«Він жбурнув телефон об стіну і розбив його». Маловідомі історії про сера Алекса Фергюсона

Динамо Київ 19 Листопада, 22:26 768
«Він жбурнув телефон об стіну і розбив його». Маловідомі історії про сера Алекса Фергюсона
«Футбол 24» у цитатах зібрав нерозказані раніше історії, які найкраще характеризують легендарного тренера МЮ Алекса Фергюсона.

Зовсім нещодавно британський портал FourFourTwo зняв документальний фільм про сера Алекса Фергюсона, в якому його колеги та гравці, яких він тренував, поділились цікавими історіями та подробицями із співпраці з великим наставником. Найкращі цитати до вашої уваги.

Стосунки з гравцями

Лі Шарп, гравець МЮ (1988 – 1996)

Він до смерті налякав мене. Я грав під страхом. Я завжди боявся його різких прочуханів. Я не хотів його підводити. Певно, гра з «Ліверпулем» була найгіршою. У перерві він сказав мені, що виганяє мене з мого дому і повертає у винаймане помешкання. Моя дівчина, яка переїхала до мене з Бірмінгему, мусила повернутись до себе, і ми розірвали стосунки з нею. Я був змушений продати собаку, продати автомобіль. І мав виходити і доводити йому, що я міг грати.

Лі Шарп і Алекс Фергюсон

Пол Паркер, гравець МЮ (1991 – 1996)

Дружина Стіва Брюса, Дженет, була у лікарні – їй робили операцію на спині. У нас в цей час був матч, тому Брюс залишив увімкненим свій телефон під час гри. У перерві ми зайшли до роздягальні. Справи йшли не дуже добре, а гра була на «Олд Траффорд». Отож, ми сиділи в роздягальні, і у Стіва задзвонив телефон. Усі почали перезиратись один на одного і лише здогадувались чий це міг бути телефон. Я знав, що не мій і не Деніса (Ірвіна – прим.), який майже ніколи не вмикав його. Великий Піт (Петер Шмейхель – прим.) виглядав так, ніби нічого не відбуваєтсья і це був не він. Але його погляд немов викривав того, хто це був.

Тоді ми подивились на Брюса, обличчя і вигляд якого говорили самі за себе. Бос підійшов, забрав телефон та «наїхав» на Стіва, той безуспішно спробував пояснити йому, що його дружина у лікарні. «Мене не турбує, що твоя дружина у лікарні!», – почув він від тренера, який просто жбурнув телефон об стіну біля кошика зі сміттям, і розбив його.

Вес Браун, гравець МЮ (1996 – 2011)

Коли він критикував мене, я грав краще. Ми грали проти «Лідса» на виїзді, і у перерві сер Алекс просто «розніс» мене. Якщо говорити чесно, то я тоді думав: «Та я не виглядав так жахливо». Потім я вийшов на другий тайм, і ми перемогли. Коли я зайшов до роздягальні, один з наших наймолодших гравців підішов до мене і сказав: «Знаєш, після того, як бос вичитав тебе, він прийшов в себе і сказав про тебе: «Тепер він буде в порядку».

Даррен Флетчер, гравець МЮ (1995 – 2015)

У Роналду був важкий період у перші 1,5-2 роки, коли тренер намагався загартувати його. Коли той перетримував м’яч, не навішував у штрафний, намагався обігрувати по 2-3 суперників, його ефективність була не такою високою, але він пройшов складний шлях – в цьому немає сумнівів. Сер Алекс прибирав його зі складу і говорив: «Якщо ти робиш так, ти не допомогаєш команді і не будеш виходити на поле».

Я думаю Роналду буде першим, хто розповість вам, що тоді у «Манчестер Юнайтед» була важка школа. Ми всі пройшли через неї. Я пройшов і гадаю, що це те, що зробило його найкращим гравцем у світі. І він також мав сильне бажання досягати найкращих результатів для Алекса Фергюсона, якого він дуже поважає, і для своїх партнерів по команді. Зараз я можу сказати, що Роналду полюбив кожен момент в «Манчестер Юнайтед».

Пошук нових методів

Біл Бесвік, спортивний психолог МЮ (2000 – 2002)

Коли мені подзвонив Алекс, я працював в «Дербі». Ми зустірлись в його чудовому офісі, сіли і він прямо поставив єдине запитання на співбесіді: «Як мені втримати команду на першому місці?» Я відповів: «Думай, поводься і тренуй так, ніби ви другі». І це влучило прямо в ціль. Його наступне питання було: «Коли ти можеш почати?»

Нік Літтлхейлз, спеціаліст зі сну в МЮ (1998 – 2013)

Сер Алекс прийняв рішення вдвічі збільшити передсезонні тренування. І щоб гравці не просто валялись на дивані між ранковим та вечірнім тренуваннями, ми звільнили одну з кімнат на базі в Керрінгтоні. Я заставив її зручними ліжками для, принаймні, 12-15 футболістів. І це було вперше в історії, коли в клубі ми заохочували гравців до корткого денного сну.

Ми робили це для того, щоб контролювати період відновлення, коли гравці спали між тренуваннями, і щоб побачити, наскільки швидшими вони будуть по обіді. Це було відкриттям, люди почали стукати в двері: Сем Аллардайс з «Болтона», Арсен Венгер і Гарі Льюїн з «Арсенала», збірна Англії.

Мік Клегг, тренер з розвитку гравців МЮ (2000 – 2011)

Він був відкритим до всіх методик, які могли допомогти його гравцям бути у найкращій формі. Я мав перед собою відкрите поле, щоб весь час працювати з гравцями. Коли я прийшов в клуб для того, щоб провести відновлювальні тренування з Роєм Кіном, ми закінчували тренуванням з боксу, яке було дуже важливим. Це був інший підхід. Ти працюєш в тренажерці, працюєш над м’язами пресу або щось в такому роді, але потім у тебе тренування з боксу.

Вес Браун, гравець МЮ (1996 – 2011)

Завжди з’являлось щось нове. Спеціальні вправи в тренажерці – ми не обов’язково «тягали залізо», було все: особливі рухи ногами, вправи на загальну рухливість. Багато з цього допомогало запобігати травм.

Тренерський підхід

Енді Міттен, головний редактор United We Stand Fanzine

Насправді, коли він прийшов у МЮ, гравці майже нічого не знали про нього. Єдиним гравцем, хто знав його, був Гордон Стракан, який грав під його керівництвом в «Абердіні». Багато гравців «Юнайтед» питали його, яким був Фергюсон. Стракан сміявся і говорив: «Здається, у нас тут будуть великі зміни». Фергюсон зібрав гравців у маленькому залі на клубній базі Кліфф і сказав: «Я не дуже радію від цієї культури пиятцтва. Люди говорять, що помічали вас у нетверезому стані. Мені не подобається те, що я чую. Це не професійно».

Вес Браун, гравець МЮ (1996 – 2011)

Час від часу, коли ми ще грали за резервну команду, він приходив дивитись на наші матчі. А після гри, поразка це була чи перемога, підходив і звертався до нас з промовою. Він завжди говорив з перспективою: «Ви прагнете грати за першу команду, ви на відстані однієї зупинки від неї». Говорив, що нам всім потрібно прогресувати.

Пол Паркер, гравець МЮ (1991 – 1996)

Він говорив: «Такі гравці, як Нікі Батт, Пол Скоулз, Гарі Невілл, Девід Бекхем скоро займуть ваші місця. Він вірив у те, що робив і довів, що мав рацію».

Пол Макгінесс, тренер Академії МЮ (1992 – 2016)

Вечорами після тренувань з основою він приходив слідкувати за молодіжною командою. Ти обертався, а він сидів поруч з тобою на тренерській лавці. Звичайно, молоді гравці дивилися... «О, тренер тут!» І, звісно ж, вони грали краще, швидше і хотіли справити на нього враження. Він був усюди. Просто сила його енергетики, амбіцій і це його стремління надихало весь клуб. Тоді кожен був сповнений цим ентузіазмом. Історія МЮ і Малюків Басбі була про молодь, і ця ключова ідея про доморощених гравців повернула дух «Манчестер Юнайтед».

Девід Мей, гравець МЮ (1994 – 2003)

Він знав, як сказати тобі саме те, що потрібно. Він знав, як знайти підхід до тебе. Він мав унікальну здатність доносити свої думки.

Даррен Флетчер, гравець МЮ (1995 – 2015)

Він був майстром виступів у перерві, коли ви грали внічию чи програвали. Коли ми не очікували, що він вийде з себе, він робив це. А коли ми думали, що він зараз зірветься, він був спокійним, підходив до тактичної дошки і точно вказував на одну чи дві речі, які зазвичай створювали необхідну різницю, щоб виграти матч. Це важко пояснити, тому що багато з того, що він робив, було простим, але в інших випадках перед нами з’являвся справжній геній. Він вдало поєднував це.

Деякі його промови перед командою напередодні важливих матчів були такими, що у тебе дух перехоплювало і волосся ставало дибки. І ти виходив на гру з таким почуттям власної гідності, пристрасті і бажанням зіграти якнайкраще для нього, для себе і зробити все від себе залежне, як частина клубу. Це змушувало нас показувати свій максимум у великих матчах.

Мік Клегг, тренер з розвитку гравців МЮ (2000 – 2011)

Він звик бути на базі о 7 ранку і спостерігати за парковкою, куди з’їжджалися гравці. Але так, щоб було видно і тренувальні поля. Він бачив кожного футболіста, коли той виходив із автомобіля, щоб дізнатись в якому той настрої. Він постійно слідкував за своїми гравцями.

Характер

Пол Макгінесс, тренер Академії МЮ (1992 – 2016)

Можна побачити деяких таких тренерів, які особливо і занадто ретельно слідкують за собою, і тим, як їх бачать інші. Вони трохи зарозумілі і дуже переймаються тим, як виглядають, а сер Алекс переймається цінностями і людьми.

Я пригадую, коли МЮ виграв Лігу чемпіонів у Москві, була злива. Террі підсковзувся, тому що було слизько від дощу. У представників команди були особливі брендові костюми та взуття, а газон був весь у воді. Це були туфлі із заігостреним носком, які, можливо, і не підходили серу Алексу. Вони задерлись догори від вологи і виглядали, як взуття Алі-Баба. Справа дійшла до банкету, де він виголошував промову поруч з Девідом Гіллом (на той момент виконавчий директор МЮ – прим.). Сер Алекс був у білих кросівках і шикарному костюмі. Його це не бентежило. Люди, які були навколо нього – сім’я. А він був на сцені, як шанований дідусь перед всім сімейством. Це виглядало так: «Хіба це важливо? Я можу виступати перед вами хоч в шльопанцях».

Даррен Флетчер, гравець МЮ (1995 – 2015)

У 2008 році у Даррена Флетчера діагностували серйозне захворювання кишечника, яке ледь не поставило хрест на його кар’єрі.

«Звичайно, під час своєї хвороби я побачив іншого сера Алекса Фергюсона. І явиражаю йому найвищу повагу, тому що він поставив футбол на другий план, дбав про мене і завжди пересвідчувався, що я в змозі піклуватись про сім’ю».

Пол Макгінесс, тренер Академії МЮ (1992 – 2016)

Під час дороги з бази Кліфф до «Олд Траффорда» на наступний день після того, як МЮ виграв чемпіонат, він розмовляв по телефону про трансфер. І ти собі думаєш: «Він не зупиняється... Цей чоловік ні на хвилину не зупиняється тут. Він уже вирішує наступне завдання. Як тільки закінчився чемпіонат, ви святкуєте, ви зробили усю роботу, досягнули вершини. Але він уже чітко зосереджений на наступному кроці. Він безупинний, він просто не може зупинитися».

Він був ніби особистим тренером для кожного в клубі. І не важливо, це була людина, яка дивилась за полем, секратарка чи гравець. Він мав особистий вплив на них. Прості маленькі речі. Він міг пожартувати, приклавши гарячу ложку до шиї агронома під час обіду. А потім цей агроном йшов і розповідав своїм колегам і дружині вдома: «Цей Фергі, знаєш, що він сьогодні зробив?» Це особистий контакт з кожним, що допомогало почуватися, як сім’я.

Вес Браун, гравець МЮ (1996 – 2011)

Він точно був злегка м’яким, але не так, щоб повністю. Ти все одно отримував на горіхи.

Лі Шарп, гравець МЮ (1988 – 1996)

Це було якраз після того, як він закінчив тренерську кар'єру. Я був на полі для гольфу, де він грав. Я підійшов до нього і спитав: «Як справи, бос?» А він відповів: «Ні, ні, ні... більше ніякого боса, просто Алекс». Я кажу: «Бос, я не можу називати вас просто Алекс». Його досі називають так, тому що всі гравці дуже поважають його.