Роман Сиволап
Так вже склалося, що українці схильні до сприйняті дійсності зі сподіваннями на зміни на краще. Хоча об’єктивний аналіз перебігу подій у більшості випадків вказує на те, що «покращення» не буде. В великій мірі такий самообман дозволяє нам виживати. Але щоб насправді зробити дійсність трохи кращою необхідно відмовитися від такої ілюзії.
Вчора Україна втратила віру в ілюзію сильної футбольної збірної. Незважаючи на потужний ланцюг бездарних управлінських рішень, щодо національної збірної, українські вболівальники продовжували вірити в свою команду. Увечері північноірландці позбавила нас цієї віри.
Подорож до ганьби. Вже саме призначення Фоменко носило фарсовий характер – по суті Михайло Іванович сам себе вибрав на посаду головного тренера збірної. Але феєричний виступ у заключній частині групового турніру Чемпіонату Світу 2014 змусив замовкнути навіть найбільших скептиків.
Щоправда в Бразилію на фінал Чемпіонату Світу збірна не потрапила. Керівництво федерації вирішило, що вини Михайла Івановича в цьому немає і продовжило контракт з фахівцем. Робота по пошуку гідних спаринг партнерів на початок 2014 року проведена не була. Українці зіграли лише з одним фіналістом Чемпіонату Світу збірною США, при цьому сам Михайло Фоменко заявляв, що матч не відбудеться і нічого нам не дасть. Інші суперники збірна Нігеру та Молдови при всій повазі не зуміли сприяти перевірці справжньої силу нашої збірної.
При цьому існував варіант Південноамериканського турне, але таке турне виявилося не цікавим ні тренерам, ні гравцям, ні працівникам федерації.
Команда підійшла до матчу зі збірною Словаччини не в кращому стані, як наслідок поразка, що визначила загальний результат турнірної боротьбі в відбірковій групі до Євро-2016.
Але завдяки реформі Мішеля Платіні, мета якої була розширення кількості учасників фінального турніру, українці отримали шанс попасти на Євро.
Цим шансом підопічні Михайла Івановича скористалися, нарешті перемігши в плей-офф кривдників зі Словенії.
І знову календар спарингів не дозволив перевірити справжні можливості збірної. При цьому в тренерський штаб національної команди був введений легендарний футболіст Андрій Шевченко замість також легендарного Олександра Заварова. Те, як відбулася ця заміна викликає запитання про самостійність Фоменко в прийнятті рішень.
Те саме стосується і залучення до лав національної команди футболістів, що виступали в Росії. Тут уболівальників взагалі надули, давши можливість провести футболістів на Євро з майдану в Києві, а вже потім до визвавши трійцю прямо за кордон.
Є питання і до визначення остаточної заявки на Євро. Особливо до не включення в заявку Олега Гусєва та Максима Малишєва.
Перед Євро півскладу національної команди потрапили в скандальні історії пов’язаними з клубними протистояннями.
Таким чином, перед чемпіонатом Європи навколо національної команди сформувався оболонка з негативу. Але ми все ще продовжували вірити в диво.
Дива не сталося. Тактика, що запізнилася на тридцять років, відсутність авторитету головного тренера серед гравців перетворили національну збірну України на найгіршу команду цього Євро.
Наша національна команда не продемонструвала навіть свого звичного рівня. Північні ірландці перевершили наших футболістів у жазі до боротьбі, командній дисципліні, психологічній стійкості.
Зараз вже пізно розмірковувати, що було, якби були прийняті інші кадрові рішення, але ж. Можливо б з Русланом Ротанем та Сергієм Рибалкою в складі національна команда не виглядала б так ганебно в середині поля. Щоб не бути голослівним наведу цифри. В матчі проти Німеччини квартет центральних півзахисників Степаненко, Сидорчук, Коваленко та Зінченко, що вийшов на заміну зробили разом 136 ТТД. У той час, як один Тоні Кроос 150. У матчі з Північною Ірландією лише Тарас Степаненко значно покращив свої показники. Сергій Сидорчук та Віктор Коваленко дуже старилися, але без ефективності.
Про форвардів взагалі можна нічого не писати. У матчі зі збірною Німеччини Роман Зозуля отримував м’яч 10 разі, а Євген Селезньов – 8, у матчі з Північною Ірландією Селезньов – 13, а Зозуля – 4. Це явно не достатньо для гравців рівня національної збірної.
Наші лідери Андрій Ярмоленко та Євген Коноплянка також намагалися, щось продемонструвати, але діяли вони в звичній манері, яку вже давно вивчили в Європі. Тому для нейтралізації Андрія та Євгена великих зусиль не знадобилося. Ні тренерський штаб, ні самі гравці не стали щось змінювати. Тепер зрозуміло, що виблискувати на такому рівні необхідні значно більші зусилля ніж на рівні української прем’єр-ліги.
Виступи молодих гравців Віктора Коваленко та Олександра Зінченко засвідчив, що для того, щоб мати статус зірки необхідно ще дуже багато працювати.
Взагалі чемпіонат Європи показав, що індивідуальний рівень більшості футболістів української збірної не дозволяє розраховувати на великі успіхи, а компенсувати не достатню майстерність колективними діями не дозволила кваліфікація тренерів.
Висновки. Ми втратили ілюзію. Розчарування від втрати надій дуже болюче, але чи будуть зроблені з цього висновки?
Клубний футбол так і залишається забавкою олігархів, які не планують змінювати допотопні методи керівництва. Національна федерація також не може похвалитися використанням сучасних методів управління.
Вибори наступника Михайла Фоменко на тренерському містку нашої головної команди покаже наскільки керівники федерації футболу бажають повернутися зі світу ілюзій до реальності. Думаю, що всі знають прізвище починаючого тренера, призначення якого буде говорити про народження нової ілюзії самообману. Але для більшості уболівальників життя в ілюзорному світу вже набридло.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
