Перед чвертьфінальним валлійсько-бельгійським протистоянням преса активно поширювала інформацію про досягнення тренера «дияволів» Марка Вільмотса, наче закликаючи вболівальників привітати і підтримати наставника команди зірок. Вільмотс з Угорщиною, яка була обіграна в ефектному стилі з впевненим рахунком, провів свій п'ятдесятий поєдинок. Тренер, - як пишуть в місцевій пресі, - з зовнішністю Джеймса Бонда домігся 34-х перемог, восьми нічиїх і лише вісім разів програв. Різниця забитих - пропущених – 100 проти 43.
Той самий відсоток перемог, який так любили рахувати прибічники Михайла Фоменка в Україні, у Вільмотса просто розкішний. Але Бельгія – це не Україна; від зіркових футболістів вимагали більшого, аніж перемоги у рядових поєдинках. Вимагали чогось значимого і видатного. Два роки тому бельгійці дійшли до чвертьфіналу чемпіонату Світу, а цьогоріч багато хто очікував побачити «дияволів» у фіналі чемпіонату Європи.
Й дійсно, склад у бельгійців – чи не найзірковіший з усіх учасників Євро-2016 (в контексті кількості зірок глобального масштабу в команді), а суперники тим зіркам діставалися з нижчих вагових категорій. Так, Бельгія змагалася в дуже непростій групі з Італією, Ірландією та Швецією, але в плей-офф пішла по лівій «гілці», яка вберігала від зустрічі з грандами на кшталт Франції, Італії або Німеччини аж до фіналу турніру. Але які гранди? Який фінал? Бельгія не змогла пройти навіть Уельсу.
«Навіть», бо на цю команду, що логічно, ніхто не ставив. Так, валлійці мають Бейла, мають Аллена і Ремзі, але ці персони аж ніяк не роблять Уельс зірковою збірною. Інша справа, що імениті футболісти й не розчиняються серед сірої маси, створюючи гармонію в командних діях Уельсу. Бейл, Ремзі, Аллен – це родзинка, солодке наповнення команди-трудяги.
Марк Вільмотс програв цій команді-трудязі тактично. Точніше, програв своєму візаві Крісу Коулмену. Тренер валлійців досконало вивчив свого опонента і знав, в чому сильні якості бельгійців. «Дияволи» вміють користуватися наданим їм простором, - це відчули на собі ірландці, потім – угорці. Трохи важче було зі шведами, але «сіра» команда Еріка Хамрена не змогла запропонувати бельгійцям гідної зустрічної гри, за що й поплатилася пропущеним наприкінці зустрічі «індивідуальним» голом Раджі Наінголана. А от італійці чітко продемонстрували, як потрібно придушувати цих «дияволів».
Проблема Марка Вільмотса в тому, що він не вміє варіювати, підкреслювати інших сильних якостей бельгійців, користуючись лише догматичними напрацюваннями, побудованими на здібностях окремих індивідуальностей. Уельс грамотно перекрив суперникові повітря, позбавивши того вільних зон і нав'язавши потужний опір в центрі поля, що вилилося в цілковиту неспроможність позиційної бельгійської атаки (а про контратаки бельгійців в контексті цього матчу взагалі не доводиться говорити). А стримати атакувальний порив бельгійців, - значить, зробити пів переможної справи. Бо Бельгія, маючи на цьому чемпіонаті суттєві проблеми з захистом (як кадрові, так і тактичні), сповідує принцип «найкращий захист – атака». Коли «дияволи» тиснуть на ворота суперника, логічно, що їхню оборону не напружують. А коли гострих атак бельгійців обмаль, і суперникові вдаються контрвипади, - забити цій Бельгії не так вже й складно. Уельс з завданням впорався ефектно.
Таку невдачу Марку Вільмотсу навряд чи вибачать. Тренер бельгійців після матчу визнав, що його команда припустилася багатьох помилок. Але навряд чи це той випадок, коли усвідомлення того, що діяв помилково, вбереже від переломних наслідків. Марк Вільмотс, цілком ймовірно, розплатиться за помилки своєю посадою.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
