Фобія — ірраціональний, інтенсивний і постійний страх, виникаючий від певних ситуацій, дій, речей, тварин або людей. Основним симптомом цього розладу є надмірне і необґрунтоване бажання уникнути подразника, що відлякує. Коли фобія виходить з-під контролю, і якщо вона заважає повсякденному життю, то діагностується як особистісний або психічний розлад.
Варто раз-двічі розгубитися на публіці, - і в подальшому ви ризикуєте набути фобію публічних виступів. Варто раз-двічі наламати дров за кермом автомобіля, - і в подальшому ви ризикуєте набути фобію керування автотранспортом… Страх – то один з проявів слабкості людини.
Характеристик страху фахівці здатні навести кілька. Не фахівці ж в області психології страх охарактеризують як те, що нас сковує, стримує, обмежує нас в процесі життєдіяльності.
Якщо мислити в подібній площині, то чемпіонат України для українських футболістів – то те саме обмеження, той самий стримуючий фактор, що й, до прикладу, фобія публічного виступу для заїки. Варто раз вирватися з замкнутого кола і перебороти свій страх – і потім все піде гладко. Але до того єдиного разу людина може готуватися все життя, так і не зважившись, в підсумку, на крок.
То лише останнім часом рушився лід. Українські футболісти потягнулися закордон в пошуках кращих умов праці. Раніше ж вирватися з оков вітчизняного футболу було справжнім подвигом. Тут або через голови переступати, або брати хитрістю, - або ж до завершення кар'єри варитися у власному соку. Євгенові Коноплянці вдалося перше – і саме тому українець легко отримав від долі другий шанс.
Перебравшись до європейського топ-чемпіонату, Коноплянка ризикував значно менше, аніж ризикував би при переході до одного з грандів українського футболу. Опинившись в «Динамо» або «Шахтарі» і не загравши там, - була велика ймовірність «загриміти» в оренду десь до української глибинки, або ж до клубу сумнівної якості з ближнього зарубіжжя. Опинившись в європейському середняку, ризик – просто не заграти. Але цей ризик завжди компенсується можливістю легко перейти до іншого європейського середняка.
З Коноплянкою, власне, так і відбулося. Весь минулий сезон Євген боровся з самим собою. Точніше, повинен був боротися (так вимагала ситуація). Та чи насправді відбувалася боротьба, - відомо лише самому Коноплянці. Так чи інакше, українець в будь-якому випадку програв. В «Севільї» заграти не вдалося, що остаточно стало зрозуміло з приходом до керма команди чилійця Хорхе Сампаолі.
І тут - показовий момент про боротьбу Євгена самим з собою… На передсезонних зборах Коноплянка був одним з кращих в «Севільї». Він виходив в старті, забивав, роздавав гольові передачі. Але як тільки настав час офіційних поєдинків, Коноплянка відійшов у тінь. Цікаво, чому так? Можливо, тому, що на зборах «Севілья» в кожному окремому матчі відпрацьовувала окрему вказівку тренера? Наприклад, гру на атаку. Або насичення центру поля, або гру від оборони. Коноплянка розумів і виконував вимоги, але коли наставав час прояву балансу, тобто гри як на атаку, так і на захист в одному поєдинку, українець просто випадав, будучи нездатним втілювати в реальність всю глибину тренерської думки, а не окремі її елементи.
Так чи інакше, «Севілья» для Коноплянки – пройдений етап. Зараз не про те, чому Євген не заграв в Андалусії, а про те, як легко Євген отримав другий шанс.
«Севілья» не приховувала того, що їй гравець не потрібний. Ба більше, «Севілья» намагалася працевлаштувати українця для того, аби звільнити місце в заявці під когось іншого. Ніхто не став пересилати Коноплянку в дубль, віддавати фарм-клубам, чи просто списувати з рахунків, кидаючи у небуття. Коноплянку вміло розкрутили піар-менеджери клубу і «лояльні» до «Севільї» журналісти, називаючи його гравцем високої кваліфікації і ліплячи на нього цінник з серйозною сумою відступних. З десяток голів, які Євген забив за один сезон у «Севільї», подавалися як досягнення. В підсумку, навіть після гучного провалу на чемпіонаті Європи Євген Коноплянка зумів принести «Севільї» фінансові дивіденди (оренда в «Шальке» – не безкоштовна; плюс покращуються шанси продати Євгена по завершенні цього сезону за ту суму, яка остаточно відіб'є затрати на зарплатню Коноплянці, виплачувану протягом одного футбольного року).
«Шальке» – гарна команда з міста, в якому футбол відіграє одну з найважливіших розважальних функцій. Гельзенкірхен небагатий на культурно-розважально-світські заклади, тому «Шальке» на «Фельтінс-Арені» - один з головних об'єктів любові робітничого люду. Будучи гравцем «Шальке», можна пограти з класними суперниками у класному чемпіонаті; отримати можливість виступати у єврокубках; бути перед очима топ-клубів Європи і легко заробити статус місцевого кумира. Тобто, Коноплянка ні в чому не програє… Варто лише використати свій другий шанс.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
