Український слід. Польща. До битви українців за лідерство в Екстракласі

Світовий футбол 15 Жовтня, 10:21 985
Український слід. Польща. До битви українців за лідерство в Екстракласі
У неділю в центральному матчі 12-го туру польської Екстракласи зустрінуться два несподіваних лідера турнірної таблиці ліги - «Ягеллонія» з Білостока (за яку виступають українці Тарас Романчук та Дмитро Хомченовський) і «Термаліка» з Нічеци (з Артемом Путівцевим та Володимиром Ковалем). В зв'язку з такою непересічною для українського футболу подією як битва дуетів українців за перше місце в лізі іншої країни UA-Футбол пропонує згадати про помітні кар'єри українських легіонерів в Польщі.

Журналіст Gazeta Wyborcza Радослав Наврот в своєму блозі писав, що головним почуттям польських шанувальників футболу щодо українських є заздрощі. Заздрощі до країни, що дала світовому футболу Валерія Лобановського, Олега Блохіна, Андрія Шевченка. Заздрощі до грошей олігархів в футболі. Заздрощі до єврокубкових успіхів українських клубів. Втім, можливо, за заздрощами Наврот не розгледів іншого почуття - поваги. Адже недарма кількість українських футболістів в Польщі вже давно перебільшила сотню, і другий за цим показником Ізраїль (якщо не брати до уваги чотири пострадянські країни) відстає майже вдвічі. В одній Екстракласі вже грали 46 українців.

Український слід. Польща. До битви українців за лідерство в Екстракласі - изображение 1

Після розвалу СРСР до Польщі за заробітком і новими враженнями подалися гравці провідних українських команд на кшталт Сергія Шевцова, Романа Зуба (зізнавався, що отримував у «Легії» в 20 разів більше, ніж у «Волині»), Ігоря Корнійця, Анатолія Дем'яненка. Футболісти «Чорногори», стрийської «Скали» і «Газовика» з Комарно і навіть футзалісти (той же Романчук), ще з 90-х часто наживо переглядалися польськими скаутами і тренерами і легко погоджувалися на перехід до польського дивізіону зазвичай на рівень вищого, ніж їх український. Тож не надто дивує вихід до Другого дивізіону сім років тому команди («Спартакус» з Шароволи, села в 35-ти кілометрах від українського кордону), за яку грали одночасно 16 українців (з них десять у стартовому складі) і яку спочатку тренував легенда «Карпат» Юрій Дубровний, а потім - відомий на Західній Україні тренер Богдан Блавацький. Нехай і ліцензію «Спартакус» не отримав і в підсумку розвалився.

Лейбл «вихованець київського» Динамо «завжди цінувався в Польщі, тож гравці «Динамо-2» і »-3» Володимир Коваль, Євген Копил, Володимир Ярощук, Євген Демиденко, Андрій Михальчук, Олексій Шлякотін, Костянтин Махновський охоче перетинали західний кордон. Та й Артем Путівцев, Сергій Пилипчук, Кирило Петров, Олександр Шевелюхін, яким набридло бути пристойними гравцями середняків і хотілося перезавантажити кар'єру, з радістю рушали до Польщі. Знаходилося тут місце й бажаючим отямитися від невдач у іншій європейській країні, таким як Дмитро Хомченовський (перейшов з іспанської «Понферрадіни»), Роман Григорчук (з австрійського «Санкт-Пельтена »), Ігор Лисак (вихованець німецького «Шальке») і Анатолій Дем'яненко (перейшов з «Магдебурга» і відіграв 13 матчів за «Відзев»).

Не дивно, що за такої великої кількості гравців ми чули чимало різних історій. Допінг. Вламування в власний будинок у нетверезому стані. Статус легенди «Відзева» з Лодзі і «чемпіонський гол» в одному з кращих матчів в історії Екстракласи, можливо, договірному. Колишня молода надія «Легії», а потім вигнаний з клубу «клаббер». Перший легіонер статусного «Лєха» з Познані (Корнієць) і аматорського «Пелікана» з Нєханово (Тарас Максимів). Уособлення піку «Лєха» (той же Корнієць) і його прірви (Ярощук). Переходи з Екстракласи в Бундеслігу 2 і в Казахстан. Ноунейми, які стали лідерами польських клубів і знаменитості, які провалилися. Давайте ж докладніше розглянемо найцікавіші історії.

Найуспішнішим українським легіонером в Польщі без сумніву є Андрій Михальчук. Невідомий в Україні гравець на Батьківщині грав лише за резерви «Динамо» з рідного Києва, а до Польщі подався ще 1990-го року з Казахстану. Після двох сезонів і 16-ти голів за «Хімік» з Бидгоща перейшов до «Відзева» з Лодзі, ставши другим легіонером клубу в лізі і першим в Єврокубках і після десяти років, 223-ох матчів і 24-ох голів за «Червону Армію» закінчив кар'єру в статусі капітана команди, легенди клубу і другого серед легіонерів в історії Екстракласи за зіграними матчама. Йому влаштували прощальний матч, в якому «Відзев» зустрічався з «Друзями Михальчука» і в якому взяв участь і його тоді дев'ятирічний син. «Я кажу «відзевський характер» і одразу згадую про Михальчука» - говорив один з уболівальників перед цим матчем. Можливо, і покинув він «Відзев» передчасно, тільки через жорсткий ліміт на легіонерів, втомившись боротися з іншими іноземцями за три місця у складі.

Український слід. Польща. До битви українців за лідерство в Екстракласі - изображение 2

З початку форвардом, потім правим півзахисником, а потім і правим захисником команда з Лодзі виграла два Чемпіонати Польщі, Суперкубок і посіла третє місце в груповому етапі Ліги Чемпіонів 1996/97, обійшовши «Стяуа» і поступившись дортмундській «Боруссії» і «Атлетіко», з майбутнім переможцем Ліги Чемпіонів зігравши внічию. Відзначився Андрій голом проти української команди - «Чорноморця» в Кубку УЄФА сезону 1995/96. У тому матчі він ще й забив в серії пенальті, але серію все одно виграли одесити. Та найвідоміший його гол відбувся в передостанньому турі сезону 1996/97. На 87-ій хвилині «Відзев» поступався «Легії» з рахунком 0-2, але швидко забив двічі, а вже в доданий арбітром час тоді правий захисник підключився до контратаки, отримав пас з флангу на куті воротарського і потужним ударом низом лівою пробив батька нинішнього воротаря «Роми» Войцеха Щенсни Мацея. Перемога вивела його команду на перше місце, яке в останньому турі «Відзев» не віддав. Цей матч у всіх хіт-парадах історії Екстракласи завжди посідає одне з перших місць. Щоправда, чимало людей вважають його договірним. Втім, жодних справ з цього приводу не було порушено.

Найкращими словами згадують в Польщі і Ігоря Корнійця. За «Лєх» ще один киянин і вихованець «Динамо» відіграв лише два сезони і 29 матчів, до цього граючи за донецький «Шахтар», а після - за одеський «Чорноморець». Але той же Наврот вважає його символом успіху познаньців. Він став першим легіонером «Лєха», який виграв Чемпіонат в сезоні 1991/92 і виграв його ще раз наступного сезону, додавши ще й перемогу в Суперкубку. Його колега у тій команді Ярослав Арашкевіч розповідає, що в роздягальні Корнієць був тихий як миша, дуже скромний і сором'язливий. Але виходячи на поле, перетворювався на лева і боровся до останнього. Характер, харизма, жорсткість, «вовк в овечій шкірі» - Арашкевіч не шкодує епітетів, додаючи, що польську Ігор вивчив дуже швидко і розмовляв цією мовою не гірше, ніж нинішні польські футболісти.

А ось третього киянина і вихідця з «Динамо» - Володимира Ярощука - Наврот вважає символом розвалу «Лєха» у кінці 90-х. Лівий захисник після «Динамо-3» грав за футзальні і аматорські клуби, з одного з останніх (транзитом через два невдалих перегляди в «Легії») і потрапив у «Лєх», який тоді вилетів в Другий дивізіон і потопав фінансово. Тодішній президент «Лєха» Радослав Майхржак згадував, що новачок абсолютно не акліматизувався і був настільки віддалений від партнерів, що після тренування навіть не приймав душ на стадіоні, відразу вирушаючи додому. 2-5 від «Влокняржа», більш пристойні 2-1 з тим же суперником, 0-3 від «Долчана» Забки з автоголом Ярощука - і захисник повернувся додому, де продовжував грати за аматорів і в футзал.

Був свій скандальний трансфер і в «Легії». Хоча там все починалося добре. Романа Зуба з «Волині» на початку 1993-го року везли на збори до «Катовіце», але в підсумку привезли аж до Варшави, запропонувавши контракт зі славетним клубом на три сезони. Він швидко досяг успіху в розумінні польської, умови були блискучими, зарплата - на 20 разів більше. І встиг відіграти десять матчів, аж раптом польський футбол сколихнули повідомлення про позитивний результат допінг-тесту футболіста - рівень тестостерону в його крові становив 7.8 за потрібних шести. Спочатку клуб намагався заявити, що у Романа завжди підвищений тестостерон, потім - що за Статутом МОК від шести до десяти вважається не підвищеним, а «нейтральним». Але нічого не допомогло. Навіть повторний тест в Москві, який виявив, що допінг футболіст не вживав. Зуба дискваліфікували на рік, контракт з ним був розірваний, і він повернувся до України, граючи в цей час в футзал.

«Легії» тоді не зняли очки, оскільки за Статутом для цього була потрібний позитивний результат щонайменше двох футболістів. Втім, в останньому турі «Легія» (вже без Зуба) і «Відзев», яким в боротьбі за титул чемпіона потрібна була різниця м'ячів, виграли у суперників з рахунком 6-0 і 7-1 відповідно. В результаті скандалу було прийняте рішення зняти очки у обох за ці підозрілі матчі, і чемпіоном став «Лєх» Корнійця.

Скандалом запам'ятався і Валерій Соколенко.

Український слід. Польща. До битви українців за лідерство в Екстракласі - изображение 3

Святкуючи чергову перемогу «Гурніка» з Лєчни, він поїхав на дискотеку, де перебрав з алкогольними напоями, а повернувшись додому, виявив, що загубив ключі і вирішив зайти до власної оселі, розбивши вікно. Вже сплячого вдома лівого захисника розбудила викликана переляканими сусідами поліція. Однак загалом лівий захисник в порівнянні з бурштинським «Енергетиком» та «Системою-Борекс» у Польщі зробив великий крок вперед, успішно відіграв чотири сезони в Екстракласі за «Гурнік» з Лєчни і «Полонію» з Битума (яку, до речі, тренував Міхал Пробьєрж, нинішній тренер «Ягеллонії»). З першої команди він пішов лише коли її опустили в Третій дивізіон за не пов'язані з українцем корупційні скандали, а з другою досяг її кращого результату з 1970-го року - сьомого місця в сезоні 2008/09. В нагороду отримавши запрошення в «Енергі» з Бундесліги 2. Де, щоправда, провалився. Але то вже зовсім інша історія.

Святкувати перемоги в нічних клубах полюбляв й Костянтин Махновський. Навіть занадто. Вихованець «Динамо», який відіграв 14 матчів за юнацькі збірні України, не пройшов перегляд у «Легії», але, вирушивши до аматорської «Пьотрковії» вже за рік транзитом через «ЛКС» з Лодзі все ж потрапив до варшавського клубу і отримав контракт на п'ять років. Там воротар спочатку баражував між лавкою запасних і трибунами і відіграв лише два матчі в перші два сезони. Зате здружився з першим голкіпером команди Яном Мухою, і коли словак йшов в «Евертон», заявив, що його наступником стане саме українець.

Махновський почав сезон 2010/11 відбитим пенальті в американському турне проти «Црвєни Звєзди». І продовжив виграшем конкуренції у слабкого хорватського новачка Маріана Антоловіча і шістьма якісними матчами в воротах з п'ятьма пропущеними. Але 0-4 від «Вісли» з пропущеними Костянтином двома навіть без спроби стрибнути, відбитим на суперника ударом і привезеним пенальті все кардинально змінили. Щоправда, на пресу ніхто воротаря не звинувачував, а головний тренер заявляв про тотальну зміну складу. Однак в підсумку за тиждень грав той же склад, не було лише трьох, причому з них лише українець вирушив одразу на трибуни. Більше він не з'являвся навіть в заявці, його посилено «виживали» з клубу, відправивши тренуватися з юніорами і оповідаючи про його неспортивний спосіб життя (на що Костянтин відповідав, що його партнери поводяться точно так же, і лише на нього дивляться під мікроскопом), і вже взимку він перейшов до «Оболоні». Нині виступає за чернігівську «Десну».

Можна згадати і про одного з кращих футболістів в історії міста Коростеня Андрія Грищенка, який примудрявся бути головою Федерації Футболу міста і одночасно грати за місцевий клуб. Прозваний в Коростені «Дідом» півзахисник відіграв десять сезонів за польські клуби, з них половину - за клуби Екстракласи (69 матчів, 5 м'ячів). В «Гурніку» з Лєчни йому начебто навіть обіцяли пост головного тренера. Відомий футболіст харківського «Металіста», а потім футбольний арбітр Олег Деревинський став першим легіонером, який забивав за краківську «Віслу», а екс-захисник львівських «Карпат» Віктор Сидоренко відіграв за цю команду 71 матч (а загалом у Польщі - 14 сезонів). Олексій Терещенко відіграв 124 матчі в Екстракласі, нехай і за аутсайдерів.

Тоді 19-річний Олександр Співак задовго до того, як став помітним гравцем «Шахтаря» і легендою «Зеніту», відіграв успішні півроку за «Сталь» з Мелеця (16 матчів у сезоні 1993/94), був задоволений клубом і тихим містом, вивчив швидко польську і, допомігши команді вийти з передостаннього місця на п'яте, отримав пропозицію контракту на п'ять років. Однак захотів додому. Як і кращий бомбардир Першої ліги України Роман Григорчук, що не досяг успіху в австрійському «Санкт-Пельтені», але спочатку хотів грати за кордоном і тому подався до Плоцька, до «Петрохімії». Однак півроку, три м'ячі в 14-ти матчах і виліт команди - і 29-річний майбутній тренер «Чорноморця» і «Габали» перейшов до «Кривбасу». Олексій Шлякотін поступово з «Динамо-3» через нижчі польські дивізіони досяг мiсце в воротах «Корони» з Екстракласи і грав дуже пристойно. Однак серйозна травма зламала йому кар'єру. А Олександр Шевелюхін, якому набридли подорожі з «Іллічівця» до «Севастополя» через «Волинь», знайшов нове життя в «Гурніку» з Забже. Деякий час його вважали одним з кращих захисників ліги за його міць і гру головою, потім гостро критикували за повільність. І він не завжди грав в стартовому складі. Та все ж в підсумку пов'язав своє життя з клубом і країною, почавши в команді шостий сезон і не залишивши її навіть після вильоту з Екстракласи.