Такі питання завжди породжують неоднозначні відгуки. З одного боку, Михайло Фоменко – той, з ким збірна України пробудилася після застою імені Блохіна і в підсумку вийшла на чемпіонат Європи; з іншого, провал на полях Франції перекреслив позитив від всіх попередніх здобутків.
Надто багато інтриг плелося навколо цієї збірної України і імені її головного тренера. Михайлові Фоменку не пощастило працювати в час, коли політика тісно переплелася зі спортом і важливі організаційні рішення приймалися в кабінетах людьми, які не повинні були втручатися в роботу тренерського штабу. Картина сформувалася з маленьких деталей: історія з «неприродним» залученням до лав збірної Зінченка; незрозуміла політика організації контрольних матчів; окозамилювання в історії з «російськими» легіонерами, загадкове рішення позбутися Гусєва. Всі ці, так би мовити, зовнішні фактори наклалися на характер Фоменка як людини обережної і догматичної, що в підсумку й позбавило команду цього тренера будь-якої варіативності.
І найсмішніше в історії з провалом збірної України те, що тренерський штаб провини на себе, по суті, не взяв. «У нас було менше бажання, гравці не виконали плану на гру», - такі слова можна було розібрати в переповнених життєво-спортивними принципами Фоменка післяматчевих коментарях. Навіть якщо слова про недостатню мотивацію правдиві (хоча в це важко повірити; два роки пітніти в кваліфікаційній кампанії, аби потім не знайти мотивації на вирішальний матч чемпіонату Європи?), відповідальність найперше мусить нести Фоменко.
Але всі ми, мабуть, дуже багато хочемо. Бо закликати до відповідальності людину, яка резонансні рішення, що стосуються національної команди, «пояснює» фразою «без коментарів», а потім ще й знущається з журналістів та вболівальників фразами на кшталт «шанси є завжди, навіть якщо їх немає», - вершина наївності.
Прикро те, що всього цього можна було уникнути. Бо «ластівки» летіли не одноразово. Насторожити найперше мусив конфуз в протистоянні зі збірною Франції в раунді плей-офф кваліфікації до чемпіонату світу 2014. Потім страхи Михайла Івановича знайшли своє відображення в матчах проти Словаччини, - і барабан закрутився так, що зіграти могла лише випадкова ставка.
Ось так і грали від матчу до матчу без чіткої стратегії. А коли гучно гепнулися на м'яке місце, назовні повилазили всі чиряки: «Ми елементарно не знали, як грати проти такого захисту» (Андрій Ярмоленко); »В епізоді з першим пропущеним голом ми просто не зрозуміли, - робити офсайд чи ні» (Євген Хачеріді).
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
