Літо 2015-го. Євген Коноплянка, скориставшись статусом вільного агента, накивав п'ятами з чемпіонату України, працевлаштувавшись в Іспанії… Осінь 2015-го. Андрій Ярмоленко, не бажаючи підсовувати рідному клубові свиню, підписав з «Динамо» новий довготривалий контракт, значно ускладнивши для себе завдання щодо переходу до європейського топ-чемпіонату.
І скільки тоді, а також протягом наступного року, критики, насмішок та звинувачень вилилось на адресу Ярмоленка. І часто Андрієві як приклад припідносили саме його колегу по збірній України Євгена Коноплянку. Той, мовляв, зумів вирватися з «пекельних кіл» чемпіонату України, а ти й далі потішатимеш Суркіса перемогами над «Сталлю», «Чорноморцями» та «Зірками».
І ось минув рік. Коноплянка і Ярмоленко знаходяться по різні боки барикад клубного футболу, але їхня практична цінність для збірної України абсолютно не відповідає статусові футболістів. Ярмоленко – лідер і рушійна сила команди Андрія Шевченка; Коноплянка – валіза без тримача. Так, принаймні, є станом на зараз.
Виступ вінгерів за збірну України – то наче підсумковий екзамен для школяра студента. Гру Коноплянки і Ярмоленка не можна порівнювати в площині суто клубного футболу. Так, Євген губився в «Севільї», губиться нині й в «Шальке», в той час, коли Ярмоленко – один з кращих гравців (якщо взагалі не найкращий) «Динамо». Але ж… Проти Коноплянки грали захисники «Вільярреала», «Барселони», «Атлетико», «Боруссії», проти Ярмоленка – «Волині», «Сталі», «Ворскли». А на міжнародній арені до Ярмоленка так само багатенько запитань. Згадаймо хоча б матч «Динамо» проти «Бешикташа».
Проте, заслуга Ярмоленка в тому, що після невдалих матчів він знаходить в собі сили зібратися і наступні поєдинки відіграти якісно. Коноплянка ж, втрапивши до функціональної та психологічної ям взимку 2015-2016-го років, з кожним місяцем лише занурюється до трясини, замість того, або пробувати дряпатися догори.
Й матчі за збірну України – то мірило, за яким можна визначити справедливий теперішній рівень Ярмоленка та Коноплянки. Якщо Андрій зі свого флангу забиває, віддає передачі і просто загострює гру, то Євген й далі старається здивувати когось хіба що зміщенням до центру. Це навіть не біг на місці. Це – планомірний відступ назад.
При тому, що гра, яку збірній України прививає новий тренерський штаб, повинна була б сприяти прояву здібностей Євгена Коноплянки. Женя – гравець атаки, для якого захисна робота є чимось чужим, неприйнятним. Й зараз ця робота такою ж є для всієї збірної України. Ми погано захищаємось під керівництвом Шевченка, нехтуючи принципом тотальної оборони. Натомість, Україна приваблює доволі цікавою грою у атаці. Принаймні, контролюють м'яч та перебувають на чужій половині поля підопічні Шевченка багато. Що ще потрібно для Коноплянки? Для нього такий футбол – наче вода для риби. Однак Євген, замість того, аби плавати, й далі продовжує битися об берег.
Ми звісно, не знаємо, чи краще за Коноплянку в топ-чемпіонаті виглядав би Ярмоленко. Але тепер ми знаємо, що європейський чемпіонат – це не панацея. Середовище – важливе, але визначальним в долі футболіста була, є і залишається праця над собою.
Ігор Семйон
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
