Динамівці про чудову перемогу у фіналі Кубка Кубків 1986 над «Атлетіко»

Динамо Київ 2 Травня, 18:43 445
Динамівці про чудову перемогу у фіналі Кубка Кубків 1986 над «Атлетіко»
​Сьогодні виповнилось 30 років з дня перемоги київського «Динамо» в розіграші Кубка Кубків УЄФА 1986 року.

Наводимо той знаменитий і приємний у всіх відносинах для всіх наших вболівальників матч у спогадах самих учасників одного з найкращих поєдинків в історії «біло-синіх», - відзначає офіційний сайт київського «Динамо».

Віктор ЧАНОВ (воротар)

- Весь 85-й рік я не грав. Михайло Михайлов нормально стояв. «Динамо» стало чемпіоном. Мені було 26. Я прийшов до Валерія Васильовича і попросив відпустити мене в «Шахтар». На що він мені сказав: «Ти рано себе ховаєш». Я почав працювати з раннього ранку до пізнього вечора. Добре працював!У 86-му перед чвертьфінальної грою на Кубок кубків з віденським «Рапідом» я зібрав в сумку теплі речі, щоб сидіти в запасі. Несподівано чую, що Валерій Васильович випускає мене в основному складі. Мудрий був чоловік. Окрилений, ти починаєш грати краще, намагаєшся не підвести тренера, тому що він тобі довіряє. Ну, як, скажіть, після цього можна було б не зіграти, як треба у фіналі проти «Атлетіко»?

Олег КУЗНЄЦОВ (захисник)

- Скажу, коли взяли Кубок Кубків, це була, напевно, радість тільки для Києва, і для України. У Союзі нашу перемогу сприйняли досить стримано. Прилітаємо в Москву після фіналу, а в аеропорту нас зустрічають тільки дві людини з Спорткомітету СРСР. Ніхто не приховував: було протистояння України та Росії, Києва і Москви, київського «Динамо» і московського «Спартака». От якщо б якась московська команда виграла Кубок Кубків, тріумфування було б всесоюзного масштабу.

Сергій БАЛТАЧА (захисник)

- Моя участь у зустрічі викликала сумнів: за кілька місяців до того я порвав пяточное сухожилля, повинен був лягати «під ніж». Треба було вирішувати: або операція і розуміння, що більше у поєдинку такого рівня не зіграю, або ризик з усвідомленням того, що, в разі чого, назавжди піду зі спорту або навіть стану інвалідом. Про цю ситуацію знали всі: партнери, Валерій Лобановський, клубні лікарі. Я все-таки вийшов, відігравши непогано (мадридці не організували жодної по-справжньому небезпечної атаки), втім, ще до перерви попросив заміну. Мексиканський мундіаль довелося пропустити, але я не шкодував.

Василь РАЦ (півзахисник)

- Запорука нашого успіху був у згуртованості. Ми відчували, що у нас є підтримка, є мудрий тренер, який все нам пояснював, до слів якого ми дуже серйозно ставилися. Валерій Васильович нам сказав, що якби не було нас, то не було б і його такого, а якщо б не було його, то не було б і нас.

Олександр ЗАВАРОВ (півзахисник)

- Це потім вже, після матчу, подумалося: «Ай да молодці, виграли!», адже ми вийшли на поле і просто грали в футбол. Ця важка праця приносила нам задоволення, тому що був результат. Я вдячний хлопцям, своїм партнерам, за те, що вони допомогли мені розкритися (як і я, напевно, комусь у цьому допоміг).

Олег БЛОХІН (нападник)

- У Франції, коли ми приїхали, нас більше питали не про футбол, а чи не заряджені ми якимись частинками і ще чимось. А коли ми вже виграли, сказали, що ми «завдяки» Чорнобилю так бігали. Може, це зараз смішно, а тоді це зовсім не смішно було.

Валерій ЛОБАНОВСЬКИЙ (головний тренер)

- Перед зустріччю ми були впевнені лише в тому, що покажемо хорошу гру. У таких матчах результат планувати практично неможливо. Ми знали, що іспанці жорстко обороняються та вміло контратакують, а тому ставили перед командою завдання переграти суперника в тактиці і, не поступаючись йому в жорсткості, перевершити його у швидкості й узгодженості колективних дій. У цілому план гри команда виконала, хоча не було використано багато можливостей забити ще більше, ніж нам це вдалося.