- Тарасе, як би ти оцінив перший тренувальний збір нашої команди, в якому тренування чергувалися з відпочинком у колі сім’ї?
- У моїй кар‘єрі такого роду збір – вдруге. Вперше це було, коли збірна під керівництвом Олега Блохіна готувалася до домашнього Євро і ми з сім‘ями їздили до Туреччини. Мені подобається ця ідея. Навантаження залишилися такими ж як у сезоні: у нас майже щодня було по два тренування, але вони переносилися легше, тому що поруч море, пісок, курорт, а головне – сім’ї. Загалом все робиш, як завжди, але психологічно значно легше, бо ти тут разом зі своїми рідними, тож і навантаження сприймаються незрівнянно легше. Ми не у переносному, а прямому сенсі були однією футбольною сім’єю.
- Відтак перехід після важкого клубного сезону вийшов плавним?
- Зрозуміло, що сезон у клубі був дуже насиченим: ми практично грали через два дні на третій, при цьому постійно були перельоти. Це, справді, важко витримати психологічно і фізично. Тому перевести подих, побувши разом із сім‘ями було дуже важливо і при цьому ми напрацьовували те, що вимагають від нас тренери. Тепер же, трохи відпочивши, будемо більш серйозно готуватися до фінального турніру Євро-2016.
- Чи можна сказати, що тренування були менш інтенсивними, ніж зазвичай?
- Ні, вони були такими, як завжди. Взагалі зазвичай у нас по одному, вечірньому, тренуванню. А тут були й зарядка, й розминка на пляжі і на полі, і вечірні тренування тривалістю 1 година 20 хвилин. Я не можу сказати, що вони були полегшеними, зовсім ні. Це - звичайні робочі заняття, просто вони легше переносилися через присутність сімей.
- Цікавий момент для зборів: ви наче ходили на роботу на дві години і поверталися додому…
- Так, син завжди питав: «Тато, а куди ти йдеш, на роботу?». Я відповідав: «Звісно, синку». А тоді коли повертався, він радів: «Татку ти вже прийшов! Так скоро!». Син звик, що коли я їду, то зазвичай на 3-4 дні, а то й на тиждень. А тут пішов-прийшов. І це було класно!
- Позитивний емоційний заряд підсилювало те, що ви мали можливість спілкуватися сім’ями, діти бавилися разом…
- Так, поспілкувалися, постійно збиралися разом сім’ями і на пляжі, і на майданчиках біля будиночків, де ми мешкали. Багато часу провели з дітьми. У нас таке кочове життя у клубах, що ми практично вдома не буваємо, за місяць всього 4-5 днів. І тут провести хоча би тиждень з сім‘єю, це класно. Тому що діти ростуть і хочеться це бачити. Робота – дуже важлива частина життя, але сім’я- не менш важлива. Тож я переконаний, що це правильне рішення – провести збір із сім’ями.
- У «теніс-бол» на пляжі ви часто грали разом з Андрієм Ярмоленком. Це траплялося абсолютно не заплановано. Зайве свідчення того, що всі негативні емоції вже позаду…
- Все гаразд, жодних проблем і непорозумінь немає. Все – в нормі. Я взагалі люблю активні ігри, і коли є можливість, завжди беру в них участь. З усього видно, що Андрій також любить порухатися, а не просто лежати на пляжі. Це дуже добре – і у фізичному плані, і в емоційному. Пісок дає додаткове навантаження, у грі був присутній спортивний інтерес: ми грали на віджимання і «на капучино».
- Ти більше капучино виграв чи програв?
- На Сардинії поки більше програв, отож потрібно відіграватися на наступному зборі. (сміється)
- Під час збору до табору збірної приєдналися Євген Селезньов та Богдан Бутко, як ви сприйняли приїзд хлопців?
- Ми зустріли їх, як своїх друзів і партнерів, виявивши максимальну підтримку. На мою думку, кожна людина має право на помилку. Ніхто від цього не застрахований – помиляються всі. Головне вміти вчитися на своїх помилках, тому що негативний досвід – це теж досвід. Якщо футболіст доводить свою спроможність грою і прагне виступати у збірній, викладаючись на всі сто відсотків, не брати його через те, що він припустився помилки – як на мене, неправильно. Женя усвідомив свою помилку, повернувся в Україну і готовий працювати на користь своєї держави. Щодо Богдана Бутка, то він переходив в Росію давно, ще до ускладнення ситуації. Тепер же своєю грою заслужив шанс зіграти у збірній. Поїде він на чемпіонат Європи чи ні - вирішувати тренерам. Те, що людина заслужила право потрапити до розширеного списку – очевидно. Відтак у запрошенні цих хлопців не бачу нічого поганого, навпаки – у нас не так багато кваліфікованих футболістів, щоби ними розкидатися.
- Конкуренція зростає, чи не буде напруження у колективі через переживання за потрапляння у місце в складі?
- Це спорт і кожен має розуміти, що в заявку потрапляють 23. Кому-небудь доведеться залишити розташування збірної і в цьому немає нічого страшного. В такій ситуації опинився я чотири роки тому. Нічого, пережив. Ніколи не треба падати духом: в будь-якому разі це – не кінець світу. Завжди треба знаходити позитив: той, хто не поїде на чемпіонат Європи, більше відпочине зі своїми рідними і краще відновиться перед новим сезоном. На цьому життя не закінчується, ми маємо розуміти, що є рівень футболіста, є його вік. Думаю, що тренерський склад буде й на це звертати увагу. І на те, хто як себе проявив під час відбірного раунду, хто як показав себе у клубних змаганнях. Усе береться до уваги, а не лише один збір. Відбір тривав довго, багато людей брали участь у ньому і, гадаю, це – визначальний момент, З іншого боку, поточна спортивна форма футболіста теж відіграє важливу роль. Як казав нам завжди у клубі Мірча Луческу, важливо те, що є зараз, те що було – це вже історія. Загалом всі хлопці у належному функціональному стані, немає травмованих. Є незначні мікро-ушкодження, але, гадаю, вони нікому не завадять проявити свої найкращі якості. Отож, тренерському штабу доведеться поламати голову над тим, кого взяти в остаточну заявку.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
