Ця скандальна історія нагадала мені епізод, що стався півстоліття тому. Тоді ми з другом Толіком збиралися йти в перший клас. Приготували портфелі, підручники, зошити. Аж раптом нам сказали, що до школи не візьмуть. Бо нам ще немає 7 років. І справді, Толік народився в листопаді, а я — у грудні. Тож наступний рік став жахом для наших вихователів у дитячому садку. Двоє переростків постійно порушували розпорядок і дисципліну. Не знали, що робити з нами. А ми могли б у цей час відмінно навчатися в першому класі.
По-хорошому, Андрієві Ярмоленку слід було їхати з України ще влітку 2012‑го. Тоді він був, як-то кажуть, на злеті. Якби так сталося, то вже восени того року він став би світовою зіркою, як колись Андрій Шевченко. Або сів би на лаву запасних, як колись Олексій Михайличенко та Сергій Ребров, а нині — Євген Коноплянка.
На жаль, цього тоді не сталося. Андрій залишився «переростком» у «дитячому садку» під назвою «чемпіонат України». Чотири роки він робив тут, що хотів. Не мав собі рівних. Зате у важливих міжнародних матчах із сильними суперниками наша домашня «зірка» не виблискувала. Швидше — навпаки. У підсумку перспективний футболіст втратив найкращі чотири роки власної кар'єри. Він не привів ані «Динамо», ані національну збірну до великих перемог.
Знову наближається 1 вересня. Та наша дитяча історія закінчилася добре. Я й Толік пішли до школи з річним запізненням. Стали відмінниками на радість батькам. Хотілося, аби так сталося й з Андрієм Ярмоленком. Щоб він таки пішов 1 вересня до європейського топ-клубу і став суперзіркою всім на радість. Краще спробувати. Нехай із запізненням на чотири роки.
Усім іншим слід запам'ятати цей досвід. І знати, дітей до школи потрібно відправляти до 7 років, а футболістів за кордон — до 23. Щоб дарма не втрачати час.
Микола Несенюк
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
