Рівно 10 років тому наша збірна дебютувала в фінальних турнірах ЧЄ/ЧС. Давайте ж згадаємо ту легендарну команду за іменами і подивимося, що з ними сталося за це десятиліття. В першій частині ми згадували голкіперів, захисників і трішки зачепили хавбеків - тепер же йдемо далі, до переможного кінця.
Олег Гусєв – досі грає за «Динамо», досі грає за… Так, за збірну грає, але на Євро-2016 його не взяли. Точніше, в розширений список взяли, а потім відчепили. Награв п’ять з половиною сотень матчів в кар’єрі – третій показник в Україні (після Шовковського та Шелаєва), приміряв капітанську пов’язку біло-синіх. Ну, а про історію з нокаутом від Бойка та реанімацією від Канкави ви ще, сподіваюсь, не забули.
Андрій Гусин – за рік по ЧС фактично завершив кар’єру гравця, ставши помічником тренера в російському «Сатурні». Правда, як «граючий тренер», трохи пограв за рамєнський клуб. Працював в тренерських штабах кількох клубів з Росії, а ще три роки очолював «Динамо-2». Після початку війни на Донбасі відзначився допомогою воюючим там ультрас «Динамо». А 17 вересня 2014-го загинув на автодромі «Чайка» під Києвом. Та прізвище «Гусин» не залишило «Динамо» - його старший син, теж Андрій, повернувся до рідного клубу з «Дніпра» навесні 2016-го.
Сергій Назаренко – влітку 2011-го залишив «Дніпро» , перейшовши до «Таврії». В Криму грав до завершення там існування українського футболу (літо 2014-го). Далі був «Чорноморець», де почалися конкретні проблеми з грошима, і «Металіст», де… Ну, ви в курсі. В лютому 2016-го повернувся до «Дніпра».
Максим Калініченко – до літа 2008-го грав за «Спартак», потім повернувся до «Дніпра». Звідки пішов 2011-го разом із Назаренком до «Таврії». Там кар’єру і завершив, разом із існуванням українського футбольного клубу. А зі збірною розпрощався раніше, того ж таки 2011-го. До речі, його твіттер-аккаунт, на відміну від деяких відомих українських футболістів – реальний.
Руслан Ротань – на початку 2008-го повернувся з «Динамо» до рідного «Дніпра». Є одним із небагатьох учасників усіх трьох фінальних турнірів української збірної – правда, 2012-го зіграв лише 5 хвилин у матчі зі шведами. Не так давно навіть трохи капітанив у головній команді країни. А ще був капітаном другої української команди у фіналі єврокубків, і навіть забив «Севільї» гол.
Андрій Шевченко – після 2006-го та переходу до «Челсі» кар’єра найкрутішого нашого футболіста часів незалежності пішла шкереберть. В другому сезоні на «Стемфорді» не тільки забивав дуже мало, а й грав через раз. Далі була оренда в «Мілані», повернення до «Челсі» - і перехід до рідного «Динамо». В сезоні-2010/11 забив в УПЛ 10 голів. А наступний чемпіонат став для Шеви останнім.
На домашній Євро їхав неоднозначною персоною, але два його голи у ворота Швеції назавжди увійшли в історію вітчизняного футболу. І красиво провели Андрія із великого футболу. У, як виявилося, політику – де він зганьбився із проектом «Україна – Вперед!» А 2016-го став асистентом Михайла Фоменка у збірній. Таким чином, Євро-2016 і для нього стане третім фінальним турніром – хоч і у двох різних іпостасях.
Андрій Воронін – 2007-го «Ворона» сягнув піку своєї кар’єри, перейшовши до «Ліверпуля». На жаль, там не склалося – в тому числі й через травму. Після оренди в «Герті» за мерсісайдців так і не заграв, тому поїхав до Росії, де виступав за столичне «Динамо». (І ще раз з’їздив до німецької оренди – у «Фортуну» з Дюссельдорфа.) Зі збірною зав’язав у серпні 2012-го, а бутси на цвях повісив 2014-го, не знайшовши варіантів продовження кар’єри в Німеччині.
Сергій Ребров – у вересні 2006-го розпрощався зі збірною. 2007-го виграв з «Динамо» чемпіонат України. За рік перейшов до російського «Рубіну» - і з ним виграв два поспіль тамтешні першості. Далі була асистентська п’ятирічка в тому ж таки «Динамо», а 2014-го, після відставки попередника, очолив першу команду клубу. Спочатку як в.о., а далі – уже як повноцінний тренер. Виграв два поспіль чемпіонати УПЛ і так само два Кубки України.
Артем Мілевський – традиційна для «Динамо» історія. Спочатку «Ні за які гроші не продамо, яку треба зарплату поставимо», а потім відпустили вільним агентом, бо виявився непотрібним. В принципі, вся подальша кар’єра у Мілі не склалася – «Газіантепспор», «Хайдук», «Спліт» та «Конкордія» це не той рівень, яким можна було б пишатися. Але за румунів хоча б забиває. Ну, і допоміг «Конкордії» не вилетіти із топ-дивізіону – вже добре. А в Україні про Артема не забувають, недавно фільм зняли.
Андрій Воробей – 2007-го перейшов з «Шахтаря» до «Дніпра» (досить звичний маршрут, як на нинішній час). Пограв у «дружньому» «Арсеналі» - звісно ж, в оренді. Там же, в Києві, забив сотий гол в ЧУ, вступивши в клуб Сергія Реброва. Нині займає в ньому четверте місце – і на найближчі роки навряд чи ним поступиться, хоч завершив кар’єру ще 2013-го.
Олексій Бєлік – на початку 2008-го поїхав у безкоштовну (для клубу) оренду в «Бохум». Не склалося. Влітку перейшов до «Дніпра», а за три роки – ще нижче однойменною рікою, до першолігового тоді «Металурга». Запоріжцям повернутися до УПЛ допоміг, навіть трохи пограв в топ-дивізіоні. Другою його крилатою фразою (після «Краще бути бомжем, ніж шахтарем») стала «Базар-ліга», сказана після легендарного матчу «Севастополь»-МЗ.
Олег Блохін – 2007-го, після провалу збірної у відборі до Євро-2008, залишив Київ. В неіснуючій вже «Москві» відзначився незадовільними результатами і легендарною сваркою із польськими журналістами. В сезоні-2009/10 трохи попрацював у «Чорноморці» на посаді спортивного директора. А 2011-го, після відставки Маркевича і невпевненої гри при Калітвінцеву, Блохіна знову покликали до збірної.
На Євро-2012 не вийшов з групи, у вересні змінив посаду головного тренера збірної на місце очільника першої команди рідного «Динамо». При ньому біло-сині в 2013-му уперше в історії фінішували в ЧУ нижче другого місця, а 2014-го – навіть нижче третього. Але до кінця того сезону Блохін не «дожив» - був звільнений за місяць до фіналу.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
