Сучасний футбол вже давно відійшов тільки, власне, від катання м'яча по полю. Розвиток інфраструктури стадіонів, бази, поліпшення умов для гравців, та і команди в цілому, збільшення інтересу до свого клубу у вболівальників шляхом більш тісного контакту, не менш цікавою (але набагато більш прихованою) залишається тема навіть фармакології. Іноді, коли бачиш, як футболісти на швидкоплинних турнірах типу Євро або ЧС відновлюються буквально на очах, задаєшся питанням, чого досягли зірки минулого, якби у них була можливість тоді приходити в тонус за лічені дні.
Первомайський. На цьому газоні 5 листопада відбувся матч аматорського чемпіонату України «Квадро» - «Металіст 1925»/Фото - ФК «Металіст»
Втім, незмінною при всіх процесах залишається одна складова: чим вище ти в таблиці, тим більше уваги тобі будуть приділяти. Цей аргумент, на жаль, роками залишається єдиним, який ріднить західноєвропейські клуби з вітчизняними. Інфраструктура? Про неї згадують лише тоді, коли є необхідність загорнути щось розумне перед журналістами.
Наведемо один банальний приклад, який переплітає власну інфраструктуру клубів та роботу з вболівальниками: обігрів трибун. Поки в Полтаві, Чернівцях, Рівному, Кропивницькому, Луцьку, Черкасах, Миколаєві (список можна продовжувати дуже довго) чули тільки про дахи над трибунами (можливо, хтось із ТОП-менеджменту згаданих клубів навіть особисто бачив підігрів глядацьких місць, відвідуючи матчі за кордоном), європейські далеко не гранди вже працюють над тим, щоб створити комфортні умови для вболівальників у зимовий період. Але українським командам ніколи піклуватися про другорядні складові. Результат, як і двадцять років тому, мета номер один. А це означає, що дев'яносто відсотків клубного бюджету витрачається на зарплати і бонуси гравцям і персоналу, а решта десять – на інфраструктуру. Та й то: за малою кількістю залишків найчастіше вдається покривати тільки мінімальні витрати на закупівлю умовних лампочок.
Про більш глобальні речі думати ніколи, так і немає навіщо. І турбота про газоні у низці всіх питань у всіх випадках стоїть далеко не завжди на першому місці. Аргументація в таких випадках проста: 1) раптом вдало складеться календар і під кінець року буде мало домашніх матчів (у Миколаєві зараз кивають головою); 2) раптом погода буде теплою, що дозволить ще на рік (а то й усі п'ять) відтягнути вирішення питання; нарешті, найзалізніший 3) стадіон не у власності клубу, тому піклуватися про таку складову повинен його господар. Страждає найчастіше уболівальник. Так, мало приємного і самим футболістам місити бруд, однак вони своє чесно зароблене отримають у будь-якому випадку, а от глядачеві доводиться платити за болотні танці за ціною квитка як за футбольний матч.
Тернопіль. Тут вчора грав однойменний клуб з харківським «Геліосом»
Думається, буквально кожен читач у свій час (а може і зараз) розважався різними футбольними менеджерами. Для старту в таких іграх вже є хиленький стадіон, невелика база, набрід незрозумілих футболістів, іменований командою. Що з цього списку є у клубів української трясовини? Крім останньої складової – нічого. Наприклад, «Верес» стрімко увірвався в професіонали після тривалої відсутності у місті футболу. Робота з уболівальниками, залучення далеко не останніх за мірками першого дивізіону (а то й УПЛ) футболістів, боротьба за лідерство в обох лігах, де команда вже встигла побувати. Інфраструктура? Зараз її практично немає. Є тільки обіцянки, але це, загалом, і входить у головну роботу чиновників усіх рівнів.
Керівники клубів часто далекі від футбольного менеджменту. Своїм завданням вони вбачають вкладання коштів у клуб для власних потреб, а також постановку завдань перед тренерським штабом і футболістами. Класичний приклад про те, хто платить і замовляє музику. Зайвий раз підказати або наставити на шлях істинний багато хто побоюється, щоб не опинитися в списку звільнених. Головне – сподобатися господареві, як сказав в одному з інтерв'ю Сергій Рафаїлов про речі трохи інші, але дуже схожі. Завдання ж, в залежності від виділених коштів, найчастіше ставляться максимальні: перемоги, перемоги, перемоги з метою просування на наступний рівень футболу. Якщо є результат, значить, і умови на всіх рівнях роботи клубу прийнятні. Якщо немає результату – значить, треба змінювати головного тренера і футболістів. Інфраструктура? Про неї згадують лише тоді, коли є необхідність загорнути щось розумне перед журналістами.
Рівне. Вчорашня зустріч «Вереса» та «Буковини»/Фото - ФК «Верес»
Одним з головних аргументів будь-якого вболівальника є факт: чим більше клубів, тим краще для всіх. Забувається при цьому один нюанс: кількість ніколи не веде до якості. Досягти її можна тільки у разі планування ситуації. За прикладами далеко ходити не потрібно. Одним з титанів розвитку футболу в Європі та його локомотивом продовжує залишатися УЄФА. За останні п'ять років кількість учасників Ліги чемпіонів збільшилася лише на два клуби. Зрозуміло, що можна було вже давно розширити список і до сотні (зараз позначка становить 78), але в такому разі турнір на ранніх стадіях ризикує перетворитися в неконтрольований бардак.
Історія з турнікетами, про яку багато хто вже почав забувати, схоже, нас нічому не навчила. Показати вона повинна була не необхідність встановлення їх рідних на кожному стадіоні країни, а якість роботи будь-якого клубу. Це як маленька складова великого механізму. І заборона на проведення матчів у Запоріжжі через неналежну інфраструктуру – це не показник, як нас не люблять в УЄФА. У комітеті з атестації клубів України перед початком кожного сезону крім тих, хто виконав усі умови, обов'язково присутня графа «доопрацьовуватимуть по ходу сезону». В УЄФА дають явно зрозуміти, що такі відмазки, як відтягнути будівництво/реконструкцію/ремонт, не проходять. Але чомусь у вітчизняному футболі вони зустрічаються повсякденно, і, здається, не в останню чергу завдяки істотному мотивуванню. Чомусь вміння домовитися з футбольними чиновниками у нас вважається показником високого пілотажу директора клубу, в той час як на європейській арені з таким підходом тільки покрутили б пальцем біля скроні.
Суми. Саме такий газон є аргументацією для керівників стадіону не пускати однойменний клуб проводити домашні матчі на «Ювілейному»/Фото - facebook.com
Клуби часом бувають і заручниками ситуації, як це сталося в Сумах. Пущені на самоплив процеси призвели до того, що місцевій команді доводиться шукати собі тимчасовий притулок де-небудь окрім рідного міста. Так, почасти сам ПФК цьому сприяв, не подбавши про запасний стадіон в заявці на сезон, проте це вже стало наслідком. Наслідком недбалості і бажанням просто зрубати грошей на оренді, вклавшись у мінімум на добривах.
Як вирішення проблеми, перенесення ігрових днів на літній час з метою розвантажити пізню осінь та ранню весну, більше викликає посмішку, ніж захоплені відгуки про блискучий план розвитку футболу в країні. Такі речі є банальним відходом від проблем, залишаючи їх вирішення комусь іншому. Далеко за прикладами ходити не потрібно: сусідня Польща і Словаччина можуть собі дозволити проводити матчі чемпіонату до початку (календарної) зими і стартувати вже в перших числах березня, якщо не раніше. Навіть в українській Прем'єр-лізі зараз практично всі газони досить стерпної якості. І прихід холодів не так помітний, як у другому за рангом дивізіоні країни. До того ж, можливий зсув на літо може зробити зимову перерву тривалістю більше чотирьох місяців. Практика показує, що за цей час в Україні клуб може формально зникнути, переродитися, зібрати новий склад з новим тренерським штабом і з аутсайдера перетворитися в грозу авторитетів. Тобто, фактично це вже можна буде вважати зовсім іншим турніром.
13 жовтня. Матч «Миколаїв» vs «Нафтовик» vs газон/Фото - МФК «Миколаїв»
Всі хочуть перемог, і саме їх намагаються досягати, забуваючи про закулісся. Буквально кожен вимагає результату від національної збірної, хоча мало хто піднімає питання про підготовку кадрів – тієї ж складовою інфраструктури, тої ж якості полів, на яких доводиться грати в заштатних ДЮСШ. Для багатьох наявність своєї школи при клубі викликано лише необхідністю і просто тому, що це прописано в регламенті. Інфраструктура? Про неї згадують лише тоді, коли є необхідність загорнути щось розумне перед журналістами.
Театр завжди починається з вішалки, а футбол – це той самий театр. Тільки якщо ти граєш в чемпіонаті міста, тобі достатньо півтора десятки ентузіастів і взяти в оренду будь-який стадіон в межах населеного пункту і ось можна називатися командою. Але кожна поважаюча себе команда навіть на такому рівні буде мати власний полігон у вигляді «бази», де будуть проводитися кілька тренувань на тиждень. У високих кабінетах про це часто забувають, впихаючи глядачеві щось яскраве, щоб закрити очі на великі проблеми.
Олександр Риженко
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
