Люди люблять, коли їм брешуть. Зазвичай це роблять задля чогось доброго: аби не розчарувати, подарувати якусь надію та віру в себе. Коли треба відповісти, чи йде нова зачіска. Коли треба підтримати, чи правильне рішення прийняв. Коли треба сказати, що все буде добре. Правильне використання брехні робить людей щасливими. Але не варто плутати – люди вкрай не люблять, коли їх обманюють.
Буквально за 24 години до стартового свистку матчу проти збірної Косова ФФУ оголосила, що квитки на матч продаватись не будуть. Дуже багато вболівальників відмовились ще до цього їхати до Кракова, але все одно кілька сотень людей приїхали з України та деяких міст Європи з надією потрапити на футбол.
Чоловік у сірому светрі старанно записував прізвища людей у простий блокнот. За його словами, ще в обід до натовпу вийшов «хтось з федерації» та сказав, що можна очікувати на квитки десь за годину до початку матчу. Люди вирішили чекати, якщо вже приїхали на гру – це була та сама брехня, яка дарувала їм надію. За 2,5 години до початку гри у списку того чоловіка, який взяв на себе роль організатора було 122 прізвища, а загальна кількість квитків, які вони хотіла взяти дотягувала до двохсот. Стільки обіцяв «хтось з ФФУ».
Але ближче до початку гри люди довкола стадіону починали розуміти, що нічого не буде. Брехня перетворилась на обман.
– Хлопці, а ви з федерації? – запитав чоловік з маленькою дитиною на руках. В його інтонації відчувалось щось таке безнадійно-нетерпляче, що не хотілось відповідати «так», якби навіть хлопці були представниками федерації. До початку гри залишалось зовсім мало часу, а отже і можливостей потрапити на гру майже не залишилось.
Трохи пізніше увесь свій негатив вболівальники виплеснули на депутата Верховної ради Володимира Парасюка, який мав квиток на гру на відміну від них. До того ж представники влади для простого народу завжди будуть проходити під поняттям «вони». Вони всі винні у тому, що ми не потрапили на футбол. Ніхто не хоче розбиратись, хто винен. Всі вони однакові. У той момент представником влади чи федерації бути не хотілось взагалі. Представником влади чи федерації бути не хочеться взагалі ніколи.
Безперечно, гарний оратор з ФФУ обов’язково б знайшов слова, щоб поговорити з натовпом. Він би сказав, що нічого не можна зробити й у всьому винна влада та поліція Кракова. ФФУ б і сама хотіла, щоб усі бажаючі зайшли на стадіон. Але цей матч проводиться в чужій країні й умови диктує місцева влада. Спіч був би гарним та багато б хто йому повірив.
Немає нічого більш приємного, ніж говорити правду. Люди люблять, коли їм дарують надію, але звикли до розчарувань настільки, що сприймають будь-який негатив за правду. Час брехні вийшов.
– Хлопці, що ви порадите нам робити? – жінка намагалась почути хоч щось конкретне. Разом із сім’єю вона приїхала на гру з одного з міст Західної України. Її син напередодні прочитав, що квитків у вільному продажі не буде.
Так, це правда. Була невелика надія, що по тому списку чоловіка в сірому светрі вдасться потрапити на стадіон. Але шансів мало. Шансів майже нема. Якщо ти не представник влади, то можеш запросто говорити все як є й тобі повірять. Тобі-то навіщо говорити неправду…
– Ясно, ну хоч погуляємо по Кракову…
Але не всі так по-буддистські сприймали реальність. Чоловік з дитиною на руках емоційно реагував на слова:
– Та нехай навіть вони нічого не могли зробити. Але чому усі ці десять днів мовчали. Скажіть ви зразу, що стадіон буде порожній – і ніяких проблем. А то ми їхали бозна звідки, щоб просто постояти тут під стадіоном!
Але чи насправді ФФУ не винна у цій ситуації? Спочатку був план зіграти обидва матчі у Коньї, аби нікуди не літати та не шукати інших варіантів. В четвер команда зіграла б на виїзді з Туреччиною, а потім на тому ж стадіоні домашню гру з Косово. Логіка перенести гру до Кракова була залізною: ближчого міста до України, аби зібрати повен стадіон вболівальників, просто не знайти. Зі Львова та інших міст Західної України їхати ближче, ніж до Києва. Ще й у самій Польщі багато українців живе та працює.
15-тисячний домашній стадіон Краковії легко б заповнився, а підтримка обов’язково була неймовірною. Навіщо грати у далекій Коньї, якщо можна зіграти у Кракові?
Теоретично правильне рішення не було підкріплене практичними моментами. Відповідальні за вибір домашнього стадіону швидше за все питання вивчали поверхово. Вони просто вибрали стадіон, не дізнавшись про те, чи потрібен цей матч самому Кракову.
А він виявився не потрібен. Поліція та влада міста відразу висунула вимогу, що на матчі не можуть бути присутніми більше 999 людей. Це разом з футболістами, журналістами , стюардами та офіціантами у віп-ложі. Перевищення ліміту вимагає інших заходів безпеки, залучення додаткових правоохоронних сил та всього іншого. Навіщо Кракову ці проблему у грі, де не приймає участі навіть якась їхня команда?
До того ж у місті явно боялись можливого зіткнення на темі політики Косова та Сербії та провокацій хуліганів з України та Польщі. Всього тиждень як у прокат вийшов фільм «Волинь» про події 40-х років XX століття. У Польщі ті події називають геноцидом, тому ще й під впливом фільму могли бути сутички.
Зрештою навіть після заборони з боку поліції в ФФУ могли набагато раніше прийняте рішення. Тільки за день до початку гри у суботу по обіді на сайті вийшов той реліз, де говорилось, що шансів умовити владу Кракова немає та квитків у продажі не буде. Невже у федерації справді вірили, що зможуть умовити на зміну рішення? Перша інформація була чіткою.
Лише за десять днів до початку гри вони вибрали Краків та навіть не додумались дізнатись його відношення до цієї гри. До того ж спочатку не було точно відомо, що в цю тисячу входять всі-всі-всі, а не лише глядачі на трибунах. Фактично мова йшла лише про 500 вболівальників, а це майже точна кількість квоти спонсорів та партнерів федерації, її членів. Ясно, що їм квитки нададуть перш за все.
Перенос матчу з Косовим до Кракова мав бути геніальним вирішенням проблеми, але весь план було зруйновано не до кінця виконаним планом. Команда знову зіграла за порожніх трибун, а представники ФФУ могли почути багато неприємних слів у свій бік перед стадіоном. Але у цей час було небезпечно комусь виходити в юрбу людей.
– Павелко – геть!
Для особливого ефекту хтось мав би скинути шапку, нервово кинути її на землю та крикнути знамениту фразу Мірчі Луческу.
Після матчу всі раділи першій перемозі збірної України у відбірковому турнірі до чемпіонату світу. Але принаймні для тих, хто приїхав за сотні кілометрів, аби просто підтримати свою національну команду, радість була точно не повноцінною.
Ігор Бойко
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
