Починати щось нове завжди важко. Проте, саме новий імпульс, нові бачення, нові люди можуть дати той самий результат, якого не було досі. Здається, збірна України не те що б оновилась у плані складу, вона змінила своє бачення футболу, свій ігровий ритм, тактичну побудову.
Звичайно, це лише перші спроби, перші намагання та знайомства з гравцями, їхніми можливостями, з тим «матеріалом», з якого «скульптори» будуть «ліпити» нову «скульптуру». І причин для того, щоб це будівництво, ця творчість закінчилась успіхом ми побачили немало.
Те, що тренерський штаб залишив 11 гравців, які знаходяться на контракті в одному клубі (деякі ж по орендах грають, ніхто не забув? Той же Соболь) може свідчити про їхню кращу фізичну форму. Хоча, можливо, вони краще вписуються в ігрову модель нової збірної. У будь-якому разі, це вибір Шевченка і його помічників. До того ж, цікаво було поспостерігати за лінією оборони без Хачеріді.
Кучер ще раз довів, що знаходиться у не найкращій формі. Його нервозність була помітна вже с перших хвилин, ще до голу Фіннбогасона. Не думаю, що капітан має право на таке хвилювання, особливо, коли він проводить далеко не перший матч у футболці збірної. Та й Ракицький моментами не виглядав надійним.
Питання щодо флангових гравців відпало за годину до початку матчу, коли були опубліковані стартові протоколи. Едуард Соболь та Богдан Бутко грають у сучасних бокових захисників, з підключенням до атак. Це саме те, чого часто бракує Федецькому, який ще донедавна вважався основним правим захисником збірної України. Швидше за все, через цей фактор і провів матч на лаві запасних.
До речі, усі гравці оборонного амплуа з донецького «Шахтаря». З приходом Фонсеки до них змінились вимоги. Наприклад, у Степаненка більше простору для імпровізації, а не лише сухий відбір м’яча, гра на руйнування атак суперника, страхування партнерів, як це було при Луческу. Та й Бутко не отримує багато ігрової практики, як і Кучер. Сподіваюсь, що Тассотті, в подальшому зможе адаптувати свої вимоги з «фонсековськими». Не дарма ж італієць заявляв про те, що вони приділяють багато уваги спілкуванню з тренерами у клубах. Очевидно, що різні вимоги у клубі та у збірній не йдуть на користь.
Те, що перевернутий трикутник Рауля, яким він користується ще з часів «Рубіна», з’явиться і у збірній, розуміли усі. Тільки не було зрозуміло, хто буде більше працювати від штрофної до штрафної, а хто - на атаку. Маю на увазі дві верхні вершини. Виявилось, Зінченко отримав статус «вільного художника», зі зміщенням на свою половину і варіативністю при переході в атаку. А Сидорчук більше відпрацьовував до своєї половини поля, підстраховуючи партнерів і зустрічаючи високо гравців команди суперника. Подивимось, що буде далі, адже за словами Шевченка, тактика буде підбиратись під кожного суперника своя. Але такий вибір центральної зони, з таким розподілом обов’язків як мінімум цікавий.
Останнім часом у нашій збірній нарікань на Ярмоленка та Коноплянку стає все більше і більше. Можливо, вони не відчувають конкуренції, і через це знизили до себе вимоги. Але дивно, чому той же Коноплянка, граючи у Європі, не прогресує. Тим паче, що «Севілья» це саме той клуб, у якому можна і ПОТРІБНО було це робити. Про місце Ярмоленка у складі «Динамо» не варто і говорити. Навіть при поганій грі, він – ключова фігура у структурі Реброва. Дивно це все виглядає, дуже дивно…
False Nine – гравець, який розташовується на полі на місці центрального атакуючого півзахисника, але виконує на полі функцію центрального нападника. За наявності або відсутності такого. У вчорашньому матчі ця функція дісталась Віктору Коваленко, якому грати не на рідній позиції виявилось дуже складно. Програючи боротьбу центральним захисникам, гренадерам Ісландії, молодий футболіст не зміг проявити свої найкращі здібності. Проте, як тільки вийшов Зозуля і Віктор перейшов на позицію під нападником, ось тут вже почались проблеми для гостей з острова.
Так, ця збірна може здивувати. Дуже хочеться, щоб це було позитивне здивування. Шляху назад вже немає, адже гірше, ніж те, що ми показали на Євро придумати важко.
Можна говорити і про те, що будь-яка команда будується три роки, за тренерськими принципами. Однак, ну дуже хочеться, щоб саме ця збірна змогла потрапити на ЧС-2018 (щось мені здається, що не у Росії він буде J) , щоб у нас була команда, а не набір індивідуальностей, на зразок того, що ми бачили у Франції.
Чекаємо та віримо. Не все одразу. Потрібен час.
Олександр Ушаков
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
