На початку вересня поточного року Валерій Лучкевич отримав важкої травми, за результатами якої спеціалісти прогнозували футболістові тривалий період відновлення. Перспективи вийти на поле ще у 2016-му році були вкрай туманними. Проте, молодий організм Лучкевича, загартований боротьбою на футбольному полі, виграв свою боротьбу і на лікарняному ліжку. Лучкевич повернувся до гри за чотири тури до завершення першої частини турніру і вже допоміг «Дніпру» здобути довгоочікувану перемогу.
Результат матчу проти «Ворскли» зробили, по суті, Руслан Ротань та Валерій Лучкевич. Перший – завдяки своєму досвідові; другий – завдяки бажанню. Це та ситуація, коли лідери повністю виправдали свій статус і тягнули партнерів за собою.
Звісно, Лучкевичу десь не вистачає осмисленості, раціональності в діях. Але його величезне бажання, шалена продуктивність дій і фізична витривалість компенсують ті недопрацювання, які спостерігаються в грі. Тренер Дмитро Михайленко ні на йоту не лукавив, назвавши Лучкевича незамінним для нинішнього «Дніпра» гравцем.
Так, проти «Ворскли» Лучвевич зіграв, більшою мірою, на емоціях. Тривалий період відсутності ігрової практики змусив Валерія засумувати за грою, що й зумовило таке шалене бажання футболіста. Але Лучкевич – це не людина одного моменту. Навпаки, Валерій привчив громадськість до того, що така гра, - запальна, емоційна, дещо хаотична, - це його стиль, родзинка. І саме це відкриває перед Лучкевичем світлі перспективи майбутнього: якщо вдасться зберегти таке ж бажання, то в сумі з досвідом і розумінням гри воно стане вибуховою футбольною сумішшю.
Для «Дніпра» ця перемога – наче повітря. А для Лучкевича вже сам факт виходу на поле став перемогою. А в сумі ці два здобутки стали компонентами одного з найкращих для Валерія вечорів футбольної осені.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
