Прислів'я «як новий рік зустрінеш – так його і проведеш» відоме у всьому світі і є чи не головним принципом свята зустрічі нового періоду життя. У футболі – свій новий рік. Його ми зустріли вчора, коли «Шахтар» та «Зірка» очним поєдинком відкрили новий регулярний чемпіонат.
Втім, не хочеться, аби вчорашній поєдинок став лейтмотивом цілого чемпіонату. І справа навіть не в результаті, не у відсутності гідного супротиву з боку андердога. Справа в тому, що на матч віце-чемпіона країни з доволі цікавим, колоритним і самобутнім суперником зібралося лише півтори тисячі глядачів.
Пустинна атмосфера на трибунах – то, мабуть, те, що найбільше пригнічує у всьому спектрі футбольних подій чемпіонату України. Прикро й від того, що такий стан речей – не випадковість. Футбол в країні люблять, що підтверджується антуражем навколо єврокубкових поєдинків та поєдинків збірної. Просто ця любов стосується лише вершків.
На рядові поєдинки люди не йдуть. І причина тут не тільки в «переселенні» деяких клубів. «Волинь», «Карпати», «Говерла», «Олександрія», «Ворскла», «Металіст» минулий чемпіонат проводили в рідних містах і на рідних стадіонах, а показники відвідуваності – жалюгідні (так, навіть у Харкові; бо 5 416 глядачів в середньому на матчі харківської команди – то блюзнірство). Причина, мабуть, в загальному стані футбольного господарства та в рівні добробуту середньостатистичних жителів країни. На єврокубки люди йдуть, бо це престижно, бо це можливість реально відвести душу від рутини; а матч «Шахтар» - «Зірка» – і є та рутина, якої людям вдосталь і в повсякденному житті.
В Україні ця проблема циклічна. Була в країні лише одна відносно конкурентоздатна команда – ходили на одну. Побудували нові стадіони у Донецьку, Харкові, Дніпрі, розвинули команди, - відвідуваність зросла. Пішов загальний занепад як футбольних, так і соціально-економічних справ в країні, - масово не ходять навіть на «Динамо». В сьогоднішніх умовах вже навіть постає проблема відвідуваності Класичного дербі.
Цьогорічний матч за Суперкубок, до прикладу, врятувало лише те, що відбувався він в Одесі – відносно невеличкий стадіон все ж заповнився і відчуття пустинної атмосфери місця не мало. Але це радше виняток, аніж тенденція.
Насправді, тема ця дуже глибока і неоднозначна, але висновок лежить на поверхні, а не десь у надрах: поки глядачі не потягнуться на стадіони, до тих пір нормального чемпіонату ми не побудуємо. А глядачі не підуть на трибуни до тих пір, поки в країні не налагодиться життя. Тож знову й знову все впирається в політику…
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
