Друзі Валентина Белькевича зустрілися на полі, аби вшанувати його пам'ять

Динамо Київ 4 Серпня, 09:16 1100
Друзі Валентина Белькевича зустрілися на полі, аби вшанувати його пам'ять | 19-27
1 серпня 2014 року, на 42-му році життя, перестало битися серце одного з найвидатніших плеймейкерів київського «Динамо» усіх часів – Валентина Белькевича.

В пам'ять про легендарного динамівця цього року вперше був організований товариський турнір. Головну команду на цьому турнірі склали справжні друзі Валентина, ті, з ким він ділив футбольне поле і роздягальню, ті, хто отримував від нього філігранні передачі та забивав після них голи.

Це видатні футболісти тієї золотої епохи нашого футболу – Віталій Рева, Тарас Луценко, Сергій Федоров, Владислав Ващук, Юрій Дмитрулін, Віталій Косовський, Сергій Процюк, Максим Шацьких, Ігор Костюк, Сергій Коновалов, Сергій Нагорняк, Сергій Ребров.

Не грав лише найкращий друг Валентина як на футбольному полі, так і поза ним – Олександр Хацкевич, проте він більше за всіх займався організацією, найбільше турбувався про те, аби Валика пам'ятали. Вже після церемонії нагородження Олександр Миколайович подякував усім учасникам міні-турніру та глядачам за данину пам'яті видатному майстру, чудовій людині і наставнику.

Перипетії самого турніру, звісно, були не на першому місці. Всі ігри супроводжував коментар відомого журналіста з динамівським серцем Олександра Липенка, який взяв на себе роль диктора. Він згадував цікаві факти з життя Валентина Белькевича, цитував його прижиттєві висловлювання.

Безумовно, для всіх без винятку гравців інших команд було честю вийти на поле проти своїх кумирів, знаменитих футболістів. Щоправда, чинити гідний опір ніхто з суперників команді Друзів Белькевича виявився не в змозі. Волею жереба першими суперниками зіркової команди у півфіналі стала збірна журналістів, які, як ніхто інший, люблять прокоментувати і покритикувати гру футболістів.

На ділі ж самим показати, як потрібно грати, у «акул пера», м'яко кажучи, не вийшло – дуже швидко ветерани забили у їх ворота три м'ячі і ще один перед перервою, так що на другий тайм можна було вже не виходити. Очікувано, камбеку в стилі фіналу Ліги чемпіонів 2005 року «Мілан» - «Ліверпуль» не сталося – все, що вдалося зробити журналістам після перерви – перебудувавшись на іншу, набагато більш оборонну схему гри, зберегти рахунок таким, як він був – 0:4.

У паралельному півфіналі на другій половині поля розгорілася неабияка боротьба – команда Фан-клубу ФК «Динамо» та команда генштабу ЗСУ виявили сильнішого лише в серії післяматчевих пенальті, не зумівши забити жодного голу в основний час матчу.

Причому спочатку 11-метрові планували пробити в маленькі, гандбольні ворота, які використовували і під час гри, однак Сергій Ребров, вже звільнившись після погрому команди журналістів, резонно напоумив учасників матчу, що правильніше буде бити з точки в стандартні ворота. На початку серії удача була на стороні команди військових, але в кінці кінців вона посміхнулася команді Фан-клубу.

Втім, команда ЗСУ реваншувалася за прикру поразку, з мінімальною перевагою в рахунку (1:0) перегравши в матчі за третє місце деморалізовану після півфіналу команду спортивних журналістів. А от на сусідньому полі все було без змін – все ті ж 4:0 на користь визнаних майстрів, які виграли пам'ятний Кубок.

Цікаво, що незважаючи на наявність у складі команди Друзів Белькевича таких голеадорів, як Максим Шацьких, Сергій Нагорняк і Сергій Ребров, кращим бомбардиром в її складі став Віталій Косовський.

А головний Кубок турніру з рук Олександра Хацкевича отримав капітан команди Владислав Ващук. Загалом, вечір пройшов у дружній атмосфері – легенди не соромилися по-доброму жартувати один над одним. Отримавши Кубок, Владислав Ващук почув від своїх друзів, що спустилися з трибун, привітання із завоюванням «першого в своїй кар'єрі чогось вартого трофею». У свою чергу Сергій Ребров запропонував партнерам по команді привітати Тараса Луценка з першим у його голкіперській кар'єрі сухим матчем. Звісно, все це були не більше ніж дружні жарти, адже так жартувати можуть тільки дуже хороші друзі.

І, звичайно ж, було багато теплих слів про Валентина, пам'ятних загальнокомандних фотографій. А головне фото – великий портрет Валентина Белькевича протягом усього турніру розташовувався на центральній трибуні, і Валентин ніби дивився з нього на футбольне поле і на своїх друзів...

За матеріалами офіційного сайту ФК «Динамо» (Київ)