Його справжньої ролі в сучасній національній збірній, мабуть, не розуміє ніхто, крім Михайла Фоменка. Анатолія можна було б назвати «машиною для штампування рекордів», однак то було б те саме, що порівнювати доісторичний паровоз з локомотивом сучасного надшвидкого потяга тільки тому, що той і інший курсують одними й тими ж коліями. Олександр Шовковський, котрого минулої неділю Тимощук обійшов у списку найстарших гравців за історію збірної, теж дограв за головну команду країни до 37-ми з гаком. Але у тому й річ, що Олександр оголосив про завершення кар’єри в збірній, щойно усвідомив, що є люди, які сильніші за нього.
Вочевидь непросто бути в команді і відчувати, що через твою самозакоханість нагоди поїхати на континентальний форум позбавлений хтось справді достойний. Зрештою, навряд чи мучить сумління людину, яка бігає з Кубком чемпіонів після фіналу, в якому не грала, довше, ніж обидва автори переможних голів разом взяті. Собака гавкає, а караван іде. Через десяток років деталі згадають одиниці, а футболіст Тимощук залишиться славним рекордсменом і володарем обох європейських трофеїв. Хотілося б лишень сподіватися, що футболіст Малишев одночасно не згадуватиме той самий час як єдину втрачену нагоду взяти участь у фінальній частині континентальної першості.
Звісно, ніхто не заперечуватиме, що все досягнене Анатолієм – результат важкої праці. «Толику не треба було повторювати двічі, він швидко вловлював все, що я вимагав, - говорив UA-Футболу три роки тому нині, на жаль, покійний перший тренер Тимощука Володимир Байсарович. – Комусь треба було говорити по п’ять-шість разів, а Анатолій розумів вимоги відразу, та ще й міг привнести щось своє. Він з простої сім’ї, не розбещений, бо батькам гроші давалися нелегко. Віталій Кварцяний якось казав, що багаті у футбол не грають. Може, твердження емоційне, але на 90 відсотків так воно і є».
Чемпіон України, Росії й Німеччини, переможець Ліги чемпіонів і Кубка УЄФА, чвертьфіналіст мундіалю-2006 і учасник Євро-2012, з 143-ма поєдинками рекордсмен за кількістю зіграних у складі збірної України матчів – з таким визначним послужним списком можна сміливо іти на спочинок принаймні в контексті національної команди, де конкуренція на позицію опорного хава найгостріша. Втім, сповнений жадоби виконати відому лише йому місію, Анатолій надалі залишається. Дарма, що як футболіста його вже не сприймають давно.
КЛЮЧОВИЙ МОМЕНТ
Напередодні товариського поєдинку між збірними Румунії та України в італійському Турині камера вихопила лаву запасних нашої збірної. Коли Денис Бойко жартома намагався затулити перед камерою майже святий лик Тимощука, Анатолій не проіґнорував дотепу і не підіграв йому, а кмітливо відвів руку воротаря, який за прикладом старшого колеги чомусь не додумався везти з собою до Туреччини групу стилістів, візажистів, перукарів і дієтологів. Імідж понад усе. Навіть на лавці.
УНІКАЛЬНИЙ ФАКТ
Тимощук – єдиний з гравців збірної України, хто відіграв усі вісім поєдинків у фінальних частинах мундіалю-2006 і Євро-2012 без замін. Ось лишень продовжити цю серію нинішній півоборонець казахстанського «Кайрату», найімовірніше, не зможе. Бо то десять і чотири роки тому Анатолій був представлений на світовому й євро- форумах виключно як футболіст.
ДУМКА ЕКСПЕРТА
Віктор Леоненко, нападник збірної України (1992-1996):
- Не знаю, за якими критеріями Анатолій потрапив до кінцевої заявки. В роздягальні потрібен дядько-наставник? А навіщо тоді Фоменко, навіщо Андрій Шевченко? Ми що для рекордів гравців у збірній тримаємо? Довго сміявся, коли Тимощук вийшов на 91-й хвилині зустрічі проти албанців. По-хорошому, кар’єру Анатолій мав завершити років п’ять тому. Але Тимощук не пішов досі і зайняв чиєсь місце. Малишев, Гусєв, Каменюка – всі вони були б для команди кориснішими, ніж рекордсмен.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
