— Дмитре, поясніть, чому вирішили піти з «Дніпра», і яким вам запам’ятається період, проведений у команді Мирона Маркевича?
— Рішення залишити «Дніпро» логічне. У тій ситуації, яка склалася, мало хто бачить перспективу у тому, щоб залишатися. Фактично рік ми грали на голому ентузіазмі. Але при цьому період у «Дніпрі» назву чудовим. Небагато колективів так достойно реагували на виклики, поставлені перед командою та клубом. У мене найкращі емоції від часу, проведеного у «Дніпрі». Приємно було знаходитися у цьому клубі. В першу чергу, хотілося б подякувати усім, хто був поруч. Це було непросто, але дуже здорово. Будь-кого з колективу я завжди радий буду бачити. Є речі, які не купиш за гроші. Маю на увазі людські відносини у колективі. Дуже приємно було працювати з Мироном Богдановичем Маркевичем та його помічниками. Особливо пам’ятаючи про те, що до «Дніпра» фактично три роки моєї кар’єри випали через пошкодження та травми. Маркевич дав мені шанс повернутися у футбол. Також окремо хотілось би подякувати фізіотерапевту «Дніпра» Павлу Олександровичу Сіренку. Він багато зі мною працював індивідуально. Мені дуже сумно усвідомлювати, що в таких непростих умовах ми розходимось. Бо контракти у нас закінчуються, а клуб не виходить на зв’язок. Кожен окремо займається своїм працевлаштуванням. Але тим не менш я буду згадувати період, проведений у «Дніпрі», як один з найкращих у своїй кар’єрі. І так само з великою вдячністю і повагою до людей, з якими працював.
— Сіренко розповідав, що ви дуже серйозно ставитесь до свого підготовки, записуєте ледь не кожне тренування, аналізуєте реакцію організму на навантаження...
— Так, ми серйозно підходили до цього. Аналізували, скільки давати навантажень, як будувати тренувальний цикл. Мені пощастило зустріти таку самовіддану роботі людину. Напевне, в цьому відношенні він ще більший «псих», аніж я. Було легко і приємно з ним працювати, бо він профі своєї справи. В тому, що я вийшов на рівень, є велика заслуга саме Павла Олександровича.
— Вас називали одним з претендентів на виклик до збірної України та поїздки на Євро-2016. Зважаючи на гарні кондиції, ви дуже засмутилися, що не потрапили до команди Михайла Фоменка на чемпіонат Європи?
— Важко оцінити те, чого довго не маєш. Ти цього не отримуєш і вже не так сприймаєш. Якби я грав у збірній рік-другий-третій і потім вибув, тоді можна було б засмутитися. А коли я не граю більше 4 років у збірній, і тут мене не викликають... Це річ, якої не було, і у підсумку її не сталося. Я віддаю собі звіт, що збірна — це певна квінтесенція форми футболіста. Туди викликають найкращих. Не викликали? Значить, так і було. Я сподівався, але більше думав про «Дніпро», щоб демонструвати свої найкращі якості на полі. Можливо, не викликали через усю ситуацію, яка була до цього. Збірної вже давно не було у моєму житті. Але насправді збірна і чемпіонат Європи - це дуже важливі речі.
— Як вам гралося у центрі захисту «Дніпра» з Папою Гуйє? Ми звикли бачити вас у «Шахтарі», а його — у «Металісті». А тут ви зустрілися в дніпропетровській команді...
— Ми доповнювали один одного. Папа — швидкісний захисник, у нього добре виходить «підчищати» м’ячі, а я свою функцію бачив у тому, щоб починати атаки, організовувати структуру оборони. Довелось швидко знайти порозуміння. Зі зборів ми розуміли, що будемо основними. Бо Женя Чеберячко отримав травму, у Дугласа було пошкодження. Розуміли, що нам треба весь сезон грати. Може, когось це розхолоджує, а я усвідомлював, що у нас немає права на помилку, бо підстрахувати нікому. Взаєморозуміння з Папою було гарне, бо він вільно спілкується російською. Сам по собі він добра і порядна людина. Його дуже любили в колективі.
— Чому обрали саме грецький варіант продовження кар’єри?
— По-перше, АЕК проявив конкретний інтерес. А по-друге, це виклик. На фоні українських проблем не можна нині порівнювати український і грецький чемпіонати. Я так кажу не тому, що туди переходжу, а реально так вважаю. Мене покликали у команду з великими традиціями. Тим паче після того, як клуб було відправлено у підвалини грецького футболу, АЕК набрав хід і вже сьогодні ставить максимальні цілі. Мені це дуже цікаво. І цей виклик —результат моїх зусиль. Адже я знаю, що після великої кількості травм багато хто мене як футболіста вже «поховав». Але я дуже задоволений, що у мене є можливість знову грати в Європі. Я знову маю показувати свій клас і рівень. Це нова історія, і у мене є інтерес до всього нового. В Україні ми просто «мучились», я кажу про себе та «Дніпро». А реально хочеться грати на хороших стадіонах, відчувати конкуренцію та отримувати задоволення, маючи цілі і задачі. У «Дніпрі» останнього не було. Ми самі собі їх ставили. Набагато цікавіше, коли команда ставить перед собою максимальні цілі, вболівальники вимагають.
— АЕК буде боротись за чемпіонство?
— Вголос про це ніхто не говорить. У минулому чемпіонаті АЕК зайняв другу сходинку, якщо не рахувати плей-офф. І наше завдання — покращити цей результат. Всі розуміють, яка у нас ціль. До того ж, є кваліфікаційний раунд Ліги Європи, і у нас дуже велика мотивація проявити себе в єврокубках.
— Як вас зустрічали у Греції? Адже ви вже були на підписанні контракту: преса, вболівальники як сприйняли?
— Підписували угоду тишком-нишком, особливо не запрошуючи громадськість. Так, на підписанні контракту були журналісти, але це ті, хто мав інформацію чи просто «виглядали» нас. Я не люблю підвищеного ажіотажу до своєї персони. Відносно спокійно пройшов підписання контракту. Керівники клубу так само не хотіли зайвого галасу. У місті люди підходили і бажали удачі. Було дуже приємно отримати таку підтримку.
— Ви не перший українець у складі АЕК. До вас із «Дніпра» до цього клубу переходив Олег Венглинський...
— Так, я знаю. Мене вже питали про українців у грецьких командах. Я не думаю, що це має якесь значення. Так само мені казали, що я четвертий гравець з «Барселони». Але це ніяк не впливає. Є одна правда — який вигляд ти маєш зараз. І нікого не турбує, де і як ти грав раніше, якщо не показуєш відповідний рівень. У послужний список ніхто заглядати не буде.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
