Київський клуб продовжує вже майже вільне падіння. Зарадити тому процесові вкрай складно. Не дивно, що після чергової невдачі у вигляді нічиєї в Олександрії Сергій Ребров був категоричним: «Тут два шляхи: або залишаємо всіх гравців і беремо нового тренера, або розлучаємося з футболістами, які втратили мотивацію, які не хочуть прогресувати кожен день і з яких дуже важко щось зліпити».
Зважаючи на те, що невдача киян у завтрашній зустрічі 1/8 фіналу Кубка України із «Зорею» є цілком реальною, очікувати найближчим часом можна чого завгодно. Вельми сумнівно, що власник клубу Ігор Суркіс візьме й відмовиться від послуг гравців, на яких він хотів непогано заробити. Не для того мама квітку ростила, щоб у якусь мить перестати її поливати й дати висохнути. А отже, якщо відштовхуватися від висловлювання Реброва, реалістичнішим є перший варіант розвитку подій.
Інша річ, що сезон у розпалі і приймати команду, яка перебуває у стані, близькому до агонії, погодиться далеко не кожен навіть з тих спеціалістів, які зараз мають статус безробітних. Зрештою, якщо проаналізувати, цілком реалістичних для «Динамо» варіантів існує не так уже й мало. Все залежатиме від вміння Ігоря Суркіса домовлятися, від тих пріоритетів, які він вважатиме визначальними за обставин, що склалися.
Віктор Скрипник, 46 років
Плюси. Майже два сезони досвіду самостійної роботи у топ-чемпіонаті. Суттєвою перевагою екс-наставника «Вердера» над можливими конкурентами є його тривала діяльність на посаді наставника молодіжного складу бременського клубу. Зважаючи на те, що «Динамо» вочевидь зосередиться на підсиленні складу з власних резервів, цей фактор може бути одним із визначальних.
Крім того, Скрипника у порівнянні з Блохіним чи Ребровим може вирізняти вміння знаходити спільну мову з іноземними футболістами. Практика показує, що селекційна служба киян останнім часом працює непогано. Не її вина, що в Києві не змогли розкритися ні Міґел Велозу, ні Мехмеді, ні Ідейє, ні Мбокані, ні Ленс, ні Теодорчик, ні зараз Дерліс Ґонсалес. У Скрипника в «Вердері» проявили себе і отримали хороші запрошення Франко Ді Санто, Яннік Вестерґор, Деві Зельке, Себастьян Прьодль.
Мінуси. Віктор залишив Україну в далекому 1996-му, коли життя тут було зовсім іншим і відповідно буде приречений на процес адаптації. Для «дружньої динамівської сім’ї» Скрипник – людина чужа і не відомо, як це щире середовище «чужака» сприйме і прийме.
Є питання й стосовно суто професійних навиків цього тренера. Під керівництвом Скрипника «Вердер» виступав вкрай нестабільно. Звичайно, частково такий стан речей можна виправдати обставинами. Однак помітними були й тренерські похибки як тактичного, так і кадрового характеру. Важко дати однозначну оцінку й вмінню Скрипника залучити в першу команду молодь. Спершу послугами колишніх підопічних за молодіжним складом бременців Віктор користувався активно, але пізніше майже від усіх цих гравців тренер відмовився. Про глибинні причини з Києва судити важко.
Олег Кононов, 50 років
Плюси. Фахова й успішна робота як в українському чемпіонаті (з «Карпатами» та «Севастополем») так і в схожому на наш російському чемпіонаті з «Краснодаром». У Львові про часи Кононова з ностальгією згадують й понині. В період найбільшого злету українського клубного футболу «Карпати» стали п’ятими, змогли перемогти турецький «Ґалатасарай» і вийти до групового турніру Ліги Європи, а відразу п’ятеро гравців команди (Федецький, Ощипко, Худоб’як, Кожанов, Голодюк) стали кандидатами в національну збірну України.
З «Краснодаром» Кононов вперше в історії виграв бронзу чемпіонату Росії, вийшов до фіналу Кубка і в груповий етап Ліги Європи. Три гравці команди (Мамаєв, Смолов і Торбинський) представляли Росію на Євро-2016. Команди Кононова – суто тренерські, грають у яскравий атакувальний футбол. Олег Георгійович демонстрував вміння працювати з тим матеріалом, який є під рукою, без різниці, досвідчені то гравці чи недавні юніори, місцеві виконавці чи леґіонери.
Мінуси. Що Кононов зумів знайти спільну мову з такою непростою особистістю як Петро Димінський – безперечно, плюс. Як і плюс у тому, що Петро Петрович дав тренерові максимальну свободу дій, повірив у його тренерський геній. Інша річ, що потім Олег Георгійович напомилявся в процесі комплектації і цим прискорив свою львівську відставку.
А ось на наступному місці роботи ось ця спроба підлаштувати клубну життєдіяльність під себе вилізла боком і призвела до ранньої відставки з «Севастополя». Також через внутрішні непорозуміння Кононов пішов з «Краснодара». Втім, зважаючи на те, що Ігор Суркіс залишається щирим послідовником принципів Лобановського, в якого культ особи тренера був головним, можна припустити, що мінуси в очах одних можуть виглядати додатковими плюсами з точки зору інших.
Мирон Маркевич, 65 років
Плюси. Величезний досвід роботи в українському футболі. В 90-ті «Маркевич виграв єдині для «Карпат» медалі, вкомплектувавши команду досвідченими виконавцями з «Динамо», «Дніпра», «Шахтаря» й інших клубів і розмішавши ту зіркову компанію молодими львів’янами. «Металіст» у середині першого десятиліття 2000-х Мирон Богданович почав підіймати гравцями, яких зірками не вважали, або зірковий час яких начебто вже був позаду.
Пізніше Маркевич за підтримки власника клубу Олександра Ярославського змінив пріоритети і почав орієнтуватися на латиноамериканських виконавців. Жодних труднощів не виникло. Більше того, той «Металіст» демонстрував, мабуть, найвидовищніший поряд із «Шахтарем» Луческу в нашому чемпіонаті футбол. Коли ж Миронові Богдановичу довелося Харків залишити, він очолив «Дніпро» і за відсутності можливостей для підсилення, створив команду з тих, хто був під рукою. Ті 13-15 футболістів впродовж півроку не отримували зарплати, але вийшли до фіналу Ліги Європи. Виглядало майже як казка. І не вина тренера, що ця команда розпалася.
Також плюс Маркевича – у вмінні знаходити спільну мову з проблемними футболістами на кшталт Рикуна, якого Мирон Богданович реанімував у «Металісті» й Алієва, який яскраво проявив себе під час того нетривалого періоду, коли Маркевич очолював збірну. Враховуючи проблемність характерів Хачеріді, Гармаша й деяких інших виконавців, така тренерська риса виглядає дуже доречною.
Мінуси. Конфлікт між Маркевичем і Суркісом-старшим, який тягнеться ще з того часу, як тривало продинамівське суддівське свавілля в 90-ті – на початку 2000-х, продовжився каверзами людей Григорія Михайловича в ставленні до «Металіста» і вінчався тим етапом, коли Мирон Богданович погодився тренувати збірну. Тодішній президент ФФУ відразу заявив, що вибору громадськості не підтримує. А невдовзі виплила справа про начебто договірний матч між «Металістом» і «Карпатами» в 2008-му. Справа шита білими нитками, але зусиллями пана Кочетова доведена до логічного кінця – дискваліфікації харків’ян з Ліги чемпіонів. Сумнівно, що пан Маркевич цю образу забуде. Зрештою, професіонали спільну мову здатні знайти завжди. Інша річ, які грані того професіоналізму у кожної із зацікавлених сторін і на які поступки вони готові піти.
Вісенте Гомес, 45 років
Плюси. Нинішній помічник Реброва, один з творців того стилю, який нині прийнято називати «раулівським» і яким продовжує керуватися поки ще наставник «Динамо». Утвердивши Гомеса на посаді, Ігор Суркіс збереже обраний напрям, а заодно й підкреслить шлях на омолодження. Бо хто ж може знати можливості клубних вихованців ліпше, як не колишній наставник юнацьких складів?
Мінуси. За плечима Вісенте Гомеса – досвід роботи з молодіжним складом «Атлетіка» з Більбао, а також діяльність у баскському клубі в статусі асистента наставника першої команди Мане Пардо. Однак у тому й річ, що самостійно дорослих команд Вісенте не очолював ніколи. Та й взагалі не відомо, чи наважиться він на такий крок у разі відповідної пропозиції.
Леонід Кучук, 57 років
Плюси. Після шести чемпіонських титулів з молдовським «Шерифом» Леонід Станіславович створив дуже привабливу команду в Києві. Правда, команда та іменувалася не «Динамо», а «Арсенал». За підсумками сезону-2011/2012 клуб вперше в історії отримав право виступати в єврокубках. Однак через проблеми з фінансуванням Кучуку довелося «канонірів» залишити. Свій тренерський хист він підтвердив якісною роботою в Росії – спочатку забезпечив перший в історії вихід до єврокубків «Кубані», потім вперше з 2006-року повернув до числа призерів московський «Локомотив». Коли ж Леонід Станіславович змушений був повернутися в «Кубань», він довів клуб до фіналу Кубка Росії.
Мінуси. З «Локомотива», а згодом і з «Кубані» пан Кучук змушений був піти через любов до оковитої. В принципі, за великого бажання цю ваду можна побороти…
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
