- 94-я хвилина: ваші думки і емоції після того, як все сталося?
- Чесно кажучи, я навіть не знав, скільки часу залишилося до свистка, коли отримав м'яч на лівому фланзі нашої атаки. Внутрішній таймер підказував, що кінець дуже близько: часу на те, щоб йти в дриблінг або щось придумувати не було.
Потрібно було швидше подати м'яч в штрафну, вантажити його в саму гущу, куди біжать партнери і гравці «Динамо». Зізнаюся, навіть не відразу зрозумів, що це був автогол. Там на п'ятачку була така купа гравців, що без повтору не розберешся.
Як і всі наші хлопці кинувся святкувати забитий м'яч і вже там - в цій чехарді - з'ясувалося, що ніхто з них м'яча не торкнувся. Радості це, правда, не вгамувало. Вважаю, що цю нічию з чемпіоном ми вистраждали і заслужили.
- Футболісти в таких випадках кажуть: хороший пас даром не проходить...
- Так-так, типу того! (Сміється). Почуття динамівців я, при цьому, дуже добре розумію. Особливо Хачеріді. Я ж теж забивав в свої ворота і навіть тричі: два рази в «Говерлі», ще один в чеському «Словані». Так що знаю, як це - опинитися на місці Жені.
- Після матчу екс-партнера не втішили?
- Не встиг. Коли пролунав фінальний свисток, динамівці пішли в роздягальню, а ми залишилися дякувати фанатам. Тільки й встиг, що потиснути руку Олегу Гусєву. Хоча у мене збереглися непогані відносини з деякими колишніми товаришами по «Динамо» - наприклад, з Віталіком Буяльським або Сергієм Рибалкою, — розповів Люлька в інтерв'ю sport-express.ua.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
