«Про те, що якщо хочеш насмішити господа - поділися з ним планами на завтра.
Григорій Михайлович зустрів мене досить привітно. Запитав як справи, які плани на майбутнє.
Контракт із «Чорноморцем» закінчився. На той момент було кілька пропозицій від українських клубів, досить цікавих. «Чорноморець», звичайно ж, хотів мене залишити, ну і китайці все так само готові були підписати контракт...
Посеред моєї розповіді Суркіс-старший перебив мене і запитав прямо: «Влад, чому ти тоді до мене не прийшов?»
Чому не прийшов...
Думав - марно. Що ви в курсі ситуації. До цього потрапити до вас не міг. А потім вже було пізно. Ось тому і не прийшов.
Григорій Михайлович помовчав і сказав:
«Зрозуміло.»
«Як ти поставишся до того, якщо я тобі запропоную повернутися в «Динамо»?»
На мить у мене перехопило подих. Я був готовий до всього - але повернутися... клянусь, я навіть уявити не міг, що розмова піде про повернення назад.
Я не буду зараз розповідати, що довго тоді думав чи погоджуватися.
«Так» прозвучало відразу ж.
Єдина умова - спочатку потрібно було поговорити з Ігорем Михайловичем.
Прекрасно пам'ятаю той шлях поверхом до кабінету, з якого мене вигнали два з половиною роки тому.
Ігор Михайлович цього разу при зустрічі не посміхався.
Потиснув руку і запитав: «Що у тебе з контрактом, закінчився?» і додав: «Давай так. Ми не обговорюємо, що сталося і не повертаємося до цієї теми. Було і пройшло. Контракт - 2+1. Два граєш, один - на наш розсуд. Так, і поговори спочатку з Дем'яненком - потрібен ти йому чи ні.»
З тих пір про мій відхід в «Спартак» ми з Суркісом не говорили. Жодного разу.
Коли я набрав Анатолія Васильовича, той звичайно здивувався, але зрадів.
«Невже?! Потрібен, звичайно! Супер. Відмінно.»
І сказав, що завтра чекає на базі.
Так я повернувся в «Динамо».
Правда, залишалося ще одне, але досить болюче, питання - фанати.
Практично на всіх матчах «Чорноморця» і «Динамо» я бачив у динамівському секторі банери «Ващук - Іуда» і слухав речівки народної творчості. Пояснювати щось я не міг, та й не хотів. Простіше було не реагувати.
Після повернення в «Динамо» легше не стало. Тупа агресія з трибун стала дратувати і набридати. Мало того, як мені здається, це заважало не тільки мені, це заважало команді. Підтримка вболівальників - це дуже важливо, що б там не говорили.
Саня Шовковський тоді поговорив з лідерами фанатів. Неофіційно.
Допомогло, але не до кінця.
І було прийнято рішення дати інтерв'ю.
У більшості клубів світового рівня існують спеціальні департаменти, що займаються створенням правильного іміджу команди і гравців. Це важка кропітка праця, спрямована на позитивну репутацію клубу. В основному, в таких відділах працюють фахівці дуже високого рівня, професіонали своєї справи. Футболісти - народ своєрідний, в скандали влипають на раз-два і роботи таким людям вистачає.
В «Динамо» такого департаменту зроду не водилося.
Зібрали журналістів, якихось лідерів фанатських рухів і посадили мене давати інтерв'ю.
Про що говорити?
Ну скажи, що ти хотів розвитку... що ти шкодуєш про те, що сталося...
Наприкінці прес-конференції хтось із фанатів узяв слово і сказав:
«Ти повинен зараз стати на коліна і попросити вибачення у всіх уболівальників клубу..»
Якби не спортивний гарт і багаторічна футбольна звичка не реагувати на провокації - не стримався б.
Просто запитав - за що я повинен просити вибачення?
Хоча відповідь була вже не важлива.
Пресуху швидко закінчили і мене повели.
Мабуть, не зовсім були впевнені в моїй витримці.
Після чого я вирішив - пофігу. Ті, хто для мене важливий - в курсі ситуації. Нікому нічого пояснювати я не зобов'язаний. Справжні, щирі вболівальники клубу будуть дивитися, перш за все, на те, як я граю. Найкращий доказ - це перемоги моєї команди.
І перемоги збірної України.
Я дуже добре пам'ятаю момент, коли стало ясно, що збірна їде на ЧС.
В аеропорту Тбілісі ми чекали літак. Засмучені, тому що зіграли внічию.
І тут у когось з тренерів задзвонив телефон і він сказав - Туреччина - Данія - 2:2.
Кричали і стрибали так, що з боку здавалося, що ми виграли з величезним рахунком.
Щасливі були всі, без винятку.
Ці емоції неможливо передати словами.
Попереду нас чекав найголовніший чемпіонат. Перший в історії української збірної.
І тільки від нас залежало - ким будуть тепер вважати Україну на міжнародній футбольній арені», - написав Ващук на своїй сторінці у Facebook.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
