Коли Андрій Шевченко на післяматчевій прес-конференції аналізував дії нашої збірної перед журналістами, враження виникало змішане. З одного боку, виходило, що не все у грі української команди так погано, як виглядало на перший погляд. З іншого – складалося враження, що дивилися ми з тренером трохи різні матчі. За словами Андрія Миколайовича, його підопічні своєю активністю змусили суперника в другому таймі сісти глибоко до власних воріт.
Чесно кажучи, не збагну, коли саме та неймовірна активність трапилася. Так само як не помітив, щоб ісландці сідали на свої ворота аж настільки, щоб тим вартувало хизуватися. Скандинави діяли у своїй звичній манері – наче й оборонялися, але постійно голубили думку про блискавичний контрвипад. Що таке затиснути Ісландію, Андрієві Шевченку цілком міг би розповісти наставник збірної Угорщини Бернд Шторк. Ось мадяри на Євро-2016 притисли «вікінгів» так, що ті впродовж усього другого тайму не бачили берегів. А Угорщина, погодьтеся, за рівнем комплектації Україну аж надто сильно не переважає.
Зрештою, Шевченка зрозуміти можна. Більше того, усе сказане тренером після матчу походило не на виправдання, а на бажання пояснити загалу, що саме під тими чи іншими тренерськими рішеннями приховувалося. Наскільки вдалими були ці задуми – судити кожному з нас окремо. В силу смаків і розуміння футболу. Шевченко дав зрозуміти, який напрям він зі своїм тренерським штабом обрав. Доречний такий шлях чи ні – покаже час. Наразі команда лише на початку довгої дороги. Впродовж усього поєдинку з ісландцями, особливо в першому його таймі, було видно, що процес адаптації до нового стилю дається футболістам непросто. І дуже добре, що за таких обставин наша збірна здобула цілком прийнятну нічию.
З іншого боку, був пенальті, реалізувавши який, Коноплянка міг принести Україні перемогу. Алогічну з огляду на розвиток подій, але перемогу. Втім, вища справедливість на цей раз взяла гору. Адже, за великим рахунком, сам одинадцятиметровий теж був доволі неоднозначним. Нічию ми заслужили. Перемоги – ні.
Наставник гостей Геймір Гадльґрімссон, до слова, теж був результатом задоволений. Правду кажучи, тренер ісландців по-доброму вразив. Коли його запитали, яким чином вдалося вгамувати почуття ейфорії, яке начебто не мало оминути його команди після Євро-2016, Гадльґрімссон відповів: «Ейфорії не було. Не вважаю, що виходом у чвертьфінал ми зробили щось неймовірне. Наша команда здатна на більше».
Тверезий розрахунок і зважена оцінка ситуації. Тренер гостей не приховував, що підвищена увага і доброзичливе ставлення до його команди від українців йому приємні. Але в характеристиці футбольних аспектів він залишався прагматичним до дрібниць. «Після Євро-2016 на нас не тисне тягар відповідальності, - пояснював Гадльґрімссон. – Якщо додаткові складнощі й з’явилися, то виключно через те, що тепер ми не можемо розраховувати на недооцінку з боку суперників. Тепер кожен опонент розуміє, що Ісландія демонструє хорошей футбол і налаштування на нас відповідне».
Але що найпоказовіше. В анонсі до вчорашнього матчу я цитував екс-наставника збірної України Йожефа Сабо. Після нічиєї 1:1 в зустрічі з ісландцями в 1999-му він сказав: «У Європі не залишилося слабких команд…» Цією заїждженою фразою виправдовувало провали не одне покоління українських тренерів. Виправдовувало, але висновків не робило. Бо поки ми вважали себе у чомусь ліпшими і за звичкою обзивали умовних ісландців «командою рибалок і листонош», скандинави сумлінно вчилися і зростали.
Що маємо зараз? «Перший тайм у виконанні вашої збірної був трохи гіршим, але загалом у цієї команди чималий потенціал. В України молодий тренер, при ньому команда має додавати в майбутньому» - то вже слова Гадльґрімссона. 17 років потому.
Найдивовижніше те, що минуло 17 років і виглядає, що відчуття зверхності і своєї особливої значущості поміж представників української збірної встиг позбутися лише найвидатніший, тобто Шевченко. То наш тренер оцінює ситуацію реалістично, віддаючи належне вмінню суперника вибухати з нічого і майже безпомилково грати на другому поверсі. Натомість зазнайкуваті зірки-підопічні продовжують ходити з задертими носами.
Ганебний Євро-2016 цих чваньків не навчив нічому. Вчора вони так само гуртом, немов у Франції два з половиною місяці тому, пробігли повз усіх журналістів у мікст-зоні. Виняток становили кілька донеччан – Кучер, П’ятов, Коваленко. Інші продовжують вважати себе особливими. Не вдається на футбольному полі, то бодай поза його межами. То суперникам з Ісландії вдається поєднувати в розумінні наших майстрів непоєднуване – і в футбол якісно грати, і за межами футбольного поля людяними залишатися. Втім, що з них візьмеш? «У Європі слабких команд майже не залишилося…»
Іван Вербицький
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
