Існує думка: суперкубковий матч - лише прелюдія до сезону, і на все, що там відбувається, не варто особливо зважати. Утім, не цього разу. Суперкубок-2016 очікувався з величезним інтересом. І хоча, звісно, виставковий матч початку сезону за відсутності кількох провідних футболістів – це не лакмус для остаточних висновків, але основні тенденції дійсно вимальовуються досить чітко.
Обриси Шахтаря Фонсеки, проба Динамо без Ярмоленка і Гусєва, тактичні новинки від тренерів – все це перекриває навіть не найбільш видовищний суперкубковий матч.
Перший побіжний погляд на склади міг створити оманливе враження, що обидві команди лишаються з 4-5-1 у трішки різних варіаціях. Склад Шахтаря цілком можна було прочитати так: П’ятов – Срна, Ордець, Кривцов, Ісмаїлі – Степаненко, Фред – Марлос, Тайсон, Бернард – Едуардо. Насправді ж Тайсон зайняв місце поруч Едуарду й відіграв матч цілком у стилістиці сучасного форварда.
Відчувається, що Фонсека приділяв особливу увагу якраз тактичній підготовці команди – багато в чому це вже не той Шахтар, який був ще кілька місяців тому при Луческу. Нинішні «гірники» розташовуються інакше, їхня група атаки не настільки широка й розгониста. У права вступає класичне 4-4-2, при якому особливу роль виконує Тайсон. Номінально граючи на одній висоті з Едуардо, він діє широко. Звідси – загроза воротам і з лінії штрафного, і з більш дальньої позиції. Як форвард Тайсон виявився також досить гострим, хоча ми звикли вважати, що його вибухова швидкість, ривок та дриблінг найефективніші на місці вінгера.
Прикре відкриття цього літа – при новому головному тренері як мінімум суттєво погіршуються позиції двох молодих українських хавбеків, Малишева та Коваленка. Фред продемонстрував чудовий футбол – рівня Фернандіньо в його зрілий період в Шахтарі. З таким конкурентом Малишев має небагато шансів, тож поки не зрозуміло, чи вдасться йому навіть нав’язати боротьбу Фреду, який повернувся після допінгової дискваліфікації. Прямо скажемо, бразилець – півзахисник більш різноплановий, більш гнучкий. Від нього багато користі не лише безпосередньо при виконанні своїх прописаних функцій в центрі поля, він ефективний при організації атак, у нього непогана проникаюча передача, і саме його підключення, не забуваємо, стало результативним.
Щодо Коваленка, то його робоче місце при схемі Фонсеки взагалі скорочене. Нема яскраво вираженого атакувального хавбека, нема місця для футболіста, заточеного винятково на креатив. Шахтар при Фонсеці налаштовується на синхронність дій своїх дуетів – дуету центрбеків, дуету форвардів, дуету опорників – також. Дуже важлива злагодженість одночасних дій центральних півзахисників – тому Степаненко біля Фреда більш очевидний вибір. Поки бразилець займається організацією початкових фаз атаки або йде вперед, Тарас тут же займає його ширину. Коваленко пробувався нижче у півзахисті й при Луческу – результат вийшов непереконливим, гірше за Малишева і набагато гірше за Фреда із Степаненком.
Поки що важко у це повірити, але скоріше Коваленко розкриється як форвард. Можливо, нападник у відтяжці поруч із Селезньовим в окремих матчах «під суперника» – але таке майбутнє цілком може підійти для Віктора. Згадаймо, як у своїх найкращих матчах він діяв на атаку – швидка перепасовка, вхід у карний майданчик по центру, удар в дотик у кут. Це все випробуване не лише в клубі, а й у збірних – у Новій Зеландії Коваленко саме таким робом став найкращим бомбардиром чемпіонату світу U-20.
Іще один гравець, якому можна похвилюватися – це Селезньов. Річ, звісно, не лише у післяматчевому пенальті – хоча такий промах явно не кращий спосіб прикрасити дебют головного тренера. Просто суто стилістично Євген може не вписатися в атаку оновленого Шахтаря. При 4-4-2 з синхронно діючими форвардами від нападника вимагається більша рухливість, швидкість, готовність зіграти на одній хвилі з партнером. Серед наявних у «гірників» форвардів Селезньов найменше заточений на гру з напарником – не темповий індивідуаліст потребує біля себе відтягнутого форварда, атакувального хавбека, але аж ніяк не іншого гравця свого функціоналу й аналогічних завдань. Поки не зрозуміло, як це все буде поєднуватися у грі.
Звичайно, це перший матч у сезоні – ескіз на майбутнє. Тому не варто робити остаточних висновків і по парі Ордець – Кривцов. Ясна річ, це далеко не найочевидніший вибір, але Кучер – гравець у віці, і награвати нових захисників просто життєво необхідно. Тож попри невеликий, як для свого віку, стаж і ігрову практику, попри перестороги щодо класу й досвіду, попри наявність очевидно більш класних Ракицького й Кучера – награвати цей дует треба. Хай це і невдячна, важка робота.
В цілому, головне враження від Шахтаря Фонсеки – португалець обрав досить тяжкий шлях. Сам підбір гравців Шахтаря натякає на 4-2-3-1, таким роками формував його Луческу. Якщо ж врахувати, що донецький клуб не налаштований на оптову закупівлю найближчим часом, рішення Паулу реформувати схему і самі вихідні принципи гри Шахтаря дуже ризиковане. Фонсека обрав надто працезатратне тактичне завдання, під яке у Шахтаря не підбиралися кадри. Це може стати фатальним відразу для кількох «гірників», які вже прижилися було в основному складі. Хоча, звісно, може й по-новому розкрити багатьох гравців – і реформувати командну гру в принципі.
Аналізувати нововведення динамівців важче – склад у них набагато менш бойовий, аніж у Шахтаря, та й схема консервативніша. У Динамо настільки багато народу відсутньо, що навіть важко визначитися, чи цей склад - тенденція, чи данина ситуації й експеримент наприкінці відпочинку. Ясно одне – за винятком кількох нюансів, динамівці мають намір експлуатувати ті ж свої козирі, які принесли їм уже два поспіль чемпіонства.
Первісне вивчення складу киян наштовхує нас на класичні 4-2-3-1: Шовковський – Морозюк, Драгович, Віда, Антунеш – Сидорчук, Корзун – Громов, Буяльський, Гонсалес – Мораєс. Але є кілька важливих зауважень, і стосуються вони, в основному, особливої ролі Корзуна. Ще при приході білоруса ми відзначали, що цього гравця не можна назвати статичним опорником. Він – щось середнє між Хацкевичем і Гаттузо. Його основний козир – рухливість, як у акули, яка спить плаваючи. Це саме те, що подобається у Корзуні – його мобільність. Сидорчук без такого центрхава поруч також почувався б, можливо, гірше.
Говорячи про відсутніх, маємо визнати, що дискваліфікація Ярмоленка й травма Данила Сілви боляче відбилися на грі киян. Правий фланг провисав – безініціативність Громова множилася на не захисну природу Морозюка. І це при тому, що «гірники» на своєму лівому краю зіграли також непереконливо! Якщо Ярмоленко в один день все-таки зважиться на перехід в закордонний клуб, Динамо втратить заледве не половину свого атакувального потенціалу. У зв’язку з цим прикро, що ніяк не доростуть до стандартів першого складу М’якушко і Калитвинцев. Схоже, що Громов просто не зможе грати у стилістиці сучасного динамівського вінгера. Для цього йому бракує і техніки, і різкості, і швидкісного дриблінгу.
Аналогічні претензії й до Гонсалеса – не може сучасний вінгер (крайній форвард, по суті) грати, як старосвітський фланговий півзахисник. Від нього вимагається більш жива й активна участь в атаці, безпосередня загроза воротам. Можна скільки завгодно корити Гусєва за прямолінійність і прогнозованість, але за матч він навіть у своєму віці встигає зробити набагато більше, ніж значно молодший Дерліс. Єдине, що сподобалося у виконанні парагвайця – це кілька тих розрізних передач, які явно включаються у блок награних комбінацій киян. Утім, підключення Антунеша чи того ж Корзуна були не настільки разюче гострими, щоб ця заготовка стала дієвим козирем (принаймні, зараз).
Тож головний висновок не лише суперкубкового матчу, а й літа загалом – альтернативи Ярмоленку і Гусєву все ще нема. І які б навколо них не ходили розмови, які б обставини не заважали їм потрапляти в заявку і яке майбутнє не малювало б їм оточення – саме вони наразі лишаються найкращим вибором на краях півзахисту. Інші – або апріорі менш класні, або не награні, або лише перспективні й малодосвідчені.
Якщо стосовно Фонсеки ми відзначали, що його кадровий потенціал заточений під 4-5-1, то у Динамо, навпаки, вимальовується протилежна картина. У грі Мораєс – у резерві Гладкий (навіщось же його підписували, врешті-решт). На контракті – Кравець. Ще глибше – каскад молодих форвардів на чолі з Яремчуком. Все це спокушає хоча б спробувати зіграти у два форварди. Тим більше, що Гармаш давно не в формі, Буяльський все ще не вийшов на рівень оточення на місці атакувального півзахисника, а готовність Беланда доводити свій рівень в Динамо явно поступається його бажанню повернутися в Європу – хоча б на правах аренди. До речі, в цьому і криється головна біда нинішнього Динамо – у бажанні кількох гравців із числа найбільш висококласних і статусних пошвидше змінити клуб. Якби Беланда, Мбокані, Драгович хотіли проявити себе саме у цій команді – Динамо стало б на порядок сильнішим і змогло б набагато покращити свої результати в єврокубках.
Черговий Суперкубок – чергова серія пенальті. Вшосте із 13 розіграшів. Знову божить Шовковський, виграючи свою третю із п’яти серій у суперкубкових поєдинках. Статистика не може чітко пояснити нам, чим це загрожує командам – із попередніх 12 розіграшів володар Суперкубка п’ять разів ставав чемпіоном наступного сезону. Але практичний досвід показує – суперкубкові результати стають серйозним аргументом при аналізі сезону в цілому, і якщо наступного літа хтось із грандів зазнає цілковитого фіаско, липневий одеський матч згадають у комплексі з усім, що буде в майбутньому.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
