— Ти — відкриття минулого місяця в українському футболі для широкої аудиторії. Матч у Лізі чемпіонів та матчі чемпіонату України зробили тебе помітною фігурою в українському футболі. Як ти сам це сприймаєш? Нормально, не нітишся?
— Ні, досить спокійно сприймаю. Я не відчуваю тиску, впізнання на вулиці. Такого поки що немає.
— Важливий етап в кар'єрі — це, безумовно, дебют в Лізі чемпіонів. Як ти сприйняв участь у цій грі? Як оцінюєш свої дії в цьому матчі?
— Мені за дні три-чотири до матчу сказали, що буду грати. Хвилювання було, як зазвичай перед грою. Такого, щоб зашкалювали емоції, не було.
— Невже таке хвилювання, як перед матчем за U-21?
— Ні, як перед «Олімпіком», «Зіркою». Можливо, трошки більше, більше ажіотажу, але екстраординарного запалу, щоб перегорів, не було. Намагався підійти до гри досить спокійно, без емоцій, з холодною головою. Але хвилювання, звичайно, було.
— Коли воно минуло?
— Як і зазвичай буває — коли першу дію зробив правильно. Коли десь невдала гра — трошки складніше себе переналаштувати вже потім.
— Тоді у матчі була перша вдала дія?
— Так, побіг, підібрав м'яч.
— Взагалі у цьому матчі ти пропустив один раз — це був класно виконаний штрафний Рікарду Куарежми. Про такі м'ячі кажуть, що вони із розряду тих, що не беруться. Але я знаю, що у голкіперів завжди свій погляд. Як ти вважаєш?
— Я вважаю, що абсолютно будь-який м'яч можна дістати. Головне — на якій позиції ти знаходишся, яке рішення ти приймаєш. Можливо, варто було поставити стінку в інший бік — і йому було б незручніше туди пробити. Намагався робити все правильно, але як вийшло. Добре виконав, але не вважаю, що це із розряду тих м'ячів, які не беруться.
— Можна було взяти?
— Так.
— З якими відчуттями ти залишав поле?
— Міг трошки краще в деяких моментах зіграти, але цілком нормально.
— Максималіст ти по натурі?
— Так.
— Напевно, для більшості все ж таки став несподіванкою твій вихід. Твоє ім'я менш відоме, бо, крім Шовковського, є ще і Рибка, і Коваль. Вони обидва ж не травмовані?
— Ні.
— Тобто в принципі для багатьох стало несподіванкою саме вибір тебе. А для тебе?
— Не знаю, рішення приймають тренери. Моя задача — завжди бути готовим.
— В інтерв'ю за 2010 рік ти у 18-річному віці, коли вперше поїхав з першою командою на підготовчий збір, в коротенькому інтерв'ю сказав, що твоя мрія в кар'єрі, твоє завдання — стати першим номером у київському «Динамо». Можна сказати, що це перший серйозний крок до здійснення мрії?
— Можна і так сказати. Як воно буде — ніхто не знає. Але маю бажання грати тільки в київському «Динамо».
— Ти зіграв вже три матчі поспіль. Відчуття впевненості зростає?
— Звичайно, з кожною грою, з кожною вдалою грою відчуття впевненості зростає. Головне — щоб воно не переросло у самовпевненість.
— Олександр Шовковський — легенда, безумовно. Але його помилки у матчі з «Наполі» однозначно стали причиною такого тренерського рішення. Чи не тисне на тебе той момент, що, якщо якась помилка, можна втратити місце?
— У кожній команді, в кожного тренера так. Звичайно, якщо хтось часто помиляється — будуть робити заміни. Але я не думаю, що заміна була пов'язана саме з грою з «Наполі». Таке рішення, я мав бути готовим.
— Ви надалі тренуєтеся разом — Шовковський, Коваль, Рибка?
— Так.
— Розкажи про вашу спільну роботу у воротарському колективі. Шовковський для вас як старший колега чи напівтренер?
— Підказує, часто ділиться своїм досвідом, коректує якісь моменти так само, як і тренер воротарів. Я б не сказав, що між нами є якась ворожнеча. Всі працюємо на благо однієї справи, один одного підтримуємо. Конкуренція, звичайно, присутня, і це нормально, це повинно бути. Хто сильніший, кого обирає тренер — той грає.
— Олександр зараз не виглядає засмученим у зв'язку з тим, що не виходить у стартовому складі?
— Не знаю, це до нього запитання.
— Принаймні візуально нормально все?
— Як завжди.
— В принципі воротарі — люди особливі. На відміну від польових гравців, їхня можлива помилка доволі часто важить більше...
— Психологічно більше навантаження та тиск з боку того ж уболівальника, клубу. Хто справляється з цим — той переростає у більш класного воротаря. Хто піддається емоціям — той залишається на тому ж рівні.
— Ти сам говорив про те, що перед матчем Ліги чемпіонів ти не хвилювався...
— Хвилювався, але мандражу не було.
— З цього в принципі можна зробити висновок, що ти — людина поміркована. Тобто ти не схильний до емоційних речей в побутовому житті?
— Досить спокійний.
— У воротарському колективі «Динамо» четверо людей, кожен сподівається бути першим. Як би ти змалював атмосферу в нинішній динамівській воротарській четвірці?
— Конкуренція тільки на полі. Поза полем всі товаришують, жодних конфліктів немає. Досить дружній колектив.
— Тобто ви разом можете на каву піти?
— І на каву піти. Буває все.
— Я прочитав, що ти до десятого класу вчився у загальноосвітній школі. Я так зрозумів, що, навчаючись у цій школі, ти ще вирішував — буде для тебе футбол професією чи ні. Чи яка причина того, що ти раніше не пішов у футбольну школу?
— Просто клас сформували десь у дев'ятому або восьмому. У десятому майже всі хлопці з нашого 1992 року перейшли туди. Там у нас був спеціальний клас. Це була така само загальноосвітня школа, просто один клас був виділений окремо під нас. Тренування було десь о 15:00, 16:00, тому нас раніше відпускали зі школи, коли це потрібно було. А коли я був ще у своїй школі, мені постійно доводилося або записки якісь брати, або підходити до вчителів і казати, що мені потрібно на тренування, тому я раніше йтиму зі школи. Багато предметів я пропускав. Тож перехід був пов'язаний із тим, що багато матеріалу не засвоював, оскільки не був присутнім на уроках.
— Ти взагалі відповідально ставився до навчання? Чи важливий був футбол, а усе інше — ні?
— Звичайно, футбол був на першому місці, але намагався вчитися. Не сказав би, що вчився на 10, 11, 12, але середній бал намагався отримати.
— З яким середнім балом закінчив школу?
— Десь 8-9. Мама задоволена, це найголовніше.
— Які улюблені предмети в тебе були?
— Історія, а у десятому класі фізика та хімія. Це пов'язано тільки з учителями. У своїй школі не сприймав матеріал зовсім.
— А тут цікаво викладали, тож був інтерес?
— Так. Якісь експерименти проводили. Не скажу, що добре знаю ці предмети, але згадки про школу пов'язані саме із цими вчителями.
— А історія України чи світу?
— І України, і світу. Більше мені цікава історія України.
— Зараз, коли у тебе є вільна хвилинка, ти можеш почитати історичну книгу?
— Буває. Не скажу, що мене тягне до книг, але якусь інформацію почитати в Інтернеті можу. Нечасто, не скажу, що постійно цим займаюся, але інколи буває. Особливо це пов'язано із тим, що відбувається навколо. Думаю, не тільки в мене, а у багатьох людей зріс інтерес до нашої історії.
— Як ти вважаєш, у тебе достатньо чи мало вільного часу?
— Зважаючи для чого. Звичайно, часу багато, тому що в нас тренування зазвичай один раз на день. Не як у боксерів, гімнастів, там люди пашуть з ранку до ночі. Ми тренуємося до 15:00, до 16:00, і далі в тебе вільний час. Але виїхати кудись на день-два можливості немає, тільки відпустка. Зазвичай у нас один вихідний.
— У вільні години ти чому віддаєш перевагу?
— Проводити час із друзями, дівчиною, сім'єю. На більше навіть не вистачає часу.
— В якому віці ти остаточно вирішив бути футболістом?
— Я почав займатися футболом у вісім років — і тоді вже хотів стати футболістом.
— Це школа «Динамо» була?
— Так. Майже з перших днів хотів бути футболістом. Знав, чим буду займатися, і присвячував увесь вільний час тільки футболу.
— Тебе одразу тренер поставив у ворота?
— На другий день.
— Бажання не було бігти в атаку?
— Було, звичайно.
— Рішення тренера тебе засмутило?
— Так, я дуже засмутився, до сліз. Мама казала, що стояв вдома, ридав, не хотів нічого. Мама пішла розмовляти з тренером, він сказав: «В полі він не дуже. Але він у Вас високий, давайте спробуємо на ворота». Я дуже засмутився, думав, що це все, мені відмовили. Але як сталося.
— Через скільки часу ти почав отримувати насолоду від того, що ти стоїш у воротах?
— Доволі швидко все відбулося. На перших тренуваннях щось відбив, зловив, хлопці підбадьорювали. Одразу починав отримувати від цього задоволення, коли міг виручити своїх партнерів.
— Як ти вважаєш, хто взяв найбільшу участь у твоєму становленні як голкіпера?
— Тренер воротарів у школі «Динамо» Богодєлов В'ячеслав Павлович. Коли я перейшов до дублю — Мороз Олександр Миколайович і, звичайно, Михайлов.
— Ти продовжуєш формуватися чи думаєш, що ти вже сформований у 24 роки?
— Здається, що сформований, але з боку видніше, не знаю. Потрібно про це питати у людей, які зі мною росли. Як я змінювався — сам не можу сказати. Мені здається, що був сформований ще кілька років тому. Можливо, ще більше.
— Важливо, щоб тобі вдавалося демонструвати стабільність. На твій погляд, як досягти стабільності в надійній грі як голкіпера? Попереду величезний шлях...
— Перш за все це пов'язано із психологією. Наприклад, ти проводиш ряд вдалих матчів. Хтось може дати слабинку, не так налаштуватися на гру, вийти на поле дуже спокійним. По-друге, це досвід, багаж знань, моментів, які в тебе були під час гри. Не буває однакових ігор, моменти завжди різні. Так, вони схожі, але якісь дрібниці, деталі формують ці моменти. Психологічна стійкість та досвід допоможуть досягти стабільності.
— Є у світі голкіпери, чия манера гри, надійність, стабільність є для тебе прикладом для наслідування? Можливо, хтось є кумиром?
— Я б не сказав «кумир», але мені завжди подобалися Шовковський і Олівер Кан. Це два голкіпери, на яких я намагався бути схожим грою.
— Шовковський читає гру, діє на досвіді. В «Динамо» важливим моментом, якому навчають, є вміння читати гру?
— В кожній команді є тренер воротарів, у кожного особливий підхід. В основному база, з якою працюють, у всіх клубах майже однакова. Але саме дрібниці є дуже важливими. На перший погляд вони не помітні, але саме вони формують якусь школу воротарів.
— Як ти, Коваль звертаєтеся до Шовковського — на «Ви» чи на «ти»?
— На «ти». Шовковський не любить, коли ми звертаємося на «Ви» до нього.
— Яка твоя оцінка гри з «Бешикташем»? Був невиразний перший тайм, були моменти в другому таймі, під кінець матчу динамівці могли виграти перемогу, був хороший момент у Ярмоленка. Як ти оцінюєш цю гру для перспектив «Динамо» у боротьбі за вихід з групи?
— Шанси, звичайно, є, і шанси дуже великі. Я знаю всіх хлопців, з якими працюю, їх ігрові якості. Перш за все, тут проблема полягає у самооцінці та нашому менталітеті: коли ми виходимо на гру — то підсвідомо команду суперника ставимо вище за себе. Хоча, як показує досвід, зазвичай на перших хвилинах матчу хвилюємося, пропускаємо, щось не виходить, потім збираємося, ганяємо всіх, але вже пізно. Звичайно, можна казати, що це пов'язано із високим пресингом проти нас. Команди суперника намагаються робити високий пресинг, ми не знаємо, що під ним робити, тяжко працювати під цим тиском. Але потім команда забиває, відходить назад, тоді ми вже більше починаємо контролювати м'яч. Але я вважаю, що це наша підсвідома ментальність — ставити когось вище за себе. Я вважаю, що потрібно виходити з групи. Тим паче, що підстави для цього дуже серйозні. Зараз у київському «Динамо» такий склад, що кожен і може виконати передачу, і бореться. Колектив у нас доволі дружний, один за одного. Тільки треба вірити в свої сили і демонструвати це на футбольному полі.
— Тобто філософія переможців?
— Так. На українській арені це є: коли ми виходимо на гру, всі налаштовуються проти нас, ми виходимо на гру лідерами. Я вважаю, що це повинно бути і на матчах міжнародних турнірів.
— Безумовно, це потрібно. Минулого сезону динамівці вийшли до раунду плей-оф вперше за 19 років. Але все одно фундамент вже є. Навіть прикро чути, що у «Динамо» проблема із філософією переможців...
— Це особисто моя думка. Можливо, головний тренер «Динамо» та інші гравці шукають причини у чомусь іншому. Нікому не нав'язую свою думку, але мені так здається.
— Є ще чотири гри у груповому етапі Ліги чемпіонів. Найближчий матч із «Бенфікою». Можемо сказати, що все в руках команди після втрачених п'яти очок?
— Звичайно, все в наших руках. Гравці у нас підібрані дуже серйозні. Якщо кожен покаже свій максимум — можна багато чого досягти.
— Тобто ти вважаєш, що наприкінці цього групового турніру «Динамо» заслуговує і цілком має вибороти місце у двійці перших команд?
— Так.
— Ви розбирали два пропущені м'ячі з флагманом вашого воротарського цеху?
— Розбирали, звичайно, пропущені м'ячі. Розбирали, що можна зробити краще. Звичайно, можна було зробити так, щоб їх не було, але сталося так, як сталося.
— На твій погляд, шість очок відставання від «Шахтаря» у чемпіонаті України можливо відіграти?
— Звичайно, можливо. Згадайте, коли гандикап у нас був доволі серйозний, ми йшли на першому місці, але примудрилися зайняти сходинку нижче першого місця.
— Тоді помилилися ви, тепер має помилитися суперник...
— Маємо не помилятися ми.
— Думаєш, вони можуть десь оступитися?
— Звичайно.
— У вас буде домашній матч з «Шахтарем». Сили «Динамо» і «Шахтаря», як ти оцінюєш, рівні в нинішньому стані?
— Так, приблизно рівні. Але все одно вважаю, що у нас потенціал сильніший. Можливо, зі мною не погодяться, але я знаю, на що спроможні наші гравці, тому я з упевненістю кажу, що ми сильніші.
.jpg)
— Чи готовий ти піти по стопах Шовковського і провести всю кар'єру в одному клубі? Чи є мрії спробувати свої сили в європейському чемпіонаті?
— Із задоволенням грав би тільки в «Динамо» (Київ). Але як воно буде — ніхто не знає.
— Є якісь європейські чемпіонати, які імпонують тобі?
— Звичайно. Подобаються чемпіонати Німеччини, Англії, майже всі топ-чемпіонати.
— Виділіть, будь ласка, сильні сторони у своїй грі і розкажіть про слабкі, над якими ще потрібно працювати...
— Сильні не скажу, не знаю, це видніше з боку. Слабкі сторони, вважаю, майже всі. У всьому потрібно вдосконалюватися.
— За що ж Вас поставили в ворота?
— Це запитання до тренерів, не до мене.
— Чи бачить Олександр Шовковський в Вас конкурента?
— Кого він в мені бачить — це потрібно питати в нього. Але конкуренція, звичайно, присутня. На тренуванні намагаєшся зробити краще за нього, він намагається зробити краще за нас. Це нормально, так повинно бути.
— Досвідом ділиться?
— Так.
— Хто тобі допоміг в період в «Говерлі»?
— Я вважаю, що це доволі серйозний крок у моїй кар'єрі, планку трошки вдалося підняти. Вдалося зробити так, щоб на мене подивилися трошки інакше. Вважаю, що на користь пішла ця оренда. Я дуже вдячний, тренерам, які там працювати, київському «Динамо», яке пішло мені назустріч, відпустили.
— Це Грозний був у «Говерлі»?
— Так, В'ячеслав Вікторович.
— Ти вважаєш, що для тебе це була різка зміна — від молодіжного футболу до дорослого?
— Доволі молода команда у нас була, тому з психологічної точки зору мені було набагато легше. Майже всіх знав до того, з усіма працював, доволі легко було.
— Які враження від Ужгороду за це час?
— Найкращі враження про це місто — у нас був дружній колектив, постійно збиралися у кафе або на базі, або їздили у Чани. Тільки найкращі згадки про цей період.
— Ви, напевно, були в Лумшорах?
— Лумшори, так.
— Тобто тобі цей варіант сауни подобається?
— Звичайно.
— В Мукачево їздили?
— Так.
— Хто твій найближчий друг у нинішньому київському «Динамо»?
— Не можу назвати когось одного найкращим другом, з усіма однакові стосунки. Можливо, з кимось більше спілкуюсь: Євген Макаренко, Олександр Рибка, Буяльський. Калітвінцев був, пішов в оренду. Більше із молоддю спілкуюся.
— Сьогодні ти згадав про дівчину. Наразі ще не вимальовуєш план одруження?
— Все вимальовується вже.
— Ще дати немає приблизної?
— Дати немає, але вимальовується.
— Певно, наступна планка — збірна України?
— Так, дуже хочеться туди потрапити.
— Там Пятов, величезна конкуренція...
— Вибачте, тут Олександр Шовковський. Я вважаю його набагато сильнішим за Пятова, навіть зараз.
— В 2010 році ти сказав, що твоя мета — стати основним в «Динамо». А зараз які основні цілі і завдання в кар'єрі ти собі ставиш?
— Закріпитися в основному складі, потрапити до збірної і досягати з «Динамо» і збірною висот.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
