В тому, що Марко Девич перестав потрапляти до складу збірної України, навряд чи винен хтось, крім самого Девича. Зважившись на відмову від сербського громадянства саме заради можливості виступати за українську національну команду, Марко міг розпорядитися своєю долею по-іншому.
Найперше, каменем спотикання для Девича стала його поведінка в рядах збірної в ті часи, коли Марко ще користувався тренерської довірою. Зазнайкуватість і не бажання Девича вливатися в колектив збірної України затьмарили його футбольний талант, змусивши тренерів задуматися про доцільність перебування Марко у національній команді. Останньою краплею, яка остаточно зіпсувала стосунки Марко з партнерами, став той славнозвісний пенальті в матчі проти Сан-Марино, який Девич «самовільно» визвався пробивати заради оформлення першого в історії збірної України хет-трику. Нападник повинен забивати, але нападник не повинен до успіху йти через голови партнерів та тренерів.
Наступним кроком від збірної України став перехід Марко Девича до російського чемпіонату взимку 2014-го. Так, той вчинок начебто й виглядав благородно, оскільки замість Девіча харківський клуб отримав значиму грошову компенсацію, яка дозволила на деякий час «заморозити» проблеми з фінансуванням і виплатити людям бодай частину боргу. Але в площині перспектив гри за збірну України приналежність до футбольної системи країни-ворога ставала безальтернативним гальмівним фактором. В часи, коли українська команда потребувала самодостатнього, в'юнкого, здатного зіграти нестандартно нападника, Девич забивав лише за «Рубін». Збірна ж мучилася з Кравцем, Селезньовим, Зозулею… А інакше бути не могло. З Росії Михайлові Фоменку дозволили запросити лише Олександра Зінченка, розуміючи, що той от-от залишить чемпіонат країни-окупанта (тоді, очевидно, вже на повну велася робота щодо просування Зінченка до одного з західноєвропейських клубів). Ось так і минув другий період розквіту Девича-нападника.
А зараз вже кулаками махати запізно. Зараз Девич знаходиться на задвірках задвірків – тобто, він не потрібний навіть сіренькому представникові сіренького чемпіонату. Зараз – період, коли в Україні будується нова команда і ставка, очевидно, робитиметься на молодь. І Марко цими словами про політику, про свою значимість для українського футболу лише псує власну репутацію.
Шанси в Девича були. Просто Марко вчасно не зміг відмовитися від тих «цінностей», які суперечили інтересам національної збірної України.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
