У середу в Брюгге все було у пиві. Навколо лежали порожні банки та пластикові бокали. Випивка текла рікою – ось найкращий опис того, що відбувалось.
Воно й не дивно. Практично від самого ранку на центральній площі Брюгге почали збиратись вболівальники «Лестера». Поки місцеві жителі ходили по ринку-ярмарку у пошуку потрібних продуктів, англійці вже займали місця в різноманітних закладах. Багато хто з них приїхав ще за день до гри, тому знав, куди треба йти.
Здавалось б, до сніданку не входить пиво. Навіть у традиційному англійському сніданку є все, але пива все одно немає. Проте цей забобон не заважав гостям починати підготовку до матчу якомога раніше. В Англії називають викликом початок матчу о 12:30, до нього ніби не встигають напитися. Та невже!?
Вже по обіді центр міста було заповнено вболівальниками гостей. Їх було набагато більше, ніж інших людей, які у своїй більшості прийшли на свої очі побачити це, так зване, неподобство. Місцеві футбольні фанати так себе не поводять. Вони випивають зо два маленьких келихи пива за годину розмови та вважають себе при цьому неприродньо п’яними. Що вже казати про чоловіків та молодих хлопців з «Лестера»? Вони б і футбол той не полюбили, якщо б пили на рівні з бельгійцями.
Дві-три маленьких порції пива гості з «Лестера» випивали тільки за час очікування перед поселенням у хостел. Протягом 10 хвилин там зареєструвалось відразу 13 вболівальників у футболках «Лестера». Ще навіть до початку гри «Лисиці» захопили місто та повісили свій прапор на кожному важливому місці, пабі тощо.
Кожен святкує, як уміє і як хоче. Для «Лестера» це було найбільше свято з часів чемпіонства. А може, навіть і більше. Якось дивно виходить, але у переліку мрій титул завжди менш значущий, ніж Ліга чемпіонів. Для «Лестера» це було взагалі чимось захмарним.
«Я й досі не можу у це повірити, – говорив літній чоловік у фойє хостела, наспівуючи гімн Ліги чемпіонів УЄФА. – Ми у цьому турнірі!» Його друг намагався заспокоїти, мовляв, він ще з травня до цього готувався. Але трьох місяців для розуміння занадто мало, якщо усе життя про таке міг тільки мріяти.
Безперечно, на цей матч з Лестера приїхали немов на свято. Були і чоловічі дружні компанії, і батьки з дітьми, навіть цілі родини. Дивовижна сім’я ходила містом вже після гри. П’яний чоловік, така ж дружина та троє маленьких дітлахів, які у всьому намагалися копіювати батьків. Можливо, діти просто хотіли спати, але після закінчення гри про це ніхто не думав. Чудовий місяць у Лисиць продовжується.
Хоча напередодні гри вже були розмови з хлопцями у футболках «Брюгге» з позиції сили. Апетит приходить під час їжі. Не тільки Данні Дрінквотер мріє про успіх Ноттінгем Форест часів Брайана Клафа, але й вболівальники починають думати про перемоги. Тепер поразку на полі Ліверпуля вони називають відвертим провалом, а від гри з «Брюгге» чекають лише перемоги. Зараз «Лестер» живе у казці, тому може думати про будь-які речі. І вони можуть насправді відбутися.
«Зрозуміло, що рік тому ми навіть не могли мріяти про таке, – досить буденно говорить кремезний чоловік з татуюванням гербу «Лестера» на нозі. – Ми й досі в це не віримо». Плакат у нього за спиною нагадує, що всього кілька років тому «Лестер» грав у третьому дивізіоні англійського футболу.
Легка самовпевненість у вболівальників «Лестера» виникла ще й тому, що вони розуміють: нехай їх найпотаємніші мрії здійснились, але ця казка не зможе тривати вічно. Усі найкращі історії закінчуються у момент абсолютного щастя. «Жили вони довго та щасливо», «Жили-поживали і добро наживали». Безперечно, у «Лестері» розуміють, що їхній нинішній статус швидше за все тимчасовий. А тому і потрібно насолодитись моментом прямо зараз. Глузувати з інших – також насолода.
Саме через цю миттєвість багато хто ходить у футболках «Чемпіон-2016». Для багатьох учасників Ліги чемпіонів УЄФА це лише один з трофеїв, але не для «Лестера». Вболівальники отримали момент насолоди, про який навіть мріяти не могли. І це не лише титул, а статус учасника Ліги чемпіонів.
Для шанувальників «Арсеналу», «Челсі» чи інших клубів такі європейські поїздки – частина життя, але й для них це справжнє свято. Зараз усі ці футболки «Євротур» виглядають не дуже оригінально. Проте за 20 років онуки будуть чути розповіді про незвичайні європейські пригоди.
А особливим цей день виявився не лише через дебют у Лізі чемпіонів. Перемога є гарною приправою до будь-якої страви.
Про те, що було після завершення гри, часто говорять: є що згадати – нема чого дітям розповісти. Або є що згадати, але все забулось. Це було звичайне свято.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
