«Завжди говорили про мене і про Ференца. Дурниці. Це Пако свердлив дірки і вставляв дюбелі. Нам залишалося забити в них цвях і повісити картину. Яку також малював Пако» – Альфредо Ді Стефано.
Цікаво, що Пако дебютував у футболці іспанського гранду раніше, ніж його аргентинський одноклубник – правда, Хенто випередив Ді Стефано всього лише на два матчі. Однак Альфредо приїхав до Мадриду у статусі визнаного майстра, залізобетонного гравця основи та виконавця, за якого дійсно було варто так запекло боротися Реалу та Барселоні. А от для Франсиско, звичайного дев’ятнадцятирічного хлопчини із периферії, родом із тоді ще непримітного села Гуарнізо, все складалося за зовсім інакшим, куди тернистішим сценарієм. В принципі, воно і не дивно – за плечима Білої стріли була приголомшлива статистика за Рівер Плейт та Мільйонаріос, а Хенто, по суті, тільки-тільки ставав, як то кажуть, на прямі ноги у професійному футболі.
Юнака у Мадрид із сантандерського Расінга, за більш скромних обставин, переманив віце-президент клубу, уродженець Кантабрії (як і сам Хенто) Альваро Бустаманте. На момент запрошення Пако провів у стані Зелено-білих десять матчів, забив два м’ячі і, треба сказати, вже у досить юному віці являвся самодостатнім футболістом – справа в тому, що він ще змалку мріяв опинитися в рядах Расінга і, на щастя для себе, дуже швидко зумів втілити свої плани та задуми у реальність.
Бустаманте вагався у необхідності та доцільності трансферу, але у Пако було кілька прикметних і характерних рис – неймовірна швидкість, витривалість та природній атлетизм. Погодьтеся, фактори, які змушують розщедритися і викласти потрібну суму для оформлення фінансової угоди. І, що найголовніше, всі ці чесноти футболіст поступово з дитинства розвинув у собі сам – у цьому допомогли регулярна фізична праця, піщаний берег, де Хенто любив вправлятися із м’ячем, відточуючи таким чином техніку та пластичність, а також свіже морське повітря. На підтвердження блискучої форми наведемо деякі дані – виявляється, стометрівку Пако пробігав за 10,9 секунд, тоді як національний рекорд, встановлений Санчесом Параїсо, нараховував 10,3 секунди! Тож, якби там не було, влітку 1953 року Реал за ініціативи Бустаманте оголосив про придбання крайнього лівого півзахисника Расінга, виплативши сантандерцям двадцять п’ять тисяч песет, а от особисто Хенто, згідно умов контракту, гарантувалася щомісячна виплата у розмірі чотирьох тисяч песет.
Потрапити до лідера іспанського чемпіонату, звісно, було справою честі, але водночас і ризикованим кроком – так, Хенто щиро вірив, що перебуваючи серед гравців такого високого класу, його талант заграє лише новими, більш яскравими барвами. Втім новачка закономірно бентежили висока конкуренція, підвищена увага преси та уболівальників, доволі туманні та невизначені перспективи щодо імовірності гри у стартовому складі. Більше того, адаптація у новому середовищі виявилася затяжним та проблемним процесом, адже Хенто не мав ні базису, ні розуміння філософії, прищепленої істинному мадридисту – йому довелося фактично заново вчитися грати, знову, наче малюку, робити перші кроки у футболі. Ось як він сам це пояснив:
«Дійсно, не вистачало школи. Доводилося вчитися на ходу, а це не завжди виходило. Ну і головне – після маленького села і Сантандер здавався дуже великим містом. А він був би лише невеличкою частиною Мадрида. Столиця гнітила. Але я впорався».
Звиклий до реалій Сантандеру хлопець не міг знайти жадане взаєморозуміння, а його вищезгадані козирі вмить стали клопотом та морокою для решти команди: Пако, прориваючись по улюбленому лівому флангу, просто несучись на усіх парах, часто випадав із загального розвитку атаки, чим завбачливо користувалися суперники, а партнери, натомість, банально не встигали за швидкоплинністю думки Хенто. Здавалося, що все і відразу звалилося на юнака – над його кожною похибкою нещадно глузувала вибаглива торсида, не забуваючи демонстративно нагадувати про походження Пако, а в клубі тренерський штаб скрушно похитував головами, натякаючи на його неробочу, «суто для ходіння» праву ногу.
«Він був дуже швидкий, а відразу після свого переїзду із Сантандера, Хенто навіть не міг контролювати свою швидкість, не встигав зупинитися перед кутовим прапорцем. Але потроху він впорався з цією проблемою. За ним було дуже складно встигнути, у Хенто була неймовірна фізична форма. Хоча у Пушкаша, наприклад, коли він перейшов у Мадрид, було пузо; так, він чудово грав і багато забивав, але таких швидких гравців, як Хенто, в той час практично не було» – розповів в минулому президент клубу Рамон Кальдерон.
Плюс, Франсиско насторожили чутки, що, нібито, ним вкрай незадоволений сам президент. Взагалі, було складно пізнати натуру дона Бернабеу – то він лукаво підморгував та розпливався у посмішці, то у такій же невимушеній манері прощався із тим чи іншим футболістом. Якщо вірити певним джерелам, то Сантьяго був готовим визнати появу Хенто провальною та відправити півзахисника назад у зворотному напрямку до Расінга, але, на щастя, за Пако заступився сам Ді Стефано.
Незважаючи на те, що у дебютному сезоні Пако прийняв участь у двадцяти одному поєдинку на офіційному рівні, побоювання щодо продажу футболіста набирали загрозливого характеру – невдовзі до команди приєднався екс-партнер Ді Стефано по Мільйонаріосу, талановитий лівий інсайд Ектор Ріаль. Що ж це могло означати і чого варто чекати? Звичайно, що прибуття аргентинця, на перший погляд, ускладнювало ситуацію та, в кращому випадку, відправляло на лаву запасних – думав Пако.
Найцікавіше те, що Ектора порекомендував Бернабеу той же Альфредо, який не так давно у закулісній розмові палко захищав Франсиско. Якась плутанина чи інтрижка, скажете? Бажання позбутися претендента та розчистити шлях знайомому? Без сумніву, Ді Стефано вів тонку гру, намагаючись власним авторитетом навколо свого ж імені об’єднати потрібних йому людей, але явно не мав наміру на когось тиснути — навпаки, він бачив великий потенціал і можливості обох одноклубників.
Це усвідомлював і тодішній керманич Вершкових Енріке Фернандес, який став награвати зв’язку Хенто-Ріаль. Ще б пак, для цього були усі підстави, адже Ектор блискуче читав гру та володів притаманною для більшості латиноамериканців філігранною технікою. Ці два компоненти неабияк допомогли Пако по-новому розкритися у очах недругів та колишніх критиків, змусивши останніх із гідністю оцінити його дії на полі. Можна з впевненістю сказати, що Ектор та Хенто прекрасно доповнювали одне одного – бувало Ріаль запускав м’яч на метрів сорок, а Пако із легкістю, наче відчував потилицею, відкликався на пас друга. Ще однією заготівочкою стали фірмові переміщення хлопців – Ектор відтягував захисників опонента ближче до кутового прапорця, тоді як Хенто зміщувався у центр карного майданчику і, попередньо отримавши м’яч від Ріаля, розстрілював бідолашного та спантеличеного голкіпера «по кутах». До того ж аргентинець, що нагадував прикріпленого до кантабрійця вчителя, пояснив як зробити будь-яку дію осмисленою та виваженою, у буквальному сенсі приборкати «стихійну» швидкість на свою користь і користь всього колективу.
«Ніколи не було гравця, який розумів би мене краще. Він завжди віддавав так, як потрібно саме мені» – розкривав секрети успіху Пако.
Тож, як ви зрозуміли, чорна лінія у житті Франсиско нарешті змінилася на білу – його стали ідентифікувати, порівнювати та визнавати. Віра у свої сили та значимість у такому непростому механізмі як Реал прийшла із перемогою у Першому дивізіоні сезону 1954/55 – тоді мадридці тріумфально перегнали ненависних каталонців на п’ять пунктів, стали першими делегатами від Іспанії у Кубку європейських чемпіонів, а сам Пако з’явився у двадцяти дев’ятьох матчах та забив шість голів. Прогрес на лице!
Попри те, що Реал добився вражаючих показників, перед стартом нового внутрішнього чемпіонату Бернабеу неочікувано провів ротації на тренерському містку – менеджером став тридцятип’ятирічний Хосе Вільялонга. Для когось було б дивним призначення футболіста-любителя, без тренерського досвіду та якогось послужного списку, але не для Сантьяго – вибір пояснювався тим, що Вільялонга був впертим франкістом, служив у армії та був знайомий із особливим, недосяжним для простих смертних іспанців оточенням. Як сприйняли звістку уболівальники? Із граничною байдужістю – фанати твердо вірили, що все вирішував підбір виконавців та президент, а черговий новоспечений фахівець годився хіба для декорації та «показухи» у технічній зоні. Тренер більше займався атмосферою у роздягальні, давав вказівки під час тренувань та розпоряджався ролями підопічних, але от у грі все розставляла на свої місця усталена схема 3-2-5 та хімія самих гравців.
Тим не менш, Вільялонга чудово впорався із поставленими завданнями та, як належить, підготував команду до КЄЧ – все через те, що Бернабеу радісно пристав на запрошення УЄФА, із ентузіазмом оцінив реальну спробу «засвітитися» на міжнародній арені та пильно слідкував за процесом.
У кваліфікації Вільялонзі та компанії дістався швейцарський Серветт – ось так поїздкою до Женеви 8 вересня 1955 року Реал відкривав для себе нову, єврокубкову сторінку. Сім тисяч глядачів стали свідками історичної зустрічі – господарі довго опиралися, Реал невгамовно підбирався до воротарських володінь Тоні Рюша, але зламав дух швейцарців тільки за шістнадцять хвилин до завершення основного часу. На сімдесят четвертій хвилині результативним ударом відзначився півзахисник Мігель Муньос, а на вісімдесят дев’ятій – Ріаль. Хенто із обіймами кинувся вітати близького товариша…
На Піренейському півострові Серветт був принижений 5:0, що дозволило Реалу одразу ж встановити кілька рекордів – іспанці стали першими, хто не пропустив жодного м'яча у єврокубковому матчі, а також першими, хто здобув перемогу у гостях. Здобутки незначні, але для пам’яті та хроніки точно годяться.
Наступним суперником став грізний югославський Партизан, у якому тоді феєрив Мілош Мілутінович і якого відверто недооцінив Вільялонга. Мабуть, його пильність приспала розгромна перемога Вершкових у рідних стінах 4:0 (до речі, Хенто забив третій м’яч), але от на виїзді Реал ледь не винесли вперед ногами – дубль Міло та гол Михайловича підсумували переконливий рахунок 3:0, але цього, на щастя Бернабеу, вистачило, щоб його команда вибралася у 1/2 турніру.
Півфінал проти італійського Мілану не обіцяв нічого хорошого – в складі Россонері виблискувало знамените тріо Гре-Но-Лі, яке до цього без тіні жалю розібралося із віденським Рапідом, а захист цементував великий Чезаре Мальдіні. І якщо Мілан розраховував на Грена, Нордаля та Лідхольма, то у Реала на авансцену вийшли Ріаль, Ді Стефано та Хенто. Вдома чинний чемпіон Іспанії із боєм, кров’ю та потом виграв 4:2, на Апеннінах поступився 2:1, але знову за математичними підрахунками подолав бар’єр, цього разу півфінальний.
Фінал на Парк де Пренс став своєрідним апогеєм для Пако, хоча станом на десяту хвилину Реал безбожно «летів» 2:0 – завдяки зусиллям Леблона, Темплена та Раймона Копа, що приклався до стрімкого розвитку поєдинку, Реймс швидко прибрав ініціативу до ніг. І ось питання – як переламати такий натхненний старт французів? На чотирнадцятій хвилині із відповіддю не забарився Ді Стефано та скоротив відставання, обігравши Рене-Жана Жаке.
Подейкують, що окрім турнірної мотивації, за перемогу у вирішальному матчі Бернабеу пообіцяв усім футболістам по чотириста фунтів стерлінгів і, як ми знаємо, Реал таки здійснив камбек і здолав Червоно-білих – прикметно, що дубль Ектора Ріаля був все ж затьмарений голом Маркітоса, який виступав на позиції захисника. Нині, тримаючи в умі, те що оборонці не соромляться долучатися до атаки та у підсумку нерідко приносять перемогу (он у Реалі останнім часом на виду Серхіо Рамос), то це не викликає ніякого здивування. А от у 50-ті за таке можна було ще й отримати на горіхи – не дай Боже, якесь відхилення від плану і тактики! Ось як Хенто прокоментував взяття Маркітоса.
«Схеми сильно змінилися, але те, що було добре тоді, залишилося добрим і сьогодні. Багато чого змінилося, наприклад, захисники грають у штрафному майданчику суперника. В мою епоху такого не було, за винятком одного разу, коли Маркітос вибіг вперед у фіналі першого Кубка європейських чемпіонів. Всі кричали: «Куди ти лізеш, божевільний?» А він забив гол!»
У мить вручення кубку Пако здавалося, що це – найпрекрасніше, що може статися у кар’єрі. Бути поряд з найкращими із найкращих, у деякій мірі першопрохідцем та купатися у променях слави – все це нашого героя. Така подія варта того, щоб назавжди закарбуватися у пам’яті, правда, для Хенто все тільки починалося – попереду ще будуть великі перемоги. Перемога за перемогою.
Переходь за посиланням та донать нашим захисникам!
