Зустріч відбулася в Будинку футболу в понеділок. На ній Шевченко та Ріанчо донесли присутнім своє бачення розвитку гри збірних України. Зокрема, наголошували на тому, що національні команди всіх вікових категорій мають грати за такою самою тактичною схемою, як і національна. За день до зустрічі той самий меседж Шевченко говорив в інтерв'ю передовим телеканалам України.
За інформацією, яку вдалося отримати, при атаці збірна України планує і надалі грати за тактичною схемою 4-3-3.
А при грі у захисті крайні півзахисники сідатимуть нижче - 4-5-1.
В цілому наче нічого нового. Змін зазнає система в збірних інших вікових категорій. Команди, які наразі сповідують іншу тактичну модель, наприклад 4-4-2, мають поступово переходити на ту, якої дотримується перша збірна. Це досить логічний і правильний хід, оскільки передові національні команди (Бельгія, Німеччина та ін) у системі підготовки слідують тим самим принципам. Це дозволяє юнакам, які потрапляють у національну команду, наприклад, в 14-ти річному віці, при переході у нову вікову категорію розуміти філософію гри збірної і власні функції. І поступово за такою схемою молодь доростає до першої команди вже підготовленими футболістами, а тренери чітко знають про їхні здібності і найкращу позицію.
Чи вийде це в Україні
А ось тут вже можуть виникнути проблеми. Справа в тому, що тренери різних вікових груп від U-14 і вище, зазначають, що в Україні існують певні проблемні позиції. Наприклад - вінгери та країні захисники. І саме проблема в якісній підготовці, а не в наявності. Саме тому певні збірні можуть розпочати награвати вінгерів з футболістів, що грають на позиціях центральних півзахисників, наприклад. І може виникнути ситуація, коли в клубі футболіст грає одну роль, а в збірній зовсім іншу. Звичайно, гравцю це піде на користь, ось тільки в клубі він проводитиме набагато більше часу, ніж в збірній, і буде важко перебудуватися під позицію у розташуванні національної команди. І ось з цим можуть виникнути проблеми. Особливо, якщо ФФУ вимагатиме результату від збірних команд. У Бельгії, наприклад, результат на перше місце під час реформи ставили виключно у «молодіжці» та першій команді.
Мабуть, Шевченку і Ріанчо варто було б провести зустрічі з керівництвами клубів, які є основними «постачальниками» гравців до збірних команд. І разом з ними прийти до спільного рішення. По-перше, домовитися, що для юнацьких академій клубів головним завданням замість «результату понад усе» на юнацькому рівні стане підготовка гравців, пошук і розвиток їхніх індивідуальних якостей за допомогою використання у різних амплуа до моменту прийняття оптимального рішення. Так робили бельгійці. Результат на юнацькому рівні може страждати, але в підсумку клуб і збірна мають шанс отримати значно більше якісних футболістів на різних амплуа.
По-друге, варто нарешті вирішити проблему з тим, що певні клуби неохоче відпускають гравців у збірні на не досить важливі, на їхню думку, товариські матчі та турніри.
Окрім цього в національній збірній ще доведеться вирішити проблему того, що вінгери і атакуючі півзахисники (Коваленко, Зінченко) не вміють досить якісно оборонятися, що показав Євро-2016. Чи вийде все це? Чомусь здається, що ні. Оскільки в деяких клубах академії очолюють, пробачте, закорінілі «совки», як у «Динамо» пан Іщенко, де результат навіть від наймолодших дітей - понад усе. Але будемо вірити в Шевченка і його людей.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
