти якого року?» Відповідаю: «1946-го» – «Давай назад!» Скоро я став капітаном цієї команди і так і дійшов до дублюючого складу. А Маслов допоміг мені переступити межу, яка відділяє юнацький футбол від дорослого.
В 18 років вже на Кубок зіграв та один матч в чемпіонаті провів завдяки головному тренеру Віктору Маслову, який відразу став мені довіряти.
Коли прийшов у команду майстрів, наймоднішою тактичною схемою був «дубль-ве». Адже я грав спочатку на позиції інсайда з акцентом на атаку, а не центрального нападника. Це Маслов в 1966 році зробив мене центрфорвардом. І мої завдання на полі спростилися.
Форвард знаходиться в ліміті простору і часу. Мені не було комфортно грати в центрі атаки. І боляче. Коли захисники не справлялися з опікою, намагалися налякати, били по ногах. Іноді свідомо. На жаль, це недоліки професії.
На полі, звичайно, намагався обіграти за рахунок техніки (див. супергол за збірну СРСР проти Австрії).
Нікого не боявся. Все це разом дозволило мені стати тим, хто я є. І у мене залишилася здатність до навчання. Мені здається, це найголовніше. Техніка, розуміння гри, фізика – без цього, звичайно, не обійтися. Але я все ж вважаю, що найголовніше - здатність до навчання.
Іноді питаю себе: «Чому так сталося?» В молодості міг піти зовсім не по тому шляху. З віком розумію, що в мене щось було вкладено зверху. Я ніколи не перебував у більшості. Більшість – це сила, але не справедливість. Можу собі дозволити сьогодні завдяки футболу бути безкорисливим до справи, яку люблю, і можу мати власну думку.
Сильний той, хто може сказати «ні». У мене взагалі є внутрішня опірність силовому тиску. Зі мною легше домовитися, ніж змусити. Моє ж прізвище перекладається зі старослов'янської як «таран». Це мені батюшка в Болгарії пояснив одного разу.
У мене були натягнуті відносини з Колосковим, Лобановським, Бєсковим та іншими керівниками. Пишаюся тим, що це люди достойні, розумні, знаючі. Радий, що вони в мене були. Вони створювали умови, за яких я ставав сильнішим.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
