Школа київського «Динамо», «Шахтар», Севастополь, Луганськ, Луческу, Кононов, Вернидуб – біографія Пилипа Будківського рясніє відомими містами, клубами та прізвищами. Новачку «Анжі» є що згадати і про що розповісти. За приводом для знайомства справа не стала. Його український гігант, нарівні з Дзюбою увійшов до топ-5 найвищих учасників Євро-2016, і дав цей привід, адже у минулому турі – голом у ворота «Рубіна», першим для себе в новій лізі, відкрив рахунок забитим м'ячам, - відзначає championat.com.
«Я знав, хто такий Сонг»
- Вам правда було недобре перед грою?
- Правда. Були невеликі проблеми з кишечником. Легке отруєння. У день гри стало краще, і ми з тренером вирішили: хоча б тайм відбігаю, а другий – уже по самопочуттю. Вийшов на свій страх і ризик. Відіграв трохи більше години.
- Казанський гол – типовий для вас?
- Я завжди повинен бути у штрафному під час флангових прострілів і навісів, це моя робота. А тут Бернард (Беріша. – Прим. «Чемпіонату») вдало подав на ближню, я підставив голову і забив. На тренуваннях такі ситуації відпрацьовуємо.
- Гаву піймав Сонг?
- Швидше центральний захисник трохи недопрацював. Я відскочив від нього на крок, він не встиг накрити.
- Спартаківець Глушаков в Казані не відразу зметикував, що це «той самий» Сонг. А ви?
- Звичайно, я знав, хто це – в Інтернеті про трансфер Сонга в «Рубін» багато писали. Читав.
- При такому-то зрості, мабуть, більшість голів з «другого поверху» забиваєте?
- Якраз навпаки. У чемпіонаті України частіше забивав ногою.
- Успішний старт «Анжі» в чемпіонаті – сюрприз?
- Ми готувалися і розраховували брати очки. Але без фарту не буває у футболі. Десь пощастило, десь Бєлєнов врятував – три пенальті чоловік потягнув!
- Як вам чемпіон Росії?
- Хороша команда, контролює м'яч. Приємно зіграти з такою внічию – особливо на початку сезону.
«Подавав м'ячі Шевченку»
- Для вас як киянина наступна гра має додатковий підтекст?
- Зараз вже протистояння «Спартак» - «Динамо» Київ у минулому. Але всі ми в «Анжі» усвідомлюємо, що будемо грати з грандом чемпіонату Росії. Налаштовуємося відповідним чином. Дуже хочеться вдало зіграти і перемогти.
- Матчі киян зі «Спартаком» у 1994 році ви навряд чи пам'ятаєте.
- Це точно. Два роки всього було.
- А в 2008-му?
- Цей пам'ятаю краще (посміхається). Плюс матчі Кубка Співдружності – тоді Київ зі «Спартаком» часто грав.
- Ви з дитинства за «Динамо»?
- Я починав в динамівській школі. Подавав м'ячі майстрам на стадіоні. Трохи Шевченка застав до його від'їзду в «Мілан»...
- А потім?
- Потім виникли розбіжності з тренером, і я поїхав у Донецьк.
- У чому вони полягали?
- 1992 рік у школі був поділений навпіл. На одному з турнірів наш як би другий склад зайняв перше місце, а перший – п'яте, чи що. Тим не менш, нас поставили перед фактом: з другої команди в академію не візьмуть нікого. А тут – пропозиція «Шахтаря». Довго не роздумував.
«Луческу сказав: буде шанс...»
- У першому «Шахтарі» шансів не було?
- Навіть на збори з основою ні разу не їздив – лише тренувався.
- З Луческу віч-на-віч розмовляли?
- Була один розмова. Сказав: буде шанс. Але я його так і не дочекався – жодного разу не зіграв. Тренер не бачив мене в складі. Атака у «Шахтаря» була фактично бразильська, захист – український.
- Що за людина Луческу?
- Сувора, вимоглива. Умів донести свої вимоги до футболістів. Всі розуміли, чого він хоче, і чітко виконували його настанови на полі.
- Як буде грати з Луческу «Зеніт»?
- Думаю, приблизно так само, як грав «Шахтар». Акцент на контроль, сильні фланги. М'яч не буде вибиватися навмання – атаки будуть починатися з воротаря.
- Результативні помилки Лодигіна і захисників у грі з «Ростовом» - наслідок цієї перебудови?
- Думаю, так. Видно, що перебудова почалася, але за місяць-два ці речі до автоматизму не відрепетируєш. Впевнений, що Луческу вдасться поставити «Зеніту» ту гру, яку він хоче. Якісь «шахтарські» рисочки в діях команди вже проглядаються.
- З новоявленим спартаківцем Фернандо перетиналися в Донецьку?
- Трохи тренувалися разом.
- При зустрічі впізнаєте?
- Побачу – звичайно впізнаю. Думаю, він мене ще гірше пам'ятає, ніж я його.
- Скажіть на милість, навіщо було на п'ять років продовжувати контракт з «Шахтарем», якщо просвіту в Донецьку не бачили?
- А у мене особливого вибору не було. «Шахтар» готовий відпустити в оренду, тільки якщо підпишу новий контракт. Ну і десь в глибині душі я все-таки розраховував заграти в Донецьку. Зі свого боку робив все можливе для цього. Може бути, не підходив під тактику тренера, не знаю...
Приємно побувати на чемпіонаті Європи. Але хотілося ще й зіграти...
- Олега Кононова у Севастополі застали?
- Трошки. У Кононова пройшов частину зборів, кілька разів потрапив у запас, а потім він покинув «Севастополь». Відтоді не бачилися. Якщо зустріну в Росії, підійду, потисну руку, поспілкуюся.
- Сплеском результативності в «Зорі» Юрію Вернидубу зобов'язані?
- І йому, і партнерам. Спочатку було важко, багато чого не виходило. Але він продовжував ставити, вірив – і потихеньку все налагодилося.
- «Масть пішла» після відходу Болі?
- Виходить так. Після цього я почав регулярно грати.
- В «Анжі» ви помінялися місцями.
- Конкуренцію завжди і скрізь хочеться вигравати.
- Два найкращих бомбардири «Зорі» з інтервалом у два роки переїжджають в Махачкалу. Збіг?
- Збіг, і нічого більше.
- Вам після «бездомної» «Зорі» до кочового життя не звикати?
- Перельоти, відстані, розлука з сім'єю – це в будь-якому разі важко. Морально важко.
- Де ви жили в Запоріжжі?
- На орендованих квартирах. У певний час збиралися, тренувалися і роз'їжджалися по домівках. Зараз у «Зорі» хоча б база з'явилася – від запорізького «Металурга» «у спадок» залишилася. Хлопцям трохи, але все-таки легше стало.
- Запоріжжя тепер не гірше Києва знаєте?
- Як рідне місто вже. Дніпрогес, острів Хортиця – скрізь побували, все подивилися. Шкода, люди на футбол там зовсім не ходили. Коли «Динамо» або «Шахтар» приїжджали – ще куди не йшло, а так – 400, 500, максимум 1000 глядачів на трибунах.
«У Луганську і Донецьку після початку бойових дій не був жодного разу»
- Сім'я постійно з вами була?
- У Запоріжжі – так. Зараз ситуація інша. «Анжі» готується в Підмосков'ї, грати літаємо в Махачкалу. Дружина хоча б зрідка приїжджає, доньку останнім часом взагалі не бачу. Чекаю не дочекаюся, коли вони переїдуть до мене.
- У Луганську після початку бойових дій були?
- Жодного разу. Ні в Луганську, ні в Донецьку.
- В Махачкалі, судячи за зведеннями новин, теж не дуже спокійно.
- Нічого такого не чув. Сів, порадився з дружиною і вирішив, що так буде краще для подальшої кар'єри.
- Чому з «Трабзонспором» не склалося?
- Турки сказали, що не збираються мене купувати. Причин не пояснювали.
«Друзі, рідня прийняли мій вибір»
- У Росію ви ще рік тому могли переїхати?
- Так, розмовляв з людьми з «Амкара», але тоді вирішив ще затриматися в «Зорі».
- Як вам Махачкала?
- А я толком її і не бачив поки що. Майже весь час на стадіоні та в готелі проводимо: прилетіли, потренувалися, відпочиваємо.
- З Вернидубом як попрощалися?
- На хорошій ноті. Побажали один одному удачі.
- Друзі, рідня з розумінням прийняли ваш вибір?
- Так. Вони розуміють: це моя кар'єра, потрібно рухатися далі. Життєва ситуація.
- Хтось із знайомих, колег засудив?
- Можливо, якісь обговорення і є. Мені особисто ніхто нічого не говорив.
«Єдиного колективу на Євро не було»
- Ви так мріяли про Євро-2016, а в підсумку відсиділи його в запасі. Прикро?
- Приємно, звичайно, побувати на чемпіонаті Європи. Але хотілося ще і зіграти. Сподівався хоча б на останній матч вийти – адже нічого вже не вирішував! На жаль, не випустили. Що ж, є стимул працювати ще зосередженіше! Чемпіонат України зараз не тільки футболістів – цілі команди втрачає...
- Багато розмов на Євро було про поділ збірної на київських та донецьких. Ви себе там між двох вогнів не відчували?
- Я давно пішов з «Динамо», з 13-14 років перебував у Донецьку...
- Виходить, входили в донецьку частину?
- Можна і так сказати. Не бачу нічого незвичайного в тому, що, припустимо, гравці «Шахтаря» між собою спілкувалися трохи більше, ніж з іншими хлопцями. Все-таки давно знаємо один одного.
- Напруженість в повітрі витала?
- Є речі, які повинні залишатися в роздягальні. Але, напевно, єдиного колективу у нас дійсно не було...
- Не боїтеся за аналогією з Селезньовим, Зінченком, Бутком вийти з довіри тренерів збірної?
- Моє завдання – виконувати свою роботу, забивати голи. А потрібен, не потрібен збірній – вирішувати головному тренеру, федерації. Селезньова теж спочатку не викликали, потім викликали...
- З Шевченком була розмова?
- Тільки на Євро. Після його призначення не спілкувалися ні разу.
- Скільки потрібно забити голів в РФПЛ, щоб у збірній звернули увагу?
- В ідеалі нападник повинен забивати в кожній грі. 7-8 голів – це мінімум, якого хотілося б досягти в першому сезоні.
- Ваші слова півторамісячної давності: «Хотів зробити крок вперед». Є відчуття, що не помилилися з вибором?
- Я як і раніше вважаю, що потрапив в хороший чемпіонат. На якому б місці команда не була, всі виходять і борються до кінця. На даний момент російська ліга об'єктивно сильніша за українську. На жаль, чемпіонат України зараз не тільки футболістів – цілі команди втрачає. Сподіваюся, за спадом буде підйом.
- Знайомі, приятелі за вашими виступами в Росії стежать?
- Після Казані було багато привітань. Виходить, стежать...
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
