Олександр Гладкий: «Все буду доводити своєю роботою на футбольному полі»

Динамо Київ 3 Вересня, 21:58 588
Олександр Гладкий: «Все буду доводити своєю роботою на футбольному полі»
Тільки два дні розділили дві події в кар'єрі Олександра Гладкого: 21 травня в фіналі Кубка України він відзначився двома м'ячами у складі донецького «Шахтаря», а вже 23 травня підписав контракт з «Динамо». Як зізнається сам футболіст, «донецький» етап кар'єри для нього вже історія, і тепер він сконцентрований на наступних виступах за киян, з якими має намір виграти не один трофей.

- Ви, напевно, уявляли, якою буде реакція вболівальників на цей перехід. Прокручували чи в голові неминучу розмову з фанатами, готуючись приєднатися до «Динамо»?

- Звичайно, переходячи в «Динамо», я розумів, що ця розмова обов'язково відбудеться, уявляв, яке спочатку буде до мене ставлення з боку уболівальників. Але не збирався нікому нічого пояснювати, все буду доводити своєю роботою на футбольному полі.

- Тільки перейшовши в «Динамо», ви сказали, що вам потрібен час, щоб звикнути до нових вимог. Які головні з них? Чи вистачило часу на зборах в Австрії, щоб адаптуватися і повністю зрозуміти те, що вимагають динамівські тренери?

- Стиль гри «Динамо» дещо відрізняється від стилю тих команд, де я виступав раніше. Тому, звичайно, потрібен час для адаптації. Дуже добре, що мені вдалося повністю провести збір в Австрії, де в ході тренувального процесу я зрозумів, чого вимагає тренерський штаб на чолі з Сергієм Ребровим. Мені ще потрібно багато над чим працювати і є до чого прагнути.

- Чи встигли за цей час відзначити для себе головні відмінності в підходах до тренувального процесу Мірчі Луческу і Сергія Реброва?

- Порівняння, думаю, тут ні до чого. Їх методи роботи кардинально відрізняються, у кожного своє бачення футболу. А головна відмінність в тому, що Луческу вже є досвідченим фахівцем, який багато років працює на найвищому рівні, в той час як Ребров - більш молодий амбітний тренер, який вже двічі привів «Динамо» до чемпіонства.

- Перший офіційний матч після вашого переходу «Динамо» проводило саме з «Шахтарем». Що відчували, перебуваючи на лавці запасних з динамівською емблемою на грудях?

- Нічого особливого не відчував. Дуже хотілося вийти на поле в цьому матчі, але я спокійно прийняв рішення тренера і з повною самовіддачею готуюся до наступних поєдинків.

- Спостерігаючи за грою з лави запасних, відзначили для себе, наскільки змінилася гра «Шахтаря» після того, як замість Мірчі Луческу на тренерський місток команди прийшов Паулу Фонсека?

- Чесно кажучи, я не особливо стежив за діями гравців «Шахтаря» - мене більше цікавила гра моїх нинішніх партнерів.

- Перемога в Суперкубку України - непоганий початок кар'єри в «Динамо»?

- Перемога в будь-якому турнірі - завжди успіх. Це був перший матч в сезоні, тому дуже добре, що вдалося завершити його в нашу користь. Нехай ми не змогли перемогти в основний час, але це все одно дасть додатковий стимул і зарядить всіх футболістів на подальші перемоги. Попереду нас чекає важкий, але цікавий футбольний рік, завдання в якому залишаються незмінними.

- У минулому сезоні разом з «Шахтарем» ви стали другим в чемпіонаті України і поступилися в півфіналі Ліги Європи майбутньому переможцю турніру - іспанській «Севільї». Вдалося перемогою в Кубку України згладити негативні емоції від невдалого виступу?

- Чесно кажучи, не хочу повертатися до минулого, адже виступ в «Шахтарі» вже для мене історія, сторінка, яку я для себе перевернув. Тепер всі мої думки і плани пов'язані з «Динамо».

- Виходячи на фінальний матч з «Зорею», ви вже прийняли для себе рішення покинути донецький клуб?

- Так, вже тоді було відомо, що контракт з «Шахтарем» продовжений не буде, і я перейду в «Динамо». Можна сказати, попрощався з командою двома забитими м'ячами і завойованим Кубком України (посміхається).

- Цього літа всі вболівальники спостерігали за чемпіонатом Європи, який проходив у Франції. Які враження залишились у вас після Євро-2016?

- Багато фахівців вже висловилися з цього приводу. Комусь сподобався чемпіонат Європи, комусь - ні. Мені було цікаво спостерігати за матчами у Франції, адже багато команд проявили себе з найкращого боку. Трохи дивно, що Португалія стала чемпіоном Європи, вигравши лише один поєдинок в основний час (в півфіналі проти Уельсу - авт.), Але більше за все своєю грою здивували футбольний світ такі збірні, як Уельс, Ісландія, Угорщина. Серед гравців можу виділити, звичайно ж, Роналду, а також французів Грізманн і Погба.

- На полях Франції нападники не порадували великою кількістю забитих м'ячів. В чому причина?

- Останнім часом для нападників у багатьох командах на перший план виходять не забиті м'ячі - тренери вимагають від них дещо інший специфіки роботи: зокрема, звільняти зони для крайніх півзахисників, які можуть вриватися до них і мають більше шансів для завершального удару. Якщо взяти за приклад «Динамо», то досить подивитися, скільки м'ячів в минулому сезоні забили Ярмоленко і Гусєв, а скільки Мораес і Теодорчик - і все відразу стане зрозуміло.

- Ви стали найкращим бомбардиром чемпіонату України в 19 років. Була ейфорія тоді? Все ж неабияке досягнення. Розуміли, що це тільки початок великого футбольного шляху?

- Це вже так давно було (посміхається) ... Звичайно, стати найкращим бомбардиром чемпіонату України, що не виступаючи в складі одного з грандів (Олександр захищав кольори ФК «Харків» - авт.), було похвальним, але при цьому я розумів, що тільки починаю свою кар'єру, і цей успіх повинен стати поштовхом для її розвитку. Зараз про титул кращого бомбардира нагадує тільки статуетка, яка стоїть вдома, а особисто для себе в кожному сезоні, і цей не виняток, я ставлю мету забивати якомога більше м'ячів і допомагати своїй команді вигравати нові трофеї.

- Найбільш успішним для вас виявився перший сезон після переходу з «Харкова» в «Шахтар», коли ви забили 17 м'ячів. Чого потім не вистачало, щоб продовжувати показувати високу результативність?

- Я був занадто молодим, перейшов в команду з великими амбіціями, почав відразу забивати практично в кожному матчі... Напевно, трохи закрутилася голова від успіху, думав, що вже всього досяг, а футбол подібного не прощає. Якщо в тренувальному процесі дозволиш собі послаблення, це відразу призводить до спаду ігрової форми. Добре, що рідні і близькі допомогли мені швидко подолати цей період і повернутися на правильний шлях.

- Часто прокручуєте в голові нереалізовані на поле моменти?

- Кожен день (посміхається). Але це є додатковим стимулом щоб на кожному тренуванні працювати над своїми мінусами, аналізуючи попередні матчі. Часто наставники кажуть: «Якщо є моменти, то голи обов'язково прийдуть». Але я прекрасно розумію: якщо не буду реалізовувати ті можливості, які у мене виникають, то не буду потрапляти до складу. Тому завжди хочеться брати максимум з кожного моменту.

- Після трьох сезонів, проведених в Донецьку, ви покинули клуб, пограли в «Дніпрі» і «Карпатах», після чого знову повернулися в «Шахтар». Стало бути, приказка про «двічі в одну річку» - це не про вас?

- Напевно ні. Так склалося, що я повернувся в донецьку команду, і, вважаю, провів два непоганих роки в складі «Шахтаря»: зокрема, двічі поспіль ми виходили в плей-офф єврокубків, причому в минулому сезоні дійшли до півфіналу Ліги Європи, а також виграли Кубок України. Не варто тільки захоплюватися тим, що було раніше, - потрібно концентруватися на наступних виступах вже в динамівській футболці.

- Протягом останніх двох років «Шахтар» знаходився в Києві. Встигли освоїтися в столиці? Чи є вже тут улюблені місця?

- Так, звичайно, Київ вже досить добре знаю і відчуваю себе тут досить комфортно. А ось улюбленим місцем є рідний дім, де мене чекають дружина і діти.

- Ви родом з Харківської області. Як часто вдається бувати в рідних краях після того, як покинули ФК «Харків» дев'ять років тому? Залишився хтось із рідних в Лозовій?

- Якщо чесно, за останні п'ять років вдалося лише одного разу побувати в рідних місцях. Там досі живуть батьки, брат, племінниця, але відвідати їх не вдається. Найчастіше вони до мене приїжджають.

Юрій ВИШНЕВСЬКИЙ, журнал «Динамо»